Таких масових «десантів» представників ділових кіл Туреччини, які раз у раз висаджуються в Іллічівську, не знає, певен, жодне з інших міст України. І головну роль тут відіграє не так географічне розташування цього портового міста, його близькість до заморського сусіди (з Іллічівська до Києва й до Стамбула однакова відстань — 500 кілометрів), як уміння тутешньої влади налагоджувати ділові контакти з іноземцями і створювати сприятливі умови для інвесторів. Недарма голова Одеської облдержадміністрації Сергій Гриневецький вважає Іллічівськ «полігоном повномасштабної співпраці» з турецькими підприємцями й бізнесменами, що слугує добрим прикладом для всього регіону. Від себе додамо: а може, і для усієї країни?

На одній з недавніх зустрічей з членами чергового заморського «десанту», очолюваного мером стамбульського району Бейоглу Кадиром Толбашем, міський голова Іллічівська Валерій Хмельнюк наголосив:

— Ми навчаємося у турецьких бізнесменів головного — сміливості й діловитості.

І згадав такий випадок. Коли в Іллічівську замислили споруджувати завод з виробництва жувальної гумки, залучаючи іноземний капітал, інвестори наразилися на непробивну, здавалося, стіну вітчизняного махрового бюрократизму. Тоді мерія Іллічівська зібрала всіх причетних до цього чиновників, посадила в літак і відправила до Стамбула: подивіться, мовляв, як сусіди відкривають нові виробництва.

— Повернулися чиновники зовсім іншими людьми, —згадував Валерій Якович, — швидко оформили всі належні документи, посприяли розгортанню будівництва. Тепер завод успішно працює, у багатьох містах торгівля реалізує вже вітчизняну продукцію...

Утім, згаданий завод — аж ніяк не єдине в Іллічівську підприємство, споруджене з участю турецьких інвесторів. Чого вартий, скажімо, тільки спеціалізований комплекс з перевантаження скрапленого газу (пропану-бутану) в тутешньому морському торговому порту: новий 122-метровий причал, обладнаний найсучаснішим устаткуванням, дає змогу щорічно перевантажувати до 1,2 мільйона тонн газу. А взуттєва фабрика «Імперія», вироби якої популярні в усій країні, а перший вітчизняний завод з виробництва крабових паличок, смакові якості й дешевизну яких уже встигли високо оцінити в багатьох місцях. А пивоварня, що стала гідним конкурентом одеського «Чорномора». А споруджувані потужний завод з виробництва мийних засобів, шкіряна фабрика. Дійшла черга й до сфери послуг — спільних магазинів, готелів...

За всім оцим — турботи міськради. З ініціативи Валерія Хмельнюка міськвиконком та ділові структури міста заснували фонд підтримки підприємництва, послугами якого (отака популярність!) користується чимало підприємств і мешканців навіть сусідніх Одеси та Овідіополя. Фонд створив навіть централізовану бухгалтерію підприємництва, що одразу високо оцінили малі бізнесові структури: тепер уся їх звітність іде через неї. По-перше, це дає змогу не засновувати власні бухгалтерії і вести облік на високому професіональному рівні; по-друге, покладено край «набігам» на підприємницькі структури різних контролюючих органів: тепер вони змушені проводити перевірки (тільки санкціоновані!) безпосередньо в централізованій бухгалтерії у присутності юриста, аудитора й куратора, які представляють інтереси суб’єкта підприємництва. Ділові люди з інших регіонів про таке лиш мріють.

...Уже кілька років поспіль Іллічівськ є місцем проведення засідань Асоціації міст України. Їх керівники гідно оцінили його набутки в розвиткові місцевого самоврядування, розв’язанні соціально-економічних проблем — тут є чого повчитися, що запозичити. Та, пам’ятається, під час першого з таких зібрань один з міських голів зауважив:

— Хмельнюку легко — під боком потужний порт, який завжди великі гроші має...

