24  серпня увечері на станції Дніпропетровськ було затримано на дві години потяг «Лісова пісня», що прямував із Сімферополя до Ковеля. Непоінформовані, а тому розгублені пасажири висували найрізноманітніші припущення: теракт? Міна? Все було значно простіше. До потяга намагався увійти працівник міліції — без відповідного документа. Його до вагона не впустили — тоді усе й розпочалося.

На залізниці правила «залізні»

Нині кожна із сторін оприлюднює своє тлумачення причин затримки потяга. Начальник потяга Валентина Самойлик написала у доповідній записці про те, що 24 серпня, за п’ять хвилин до відправлення поїзда, до неї підійшли працівники лінійного відділу міліції. Вони поскаржилися на провідника, який відмовився брати пасажира — помічника слідчого. Той мав посадочний талон, але не пред’явив проїзного документа — так званої форми №3-К. Начальник потяга пояснила, що згідно з чинними на залізниці правилами проїзд без такого документа неможливий.

«Згодом підійшов капітан міліції і почав погрожувати: «Посадиш, де ти дінешся!», — повідомила Валентина Самойлик. — Я сказала: «Вибачте, не можу». Капітан схопив мене за руки, вдарив і почав голосно кричати. Втрьох потягли мене в підземний перехід. Звісно, пручатися було марно. Люди, які це бачили, хотіли заступитися, але почули таке: «Зробіть хоч крок, усі будете тут». У черговій частині я вислухала всі матюки...» Після всього повезли мене на експертизу — для підтвердження наявності алкоголю у крові....»

Переживши всі приниження і страхи, начальник поїзда все-таки не здалася і не взяла пасажира без документів. А крайніми стали пасажири, які згодом написали скарги, адже затримка в дорозі спричинила для кожного немало проблем. Ось що пише Вікторія Панченко, мешканка Луцька, на ім’я начальника Придніпровської залізниці: «Я їхала у вагоні №12. Там були діти, хворі, вкрай обурені люди. Нам забороняли користуватися туалетами, що і зрозуміло. Те, що сталося, вважаю не лише образою гідності начальника поїзда, а надзвичайною ситуацією, яку не змогли вирішити оперативно ані начальник вокзалу, ані начальник транспортної міліції міста Дніпропетровська».

А в лицарів — свій кодекс честі

Чим же мотивують свій тиск на працівників потяга самі працівники міліції?

— Потяг ми не збиралися затримувати й не затримували, бо в цьому не було жодної потреби, — запевняє заступник начальника управління МВС на Придніпровській залізниці полковник міліції Ігор Рябчий. — У нас виникли претензії до начальника поїзда Валентини Самойлик. Для з’ясування стосунків ми мали право і, ні на йоту не сумніваюся, небезпідставно затримали її майже на дві години.

У лінійному відділенні міліції під час розмови перебував і начальник кримінальної міліції полковник Андрій Вакула. Він пояснив, що 24 серпня помічник слідчого Володимир Лісовик (саме його й не впустили до потяга. — Авт.) мав негайно виїхати до Рівного для провадження слідчих дій. Щоб отримати службовий квиток, працівник міліції повинен мати проїзний документ за формою №3-К. У лінійному відділенні такий документ для проїзду за межами Придніпровської магістралі — лише один, і на той час його було використано.

— Я прийняв рішення: зателефонував до управління МВС на Придніпровській залізниці і попрохав у них «зайву» форму №3-К, — пояснює полковник Вакула.

Такий документ колеги позичили йому лише в тимчасове користування, а саме: придбати квиток і повернути назад. Так і було зроблено. А коли Володимирові Лісовику не вдалося сісти в поїзд, він повідомив про це до відділення.

