Вечірнє засідання 16 вересня

По обіді парламентарії розглянули низку питань за скороченою процедурою, але й тут розмова про законопроекти була не такою простою. На перший погляд законопроект про внесення змін до Закону «Про освіту» передбачав технічні і термінологічні моменти, щоб привести його у відповідність з іншими законодавчими актами. Зокрема, доповнити перелік учасників навчально-виховного процесу. Були і далебі принциповіші положення — про обрання керівників навчальних закладів комунальної власності за конкурсом і з призначенням Міносвіти, затвердження ректорів вузів за погодженням з освітнім міністерством. Підтримуючи законопроект загалом, глава профільного з цих питань парламентського комітету Станіслав Ніколаєнко звернув увагу на неприпустимість прийняття пропозиції уряду про спрямування на потреби освіти 10 відсотків національного доходу замість відповідної частки ВВП. Парламентарії скористалися нагодою вкотре звернути увагу урядовців на проблеми освітян. Ці проблеми загальновідомі, і кінця їм не бачити, якщо, скажімо, навіть після вочевидь благородного наміру уряду запровадити мінімальну зарплату на рівні 237 гривень молодий учитель з вищою освітою отримуватиме на 20 гривень менше від техпрацівниці.
Здавалося б, суто технічного підходу потребує і законодавче розв’язання проблеми стягнення мита, присудженого судами на користь держбюджету. Оскільки держава загалом чи її держбюджет зокрема — не фізична чи юридична особа, то і не можуть бути стягувачами відповідного мита. Уряд пропонує покласти цю функцію на Державну податкову службу. Певне, саме імідж останньої викликав спротив низки парламентаріїв, вони висловилися проти розширення повноважень податківців, звертали увагу, що і в Мін’юсту є структури, які могли б цим зайнятися.
Уряд запропонував внести зміни одразу до десяти законодавчих актів у зв’язку з прийняттям Закону «Про статус депутатів місцевих рад». Ідеться про заборону участі народних обранців у діяльності суб’єктів господарювання, про порядок надання житлових службових приміщень, допуску до таємних документів, боротьби з корупцією серед депкорпусу, відповідальність посадових осіб за ненадання даних на вимогу депутата тощо. Парламентарії розцінили таку ініціативність урядовців у врегулюванні депутатської діяльності з певною професійною ревністю. Виступаючи від імені профільного комітету ВР, Сергій Стас назвав щонайменше некоректними пропозиції урядовців внести зміни до постанов парламенту, а тим паче «почилої у Бозі» Президії Верховної Ради. Юрій Кармазін висловився ще різкіше: проект сирий, неетичний, навіть шкідливий.
Але якщо під час розгляду попередніх законопроектів відчувалася напруженість на лінії уряд — парламент, то у спробі змінити механізм передавання військових містечок зал відчув напруженість в підходах самих парламентаріїв. Відома ревнителька (у доброму розумінні слова) прозорості приватизаційного процесу в державі Валентина Семенюк (фракція СПУ) пропонує передати функції оцінки об’єктів незавершеного будівництва Міноборони Фонду держмайна. Мовляв, нехай ФДМУ визначиться з вартістю цього майна, продає його, а кошти повертає в МО. Занепокоєння Валентини Петрівни зрозуміле. За її словами, у великих містах почалося «полювання прихватизаторів» за об’єктами «оборонки». Об’єкт вартістю 2 млн. гривень продають за 80—90 тисяч. Достатньо згадати серію публікацій у «Голосі України» з приводу так званого хазяйського використання майна і капітальних споруд 43-ї ракетної армії, яке перетворювали на купи плит, стовпців і непотребу. В. Семенюк поставила під сумнів і пропозиції передавання військових містечок у комунальну власність громад — з огляду на відсутність належного законодавства про комунальне майно.
А її колега по депкорпусу з Комітету з питань нацбезпеки і оборони Анатолій Доманський гаряче переконував, що вивільнені військові містечка треба якнайшвидше передавати у комунвласність, бо армія утримувати їх не може, вони руйнуються. І його аргументи також справляли враження. Однак остаточно визначатися депутатам з цих та інших обговорених питань — у четвер під час голосування.