Еволюція системних перетворень у Міністерстві внутрішніх справ України тісно пов’язана з подоланням застарілих догм і стереотипів стосовно напрямків побудови його нової ідеології та кадрової стратегії. При цьому слід виходити з того, що МВС перебуває у площині найпріоритетніших інтересів суспільства — забезпечення громадської безпеки та протидії злочинності. Водночас тільки Міністерство внутрішніх справ — єдине із правоохоронних відомств, поставлене державою у найнесприятливіші умови, що, як засвідчує досвід останніх років, не обходиться без величезних втрат для суспільства. Заради справедливості зауважимо, що і деякі інші функції виконуються державою не належним чином.

Основою майбутніх перетворень МВС вбачається і передача частини повноважень із центру до регіональних управлінь (скоротивши їх чисельність більш як на половину), і централізація, скажімо, управлінських підрозділів на окремих залізницях з тим, щоб мати одне малочисельне управління системою транспортної міліції. Це і зміцнення районної ланки за рахунок розгалуженої мережі відділень, пунктів і постів міліції. Це і розширення функцій нашого міністерства через створення Державних адміністрацій міліції, досудового слідства, з питань громадянства та імміграції, цивільної рятувальної служби і підпорядкування йому інших органів виконавчої влади, чия діяльність історично та з урахуванням зарубіжного досвіду стосується внутрішніх справ держави. На часі створення багаторівневої сучасної електронної мережі збору адміністративних та криміналістичних даних про злочинність та своєчасне передавання цих даних користувачам. Максимальна доступність населення до міліції, розширення її соціальних функцій, інтеграція нормативної, правової бази діяльності міліції до європейського законодавства, виховання нового покоління співробітників, спроможних адекватно реагувати на виклики часу. Між тим, у правоохоронних органах і у МВС зокрема, з’явилися лише окремі паростки давно очікуваної нової формації співробітників, яка, на думку Прем’єр-міністра України Віктора Януковича, становитиме основу міліції майбутнього. Слушне побажання, аби воно було підкріплено конкретними діями уряду.

Кадри вирішують усе. Завжди!

Отже, найближча мета - досягнення нових стандартів кадрової роботи, що відповідало б настійним вимогам сьогодення. Не є таємницею, що протягом останніх років колегія Міністерства внутрішніх справ України неодноразово зверталася до проблем роботи з кадрами, акцентуючи особливу увагу на потребі зміцнення професійного ядра. Незважаючи на вжиті заходи, триває зменшення висококваліфікованих співробітників з юридичною освітою у провідних службах. Тим часом система галузевої освіти, попри щорічне збільшення кількості випускників, не задовольняє повною мірою загальні потреби. Внаслідок неякісного добору кандидатів на навчання, недоліків в організації навчально-виховного процесу, неналежної уваги до молодих спеціалістів кожний п’ятий із них зі стажем до трьох років звільняється зі служби. Всього за останні вісім років звільнено близько 1,5 тисячі осіб і відраховано з навчальних закладів на різних підставах більше чотирьох тисяч, що призвело до значних фінансових і кадрових втрат держави. Показовою та вельми сумною обставиною є те, що до навчальних закладів надходять постійні нарікання на недостатню юридичну та професійну кваліфікацію випускників, значна кількість яких не готова до самостійного виконання службових обов’язків. Унаслідок хибної політики в галузі підготовки кадрів, практично припинила існування система ступеневої освіти. Вразливим місцем в галузі професійної освіти став невиправданий перехід до підготовки фахівців переважно з чотирирічним терміном навчання, що призвело до втрати підготовки молодших спеціалістів, котрі завжди були головною кадровою ланкою провідних служб районного, а часом і обласного та міністерського рівнів.

До речі, згідно з чинною галузевою нормативною базою, вона такою самою і залишається. Водночас мережа академій та інститутів, яка за останні роки зросла майже вдвічі, не має достатніх можливостей, передусім кадрових та інформаційних, для якісної організації навчального процесу. Лише суб’єктивним чинником та великою розкішшю для МВС можна пояснити існування у Києві, крім Національної академії внутрішніх справ, ще й інституту, який готує фахівців того самого рівня і того самого фаху. А окремі навчальні заклади невиправдано готують фахівців за такими непрофільними для МВС напрямками, як «Інформаційні управляючі системи та технології», «Захист інформації з обмеженим доступом та автоматизація її обробки», «Соціальна робота» тощо. А насправді держава мала б вкладати кошти не в міліцейську освіту загалом, а фінансувати професійне навчання кожного конкретного співробітника за певним освітнім рівнем і на відповідну посаду. Тому не випадково за ініціативи Міністра внутрішніх справ Миколи Білоконя напрямки перебудови відомчої професійної освіти найближчим часом стануть предметом розгляду колегії МВС України.

І нам завинили

Інший стратегічний напрямок — реалізація принципу доступності населення до правосуддя. Про вкрай зневажливе ставлення з боку колишнього керівництва МВС до цієї визначальної ділянки роботи свідчить чимало фактів. В Україні накопичилося більш як 1,4 мільйона нерозкритих злочинів. Щороку до них додаються тисячі таких, а це означає, що така або навіть більша кількість злочинців уникає кримінальної відповідальності. Тому й не дивно, що останніми роками суспільна думка не на користь міліції.