Що ж, порт справді потужний: торік переробив 14,5 мільйона тонн вантажів, за що отримав, звісно, солідний фінансовий зиск — стачило й на зарплату людям та власний розвиток, і на сплату всіх податків, і на утримання соціальної сфери, і на участь в упорядкуванні міста. Але не таїна: на початку 90-х років, коли стався значний спад у торгівлі й перевезеннях, вантажопереробка в порту знизилася до восьми мільйонів тонн. Не таїна й інше: шляхи подолання спаду й нарощування потужностей за нових, ринкових умов шукали спільно — адміністрація порту й міськрада. Залучаючи вітчизняних та іноземних інвесторів, ввели до ладу контейнерний термінал, уже згадуваний комплекс з перевантаження скрапленого газу, зерновий комплекс, два залізничні в’їзди до порту, реалізували міжнародний транспортний проект регулярного контейнерно-контрейлерного поїзда «Вікінг», що йде маршрутом Іллічівськ—Київ—Мінськ—Вільнюс—Клайпеда і в зворотному напрямку та зв’язує Балтійський регіон з Чорним, Середземним та Каспійським морями.

Реконструйовано та перепрофільовано низку перевантажувальних комплексів. Споруджуються паливно-бункерувальний термінал, олійно-жировий комбінат, інші об’єкти. Останнім часом щорічні інвестиції в Іллічівський порт перевищували 60 мільйонів гривень. На підприємстві — майже 10 тисяч працівників, а це означає, що майже половині мешканців міста (у сім’ях портовиків — десь 37 тисяч осіб) воно забезпечує пристойне матеріальне становище: середньомісячна зарплата в порту — 1084 гривні. Підприємство утримує доволі солідну соціальну сферу, що налічує понад 70 об’єктів: тут і житлові будинки, і гуртожитки, і оздоровчі комплекси для дорослих та дітей, і дитячі садки, і заклади медицини та культури...

Про все це голови міст України дізналися пізніше. А тоді, під час першого їх зібрання, Валерій Хмельнюк повіз гостей спочатку не до гавані, а по місту, на малі підприємства, на ринки й у магазини. Тепер уся Україна знає: в Іллічівську в малому й середньому бізнесі зайнято майже п’ять тисяч осіб, а надходження до держбюджету від суб’єктів такого бізнесу перевищують 20 відсотків від їх загалу. І цей показник, небезпідставно очікують тут, дедалі зростатиме. Адже он і під час останніх відвідувань Іллічівська турецькі бізнесмени знайшли, за «наводкою» мерії, чимало потенційних партнерів серед будівельників, працівників легкої та харчової промисловості, сфери послуг. Нині Іллічівськ освоює 220 мільйонів доларів інвестиційних вкладень. У найближчі півтора-два роки тут введуть у дію близько десятка нових заводів і фабрик, які освоять обсяги виробництва, за попередніми розрахунками, на 550 мільйонів доларів на рік. Ось вам і малий та середній бізнес!

...Одного разу (знову ж таки колеги-мери) Хмельнюка запитали:

— Так легко знаходите спільну мову із заморськими сусідами, бо, певно, володієте турецькою?

— Та ні, — відповів Валерій Якович, — спілкуюся з турками, як і з рештою іноземців, що мають у нас свій інтерес, здебільше англійською, якою справді володію.

А потім, хитрувато примружившись, додав:

— Хоча постійно ношу з собою й оцю штуковину...

І показав електронний англійсько-турецький словничок.

Утім, найголовніше те, що міський голова Іллічівська, його оточення добре засвоїли мову ділову. На користь місту, територіальній громаді. У цьому зв’язку згадалося свідчення виконавчого директора Конгресу місцевої і регіональної влади Європи Ринальдо Локателлі, який нещодавно завітав до Іллічівська:

— Досі я був знайомий з Україною й судив про неї із двох пам’ятних міст — Києва та сумнозвісного Чорнобиля. Але я ніколи не припускав, що в цій країні є ще й такі чудові міста, як Іллічівськ. За дизайном, чистотою й охайністю він нічим не відрізняється від європейських. До того ж тут добре розвинені промисловість, інфраструктура. В такому місті, певен, приємно жити і працювати...

Іллічівськ.