— Мені нічого не залишалося, — продовжує полковник Вакула, — як терміново направити чергового по відділенню капітана міліції Володимира Бруса, щоб з’ясувати ситуацію і мотиви відмови. Хвилин через 15—20 Брус доставив начальника поїзда Валентину Самойлик до відділення і доповів: його спроби пояснити суть справи не увінчалися успіхом. Мало того, Валентина Данилівна не забажала слухати, образила капітана, вдарила його по обличчю і стверджувала, нібито він — п’яний. Я теж мав розмову із громадянкою Самойлик. Презирство, зневагу до нас жінка і не приховувала. І заявила, що вона хоч і вживала зранку слабоалкогольний напій на кшталт «Лонгера», але зараз цілком твереза, а от капітан — добряче напідпитку під час виконання службових обов’язків, а тому — негідник. Обопільні звинувачення були, погодьтеся, вельми серйозні, і мені нічого не залишалося, як відіслати на медичне обстеження до чергового лікаря-нарколога міської лікарні медичної допомоги обох — і капітана Бруса, і начальника поїзда Самойлик. А черговим по станції Дніпропетровськ та управлінню Придніпровської залізниці я, повідомивши про затримання Самойлик, сказав, щоб поїзд відправляли за графіком і маршрутом. У таких випадках за штатним розкладом є кому виконувати обов’язки начальника пасажирського потяга. І то вже бригада провідників самочинно застрайкувала. Провідники виставили червоні прапорці, не бажаючи далі їхати без Самойлик, стосовно якої ми діяли винятково в межах своїх прав, повноважень і навіть обов’язків.

Заступник начальника управління МВС на Придніпровській залізниці Ігор Рябчий вважає, що працівник міліції лише формально порушив вимоги залізничників, не маючи при собі форми №3-К.

— Але тільки тому не мав, що залізничники останнім часом із незрозумілих для нас причин обмежили до мінімуму кількість цих форм для своєї ж міліції, — уточнює він. — Наче для тих, хто бореться в поїздах і загалом на транспорті із злочинністю, вони — «розкіш», а не потреба для виконання правоохоронних обов’язків...

Представники обох відомств наполягають на своїй правоті. Залізничники виконують приписи, які не можна порушувати на транспорті, у галузі, що зобов’язана функціонувати максимально точно — в інтересах усього суспільства. «Укрзалізниця» останніми роками саме тому й досягла таких результатів, що приписи стали «законом», за порушення котрого карають. А правоохоронці наполягали на порушенні цих приписів, але при цьому керувалися благородними мотивами: вони впіймали злочинця, і помічник слідчого мав їхати на зустріч із потерпілим.

Чи можна було в цій позаштатній ситуації знайти мирний спосіб поєднання інтересів сторін?

— Можна! — пояснює заступник начальника пасажирської служби Придніпровської залізниці Микола Гондар. — Якби працівники міліції звернулися до нас, пояснили ситуацію, ми обов’язково пішли б їм назустріч і допомогли виїхати у службове відрядження.

Те саме ми почули і від першого заступника начальника Львівської залізниці Леоніда Ткачука, до котрого звернулися по коментар.

— Ми на своїй залізниці повсякчас сприяємо міліції, — каже він. — Але в цьому випадку правоохоронці, поважні люди в погонах, вдалися до тиску, опустилися до рівня конфлікту з провідником і начальником поїзда. Назвімо речі своїми іменами: по суті, «лицарі закону» вимагали від залізничників... правопорушення. Хто дав їм право втручатися у рух поїздів, та ще й так брутально? Чи треба пояснювати, що будь-які «вольові» рішення на транспорті суспільно небезпечні. Нестача згаданих проїзних документів — то питання друге. Його слід розв’язувати на рівні вищого керівництва. До слова, лише на Львівській залізниці маємо 150 мільйонів гривень збитків від безадресних пільг.

З приводу ляпаса від жінки прийміть мої співчуття, товаришу капітан Брус. Скажу не як посадова особа, а як чоловік чоловікові: завжди рішучі жінки саме у такий спосіб захищали свою честь і гідність від хамства і брутальності. До такого вчинку варто було б поставитися по-чоловічому, тобто у самого себе запитати: за що? Тимчасом троє силовиків на очах у всіх пасажирів тягнуть жінку до відділення, потому — на експертизу. Нехай оцінка такої «доблесті» залишається на сумлінні лицарів честі. А я не зумію сказати краще про правоохоронців у погонах, аніж це зробив нещодавно Президент України...

Службове розслідування триває. Очевидно, крапки над «і» розставлять керівники обох відомств, чиї інтереси перетнулися.

Оксана ТЕЛЕНЧІ, Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровськ—Ковель—Львів.