Про те, які процеси нині відбуваються в українському парламенті, яка доля може спіткати парламентську більшість та політичну реформу, наш кореспондент попросив розповісти нового координатора більшості у Верховній Раді, лідера депутатської групи «Демократичні ініціативи» Степана ГАВРИША.

— Степане Богдановичу, нещодавно вас обрано новим координатором парламентської більшості. У чому, вважаєте, ваше завдання на цій посаді?

— Координатор парламентської більшості не є політичним лідером і не формує політичну позицію більшості. Його завдання — бути топ-менеджером, який забезпечує виконання парламентською більшістю законодавчих зобов’язань, формування консолідованих поглядів на різні питання всередині парламентської більшості та позицію більшості в сесійному залі. Координатор має забезпечити максимальну стабільність парламентської більшості, а отже, і всього українського парламенту. Важливим завданням є також діалог у сесійному залі з різними політичними силами, що не входять до більшості, пошук і досягнення компромісів. Координатор більшості формує позицію від імені парламентської більшості під час зустрічей із Президентом, прем’єром, урядом.

— У якому стані перебуває парламентська більшість? Чи міцна вона й монолітна? Як на неї може вплинути наближення президентської виборчої кампанії?

— Парламентська більшість нині перебуває в найважливішій фазі свого розвитку з часу її створення. Вона входить у складний політичний процес, де перетворюється із об’єднання депутатів за певною ідеологією на політичну коаліцію, яка може бути ефективно діючим політичним центром у парламенті аж до 2006 року, коли проведемо політичну реформу. Найважливішою метою парламентської більшості є проведення політичної реформи, від котрої також залежатиме й успіх її кандидата у президенти, який, без сумніву, з’явиться ще до кінця цієї осені. Окільки український народ живе з постійним відчуттям невдалої моделі влади, глибококонфліктної за своєю суттю, відірваної від суспільства, то проведення конституційної реформи дає більшості як політичній інституції вагомі перспективи на діалог із нацією під час виборів президента.

Звісно, цей час буде дуже складний. Ми перебуваємо на надто тонкому лезі історії, де маємо, балансуючи, знайти дорогу в майбутнє, щоб не впасти у провалля протистоянь. І тут визначальними є позиції і дії Президента, прем’єра й Голови Верховної Ради.

— Чи є у більшості сьогодні спільна позиція щодо так званого третього законопроекту конституційних змін?

— Є робоча позиція, не позбавлена дискусії й іноді емоційних поглядів на зміст політичної реформи. Але вималювати ідеальну владу неможливо, це ще не вдалося нікому. Суперечки триватимуть дуже довго, навіть тоді, коли все-таки проведемо політичну реформу. Депутати-мажоритарники найбільше стурбовані введенням у статті 81 законопроекту імперативного мандата (припинення повноважень народного депутата, обраного від політичної партії чи блоку, в разі невходження до складу депутатської фракції цієї партії чи блоку або виходу з цієї фракції. — Ред.); стурбовані також нормою про вибори на суто пропорційній основі за списками політичних партій та блоків партій. Ці депутати побоюються, щоб не було створено нові засади для узурпації влади — тепер уже лідерами партій чи політичними командами. Є певні дискусії й довкола моделі виборів президента в 2004 та 2006 роках, але я переконаний, у процесі діалогу з’явиться дедалі більше прихильників цього законопроекту. Водночас усе залежатиме від того, чи буде парламентська більшість монолітною політичною коаліцією, яка повірить у свій успіх у наступних виборчих перегонах.

— Як новий законопроект про зміни до Конституції, одним із авторів котрого є ви, узгоджено з лівими політичними силами в парламенті? Адже голосів одних «більшовиків» для його остаточного схвалення недостатньо.

— Мені здається, що позиція комуністів щодо переходу до парламентсько-президентської держави є твердою, адже вони фактично стовідсотково підписалися під поданням цього законопроекту на висновок до Конституційного Суду. Гадаю, що і соціалістична фракція рано чи пізно почне вести глибший діалог на цю тему, адже соціалісти — одні з авторів цієї моделі влади, і вони ще мають час приєднатися. Переконаний, що в разі правильного ведення дискусії щодо політреформи — не лише між Президентом і політиками, політиками з опозиції та більшості, а між політичною елітою та всім суспільством — буде розширено коло прихильників саме такої моделі влади. Потрібно створювати владу, яка працювала б на національні інтереси, а не на інтереси найуспішніших представників цієї влади. Нам потрібна українська за духом, змістом і мораллю влада.

— Одним із найсуперечливіших моментів нового законопроекту про політреформу є те, що в 2006 році Президента обиратиме парламент, а не весь український народ. Чи немає в цьому обмеження виборчих прав громадян, їх конституційних свобод, про що кажуть ваші політичні опоненти?

— Це може статися лише в тому випадку, коли опозиція досягне свого і буде прийнято закон про вибори на пропорційній основі за «закритими» списками, де не виборець формуватиме виборчі списки, а партія. Але разом із тим вибори президента в парламенті є класикою державотворчого жанру для 11 європейських країн, які мають одні з найвищих у світі рейтинги стандартів життя. Виборець, обираючи депутата парламенту, одночасно делегує йому право на вибори президента. Внаслідок цього зростає якість представницької демократії і загальної демократії в державі, бо депутати будуть змушені погоджувати з виборцями свої рішення. Легітимність нового президента буде така сама, як і нині, й від цього довіра до нього з боку народу не зменшиться. Натомість створимо умови, за яких не виникатимуть конфлікти між інститутами влади — між президентом та парламентом тощо. Парламент стане центром політичної влади, що характерно для європейських держав, до яких ми мріємо потрапити.

— Ви згодні з такою думкою, що тепер доля політреформи фактично опинилася в руках комуністів, адже саме від їх голосів залежить проходження законопроекту про зміни до Конституції через парламент?

— У нас спільна мета з усім депутатським корпусом — реформувати українську владу. Бо, здається, немає такого народного депутата, який не критикував би владу за її цілком не українську сутність. Тому нам треба сьогодні змінювати владу, а не вигадувати дитячих страхів та шукати «чорну кішку», спекулюючи на цій темі. Маємо об’єднатися навколо національного інтересу. І я радий, що це збагнули і комуністи, підписавши направлення законопроекту до Конституційного Суду. Гадаю, це вагомий «плюс» у їхньому політичному багажі.

Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.