Слова, винесені у заголовок, були чи не найуживаніші минулого тижня. Того й дивись, невдовзі вони стануть крилаті.
Найчастіше їх повторювали у Верховній Раді. Однак хтозна, чи не була то луна з російського боку? Адже те саме вигукували російські урядовці, коли їм пропонували ратифікувати наші пропозиції зі створення зони вільної торгівлі. Вона їм, справді, поперек горла, бо вирівняти міждержавні тарифи на енергоносії можна лише за столом переговорів. На свердловинах і підконтрольних мережах «сидять» не політики, а прагматичні люди великого бізнесу, які вже навчилися жити: оперувати цінами, заробляючи на цьому мільйони доларів. І вони лише пхикають у бік Ялти: «То ваш душевний стан, емоції, на яких можна заробити політичні дивіденди, навіть політичну кар’єру, але не фізичний капітал...» А відкинути емоції, то нам нічого й сказати.
Можливо, краще за інших це усвідомлює зараз Міністр економіки та з питань європейської інтеграції Валерій Хорошковський. Він емоції відкинув і останнім часом підписав чимало міжнародних угод, конче необхідних для вступу України до Світової організації торгівлі (СОТ). Кабальних, як на мене, угод, які відкриватимуть наші ринки для кубинської цукрової тростини, американських ніжок Буша, новозеландського молока, польського вугілля, європейської сталі та для багато чого іншого, з чим ми не витримуємо цінової конкуренції. Але я не про те. Усі ці угоди так чи так наражатимуться на застереження України щодо своєї участі в ЄЕП. Тим часом Україна вимушена вдаватися до цих непопулярних кроків з огляду на бажання Європейського Співтовариства бачити її членом СОТ. Тільки в цьому разі ми матимемо шанс приєднатися до ЄС. І Європа з розумінням поставилася до послідовної низки кроків українського уряду з адаптації нашого законодавства до правил СОТ і до призупинення введення в дію Митного кодексу. Та головне — в іншому. Чи не сприймуть, бува, країни Робочої групи СОТ підписані з ними міжнародні угоди, що визначають умови вступу до цієї організації, як загальновживане українське «не вчіть нас жити!» Якщо так і станеться, то шансів мало, що багато угод не денонсують. До того ж реалізація задуманого з ЄЕП може розставити на переговорах України з європейцями вже російські акценти і позбавити нас іміджу найперспективнішого транзитера енергоносіїв на Захід.
Міжнародний валютний фонд уже звик до нашої риторики. Йому ми також радимо нас не повчати. Додаючи водночас, щоб допоміг матеріально. Через це бажання України розрахуватися з боргами перед ним достроково (читай «Баланс» від 16 вересня ц. р.) незрозуміле директорові МВФ Фільюолі. Якщо Нацбанк збирається це зробити, коментує він пропозицію Сергія Тігіпка, то йому доведеться купити на міжбанківському ринку велику суму інвалюти, яку він швидко не стерилізує, що призведе до загрозливого зростання грошової маси в обігу, а затим — і до інфляції. При цьому капіталіст добре знає, що монетарні агрегати Нацбанку вже й так зростають загрозливими темпами, а з огляду на стрибок цін на продовольчу продукцію та нафтопродукти на нас, найпевніше, очікує й без того інфляційна осінь. На думку голови ради Нацбанку Анатолія Гальчинського, інфляція до кінця року може досягти 10 відсотків, що є критичною межею.
«Не вчіть нас жити, краще допоможіть матеріально», — лунало в кулуарах парламенту під час презентації проекту держбюджету на 2004 рік. Видаткова частина бюджету не влаштовувала військовиків, селян, лікарів, освітян, працівників житлово-комунальної сфери. По окремих виборчих округах і територіях та усіх разом. Про інфляцію цього разу говорили мало, хоч сесійна зала добре розуміла: від індексів зростання споживчих цін залежить сьогодні майбутнє.
Того самого дня віце-прем’єр Іван Кириленко жалівся, що в оптимальні терміни посіяно лише 45 відсотків озимих, а віце-прем’єр Віталій Гайдук називав саботажниками операторів ринку нафтопродуктів. І важко було збагнути, звідки така наївність. Адже повірити в те, що російський сектор, тобто власники нафтопереробних заводів, у момент зростання світових цін на нафту віддадуть сотні тисяч тонн дизпального за смішними цінами, може хіба що студент неекономічного факультету. Бо заробляти гроші вони вже навчилися краще за будь-кого. І ми — до них: «Зупиніть реекспорт!» А вони — до нас: «Не вчіть нас жити!».
Але не про це думалося перед від’їздом нашої делегації на саміт у Ялту, а про те, що вчитися ніколи не пізно. Даруйте, якщо раптом запозичив цю фразу у класиків марксизму-ленінізму.
