Право землекористування — це своєрідний правовий інститут із земельно-правових норм, який регулює умови та порядок надання, зміни і припинення використання землі. Одночасно це право розглядає можливість фізичної або юридичної особи користуватися ділянкою і є правовідношенням, що виникає у процесі використання земельних ресурсів. Воно надає змогу його власнику одержувати корисну продукцію з конкретної земельної ділянки.

Згідно з ч. І ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою — це право володіння і користування ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, попри те, що це право в законодавстві позначається терміном «землекористування», зміст якого поєднує і право володіння земельною ділянкою. Включення до складу права землекористування й права землеволодіння обумовлено тим, що ділянка виступає як об’єкт права, яким неможливо реально користуватися без володіння. Мало того, право володіння земельною ділянкою у переважній більшості випадків є необхідною передумовою законного користування нею з метою одержання корисної продукції.

На відміну від права власності на землю, праву землекористування притаманні лише право володіння та користування земельною ділянкою. Їх нормативно-правовий зміст мало чим відрізняється від аналогічних правових засад власника землі. Проте необхідно підкреслити, що конкретний зміст правового володіння і користування землекористувача визначають власники землі. Але право розпорядження завжди залишається за власниками земельних ділянок. Такою правомочністю у праві постійного землекористування володіє держава або відповідна територіальна громада.

Спільною рисою права власності на землю і права постійного землекористування є їх безстроковість. Не встановлений заздалегідь строк права постійного землекористування, як і права власності, надає сталого характеру постійному землекористуванню та підвищує ступінь стабільності правомочностей землекористувача. У цьому полягає перевага права постійного землекористування перед іншими видами користування земельними ділянками.

На відміну від власника земельної ділянки, землекористувач має право власності тільки на посіви, насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію, на використання загальнопоширених корисних копалин, торфу, лісових угідь, водних об’єктів.

Об’єктами права постійного землекористування є земельні ділянки, які надаються з усіх категорій земель державної або комунальної власності. Тому це право має особливе значення для використання ділянок, які не підлягають передачі у приватну власність внаслідок їх особливої цінності або призначення для забезпечення публічних інтересів.

Власником можеш ти не бути

Відповідно до ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності. Ними можуть бути, наприклад, державні сільськогосподарські, промислові, будівельні та транспортні підприємства, комунальні житлово-експлуатаційні підприємства, що здійснюють управління житловими комплексами і надають комунальні послуги, природоохоронні, оздоровчі та наукові установи і навчальні заклади державної або комунальної власності, лісогосподарські та водогосподарські організації, органи державної влади і місцевого самоврядування тощо. Отже, громадяни використовувати землю на праві постійного користування не можуть.

Юридичне значення права постійного землекористування полягає в тому, що воно виключає можливість виникнення так званої подвійної власності держави або територіальних громад та їх підприємств, установ і організацій. Наявність цього інституту формує систему земельних відносин, за яких держава або територіальна громада є власником землі, а їх підприємства, установи та організації — постійними користувачами земельних ділянок.

Не пощастило тому, кому не пощастило

Відповідно до статті 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Щоб одержати ділянку у постійне користування із земель державної або комунальної власності, юридична особа звертається з відповідною заявою до районної, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До заяви додаються документи, що обгрунтовують розмір ділянки, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація, сільська, селищна чи міська рада розглядає заяву в місячний термін і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення ділянки розробляє землевпорядна організація, з котрою укладено договір, його погоджують із землекористувачем, в якого земельна ділянка перебуває у користуванні, районним або міським органом із земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини. Після одержання висновку державної землевпорядної експертизи проект подають до відповідної державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний термін і в межах своїх повноважень, визначених Земельним кодексом, приймають рішення про надання ділянки.

Під час надання земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації чи Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Під час надання земельної ділянки у користування Кабінетом Міністрів України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська, Севастопольська міські державні адміністрації подають свої висновки та проект відведення земельної ділянки центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, який розглядає ці матеріали і у місячний термін подає їх до Кабінету Міністрів України.

Відмову органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади у наданні земельної ділянки в користування або залишення заяви без розгляду може бути оскаржено в судовому порядку.

Право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання користувачем державного акта на право постійного користування. Використовувати земельну ділянку користувач може лише після встановлення меж земельної ділянки в натурі та державної реєстрації державного акта.

Наостанок варто запам’ятати, що недержавні і некомунальні підприємства, організації і установи, як і громадяни, не можуть мати земельну ділянку — у постійному користуванні.

Перехідними положеннями Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи, які постійно користуються земельними ділянками, але не можуть мати їх з таким правом, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Під час переоформлення права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення фермерських господарств, у довгострокову оренду термін оренди визначається селянським фермерським господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розмір земельного податку.

Антон ТРЕТЯК, доктор економічних наук, професор, член-кореспондент УААН.