Розмови про створення телевізійного каналу «Культура» точилися від самого початку здобуття незалежності України і, здавалося, не раз потрапляли у глухий кут. Нарешті справа дійшла до Президента, і Леонід Кучма своїм розпорядженням доручив тодішньому Прем’єр-міністрові Віктору Ющенку «вирішити питання щодо утворення державної телерадіокомпанії «Державний телевізійний канал «Культура». Було встановлено й термін — зробити це до 1 квітня 2001 року, водночас передбачивши у Держбюджеті 2002 року видатки на фінансування новоутвореного каналу.

Тривалий час доручення Президента, можна сказати, перекочовувало з однієї чиновницької шухляди до іншої, аж поки до влади не прийшов голова Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України (нині це Держкомітет телебачення і радіомовлення) Іван Чиж. Він і підписав наказ про створення державної телерадіокомпанії «Культура» через півтора року після президентського доручення.

Формувати телеканал «Культура» Держкомінформ вирішив на базі студії «Укртелефільм». Чому саме «Укртелефільм»? Адже, пригадаймо, ідеї про створення цього каналу виношували всі кіностудії Києва —Національна кінематека, «Укркінохроніка», студія ім. О. Довженка. Тому, що «Укртелефільм» — це майже 15 тисяч квадратних метрів виробничих площ. Технічне, хоча, на жаль, не сучасне оснащення дає змогу працювати у процесах відео та кіно. Є знімальні відеокамери, відеокомплекси озвучення і перезапису тощо. Вагомим чинником було й те, що студія вже мала досвід експериментального мовлення зі своєї території через радіорелейний зв’язок «Укртелефільм» —Сирецький телецентр».

Але вирішальну роль зіграли творчі працівники «Укртелефільму», котрі послідовно добивалися відкриття телеканалу «Культура» та запропонували його концепцію: «Створення телепрограм з метою висвітлення здобутків української культури, літератури і мистецтва».

Отже, муки народження «Культури» лишилися позаду. Нині це самостійний державний телеканал з юридичною адресою, власним кошторисом і рахунком, зі штатом режисерів, операторів, редакторів, працівників інших творчих і технічних професій — всього 42 особи. З державного бюджету телеканалу виділено на 2003 рік 1 млн. 450 тис. грн.

Минуло більш ніж півроку повноцінної роботи «Культури» в ефірі, й настав час говорити про рейтинг нового каналу серед мільйонної аудиторії телеглядачів. Одразу слід зауважити, що такі підстави, на жаль, відсутні. Адже «Культура» не має ні постійного місця, ні постійного часу мовлення. Періодично їй надається ефір на УТ-1 або на УТ-2 залежно від обставин і планування. Рівнятися, наприклад, з російською «Культурою», яка завдяки власному каналові та різноманітній програмі високого художнього гатунку весь час розширює свій вплив на телеглядачів, українській «Культурі» поки що й не мріється.

Ще у квітні 2003 року телерадіокомпанія офіційно звернулася до Нацради з питань телебачення і радіомовлення із відповідною заявою про видачу ліцензії на право користування каналами мовлення. А в супроводжувальному листі за 

№ 20/03 від 23 квітня 2003 року на ім’я голови Нацради Бориса Холода завдання телерадіокомпанії визначалися так: «Всебічне висвітлення здобутків вітчизняної культури, мистецтва та літератури в контексті розвитку світового культурного процесу засобами ефірного, супутникового, проводового мовлення; забезпечення глибокого і всебічного висвітлення культурного життя держави й оперативне інформування про події культури в Україні та за її межами; популяризація кращих творів літератури, вітчизняного і світового кінематографа та інших видів мистецтв і т. д., і т. п.

Розповсюдження телепередач передбачається на всю територію України та на країни Європи, Росію, Північну і Південну Америки».

Ці красиві і романтичні слова могли б розчулити будь-кого, але Нацраду вони не зачепили. Ліцензії «Культура» досі не отримала. Як пояснюють у Нацраді, питання може бути вирішено тільки після проведення конкурсу на використання каналу УТ-2, з яким тут ніхто не поспішає.

Отже, «Культура» ніби є, ніби її нема. Є ще одна не менш важлива причина, що заважає «Культурі» дихати свіжим повітрям на повні груди. У жовтні минулого року голова Держкомітету Іван Чиж підписав наказ, згідно з яким виконувати обов’язки генерального директора державної телерадіокомпанії «Культура» без нарахування заробітної плати було покладено на генерального директора «Укртелефільму».

А незабаром працівники відчули: з «Культурою» діється зовсім не те, про що було задекларовано при народженні. Стараннями керівників «Укртелефільму» телерадіокомпанію «Культура» фактично перетворено на структурний підрозділ студії.

Щоб не бути голослівним, наведу таке: за перше півріччя нинішнього року «Культура» мала 140 годин ефірного часу. З них 80 відсотків були заповнені продукцією «Укртелефільму». Не заглиблюючись у творчий аналіз телефільмів і телепрограм, які «прокачала» в ефірі «Культура», зазначу, що переважна їх більшість створена за рік, два, а то й три до появи «Культури» згідно з тематичними планами студії «Укртелефільм» і аж ніяк не на замовлення каналу. За підготовку та демонстрацію цих програм в ефірі «Культура» переказала студії 250 тис. грн. зі свого бюджету за надані послуги. То чи може канал за такої «творчої атмосфери» сам відбирати кращі мистецькі твори з багатогранної художньої палітри України?

Практика формувати програми каналу за рахунок студійних телефільмів, які начебто свого часу були задумані спеціально для майбутньої «Культури», триває. Одне слово, «Культуру», можна сказати, роздягають. Хоч як прикро, але значну частку продукції «Укртелефільму», що пропонується «Культурі», становить творчий доробок самого генерального директора — режисера Олега Бійми. З 29 ефірних годин плану третього кварталу, наприклад, програмам режисера Олега Бійми відведено 7 годин, або чверть ефірного часу.

Про це наче й говорити не годиться, зважаючи на догідливе ставлення чиновників до усіляких авторитетів, але від правди нікуди дітися.

Висновок невтішний. Кошти, як на мене, що виділяються телерадіокомпанії на виробництво телепрограм, використовуються неналежним чином. Нині є угода на закупівлю телерадіокомпанією «Культура» телепродукції студії «Укртелефільм» випуску 2000—2002 років на суму понад 1 млн. гривень. Виконання цієї угоди фактично позбавляє «Культуру» можливості зайнятися власною творчістю і виробництвом.

Перспективне планування відсутнє... Не йдеться також і про державні замовлення. Що потрібно державі, тематично не визначено. Хоча план «Культурою» за рахунок того, що лежить на полицях «Укртелефільму», виконується і перевиконується.

Відсутність ліцензії та регламентованого ефірного часу, поєднання однією людиною двох керівних посад — генерального директора «Укртелефільму» та в. о. генерального директора телерадіокомпанії «Культура» шкодять справі. Про це знає і голова профільного державного комітету Іван Чиж. Проте дивно, що справа, яка потребує очевидного втручання, перебуває у затінку. Адже сидіння на двох стільцях ще ніколи до добра не приводило.

«Культура» нині, ледве зіп’явшись на ноги, потребує чуйного, вимогливого ставлення до себе і з боку Нацради, і з боку Держкомітету телебачення і радіомовлення. Бо телеглядачі чекають від «Культури» цікавих творчих здобутків.

Ігор РУСАНІВСЬКИЙ,кінодраматург.