Між тим, проголошений міністром курс на реструктуризацію системи МВС, особливо найнижчої її ланки, вже наштовхнувся на нерозуміння з боку уряду. Судіть самі, уже багато років керівники районних управлінь починають свій робочий день з пошуку коштів на виплату заробітної плати, придбання форменого одягу, пального, харчування затриманих і таке інше. Тим часом проблеми запобігання та розкриття злочинів із першочергових перетворюються на другорядні. Попри навіть визнання Президентом України того факту, «що держава багато завинила правоохоронцям у фінансовому забезпеченні», проектом Держбюджету-2004 на оплату праці запропоновано виділити 1443,3 млн. грн., або лише 62 відсотки від потреби.

На фінансування інших життєво важливих напрямків діяльності МВС, що не належать до оплати праці, потрібно 4,7 млрд. грн., а можливо спрямувати лише 399,0 млн. грн., або 8,5 відсотка. У цьому разі потребу на оплату харчових продуктів буде забезпечено лише на 20 відсотків, медикаментів — 33 відсотки, речового майна — 9 відсотків, енергоносіїв - 67 відсотків, послуг зв’язку - 56 відсотків. Загалом же дефіцит коштів на фінансування МВС становитиме 5186,3 млн. грн.

За умов потенційно низьких доходів місцевих бюджетів від податків, зборів та інших обов’язкових платежів особливого значення набуває намагання узаконити місцеву міліцію. Місцеві бюджети уже неспроможні належно фінансувати освіту, медицину та інші галузі, а за потреби фінансувати ще й місцеву міліцію, питання загостриться вкрай. До того ж, за низької економічної привабливості вітчизняних природних ресурсів, забрудненої території, несприятливих природно-кліматичних умов, високого рівня злочинності такі бюджетні витрати на забезпечення діяльності МВС (а, як відомо, на Заході аналізують усі чинники) загалом є марнотратством, оскільки немає такої країни, яка б захотіла тут вести господарство в умовах не тільки природних, але й криміногенних ризиків. Одне слово, складається враження, що в Україні настав час економічного знищення міліції. Не треба багатої фантазії, щоб уявити, у який спосіб працівники міліції, наділені державою владними повноваженнями, намагатимуться компенсувати дефіцит коштів. Тож питання фінансування міліції набуває не тільки економічного, соціального, а й гострого кримінологічного значення.

Служать державі. Але не держслужбовці?

Друга проблема, яка стоїть на шляху до створення нової моделі Міністерства внутрішніх справ — невизначеність видів державної служби. Досвід інших країн успішно демонструє застосування цивільної служби у правоохоронних органах. Між тим, відсутність законодавчого регулювання проходження цивільної державної служби не дає можливості для її широкого запровадження у вітчизняних правоохоронних органах. Адже з сивої давнини відомо, що саме військова та поліцейська служби поклали початок державній службі, які в Україні такими не визнано! Тому уже найближчим часом доцільно прийняти нову редакцію Закону України «Про державну службу», де визначити структуру державної служби, створити правові, організаційні, фінансові та методичні засади її подальшого реформування. Цим же законом необхідно закласти єдину систему державної служби, яка б включала три її різновиди: державну цивільну службу, військову службу та правоохоронну службу, які між собою мають кореспондуватися за посадами, військовими і спеціальними званнями, рангами та класними чинами.

На наш погляд, державна цивільна служба - це вид державної служби, що являє собою цивільну службу із забезпечення виконання повноважень державних органів, осіб, які обіймають державні посади.

Військова служба може бути визначена як вид державної служби, що являє собою професійну службову діяльність громадян на військових посадах у збройних силах України, інших військових (спеціальних) формуваннях і органах, що здійснюють функції з забезпечення оборони та безпеки держави. Таким громадянам присвоюють військові звання.

Відтак правоохоронна служба — це державна служба, що є професійною службовою діяльністю громадян на посадах правоохоронної служби в державних органах, службах і установах, які здійснюють функції з забезпечення безпеки, законності і правопорядку, боротьби зі злочинністю, захисту прав і свобод людини і громадянина. Таким громадянам присвоюють спеціальні звання та класні чини.

Визначення військової служби, як виду державної служби, застосовується з дня набуття чинності законом про внесення відповідних змін та доповнень до законів та указів Президента України, що регулюють питання проходження військової служби, а визначення правоохоронної служби, як виду державної служби, застосовується з дня набуття чинності Законом «Про правоохоронну службу», який також має бути прийнятий найближчим часом.

На європейському небосхилі вже реально простежується намагання інтегрувати Україну в міжнародне співтовариство. В Україні вже шість років діє Конвенція із запобігання тортурам, однак умови утримання громадян у слідчих ізоляторах і надалі привертають пильну увагу Ради Європи. Міністерству внутрішніх справ належить виконати великий обсяг роботи для запровадження міжнародних стандартів у його діяльності. Цьому міг би досить ефективно сприяти Національний центр поліцейської євроінтеграції, який може бути створений, приміром, на базі Національної академії внутрішніх справ України.

* * *

Між тим, варто було прозвучати першим пропозиціям стосовно можливих напрямків структурної перебудови Міністерства внутрішніх справ, системи його галузевої освіти, як збоку окремих керівників, які, не рахуючися з державними інтересами, уже давно нібито приватизували окремі служби й установи, перетворивши їх на джерело задоволення власних потреб, почався тиск на авторів пропозицій. І тому залишається сподіватися на те, що новому керівництву міністерства вистачить волі, мужності, послідовності завершити розпочату справу. Сподівання і на Верховну Раду України, яка, попри позицію уряду, таки підтримає запропоновані міністром внутрішніх справ реформи, не лише вербально, а й забезпечивши їх належним фінансуванням.

Василь ШАКУН, доктор юридичних наук, професор, генерал-майор міліції.