Донбас, навіть будучи всеукраїнською кочегаркою, ще зберіг риси природної краси. Навіть естет-японець, уздрівши терикон під час сходу сонця, згадає свою рідну Фудзіяму. А комусь тутешні соняшникові поля нагадають Полтавщину. Одне слово, кожен знайде тут свій рай. Але, підійшовши ближче, побачить: то тут, то там із цього раю Бог за щось хоче вигнати людей. Принаймні допускає, щоб закривалися шахти. Тому в селищах навколо тих шахт про Бога згадують хіба що в крутих ідіоматичних виразах. А то й не згадують, кажуть простіше: «Труба тут, корочє!»
Селища Контарне та Московське поблизу Шахтарська, що на Донеччині, справляють нині гнітюче враження. Колись тутешні мешканці працювали на шахті «Московській» та ремонтно-підшипниковому заводі. Перша тепер перебуває в процесі ліквідації, другий — не функціонує.
Дві худорляві людини несуть на плечах якусь залізяку. Підходимо, знайомимося — це 33-річний Олег та 17-річний Сергій, сусіди. За кілограм зданого брухту їм платять 20 копійок. Завантаження на машину — шість гривень тонна.
— На хліб і цигарки вистачить. Пляшечку ще, може, візьмемо — чверточку!
Сергію зроду не даси сімнадцять — чотирнадцять щонайбільше! Батько помер, старший брат відбуває восьмирічне покарання в місцях позбавлення волі. Живуть з матір’ю на 140 гривень пенсії, яку хлопець отримує за батька. Має професію електрослюсаря. Хотів влаштуватися на ліквідацію шахти. Проте, за словами Сергія, йому відмовили, сказавши, що вільних місць немає. Тож тепер планує податися на сусідні шахти. Та чи складеться? Адже з усього видно, що через байдикування та старання старшого сусіда смак спиртного юнаку добре знайомий.
Олег вже дорослий чоловік — за плечима армія і праця на сусідній шахті. Каже, що звільнився через проблеми зі здоров’ям. Вочевидь не обманює, під землею таки працював. Адже на обличчі в нього характерні чорні цятки — вугільний пил потрапив у завдані конвейєром рани. Про перспективи молоді в рідному селищі каже просто: «Труба тут, корочє».
Дивимося, що таки труба! Раніше тільки на шахті працювало півтори тисячі мешканців. На період ліквідації залишили 141 особу. А за рік-два зостанеться з півсотні — забезпечувати водовідлив та вентиляцію. Тож лишилися в селищах переважно діти і пенсіонери. Молодь на сусідні шахти іти працювати не хоче. Шукає щастя в Росії, переважно в Москві. Платять непогано, хоча й доводиться, за словами самих заробітчан, терпіти в білокам’яній «мєнтовскій бєспрєдєл».
У Московському та Контарному активністю нині вирізняється хіба що «Аякс». Щоправда, до амстердамського футбольного гранда він не має жодного стосунку, торгує та приймає вже згадуваний брухт. У пересічних мешканців ставлення до «Аяксу», як нам здалося, неоднозначне. З одного боку, структура начебто допомагає селищам. А з другого — люди чомусь загадково мружать очі...
У напівзалишених селищах на житло попиту немає. Найняти квартиру на місяць коштує всього вісім—десять гривень. А за 200—300 ви будете її повноправним власником. Щоправда, цетралізоване опалення не функціонує. Тож доведеться взимку обігрівати оселю плитою на кухні. На околиці Шахтарська довелося побачити, як добувають вугілля для побутових потреб. Двоє чоловіків — Василь та Ігор — лупали кирками чорний терикон.
То чому тоді ліквідують «Московську», адже це створює для мешканців двох селищ величезні соціальні проблеми. Ліквідаційна комісія, яка працює на шахті, називає три причини: тутешнє вугілля не окупає витрат на видобування, його запаси майже вичерпані, до того ж воно неякісне — містить багато домішок. Аргументи справді переконливі.
Проте ми відшукали досвідченого шахтаря, який усе життя працював на цій шахті й тепер залучений до її ліквідації.
— Яка ваша думка, чи варто було закривати «Московську»?
— Ні!
— А кажуть, що тут вугілля погане...
— Навпаки, гадаю, вугілля тут чи не найкраще...
Раптом до нас підійшов один з місцевих начальників, тож відверту розмову продовжити не вдалося.
Та через кілька днів доля випадково звела нас з вихідцем з Шахтарська, який нині є порівняно впливовою людиною. Наша розповідь про неперспективну «Московську» та її погане вугілля його відверто розвеселила. Коментар цього чоловіка був лаконічний:
— На «Московській» гарне вугілля. Чи не «ліквідовують» її, щоб потім привласнити «неперспективний» об’єкт за безцінь?
