Пристрасті на Хмельниччині розгоралися несподівано і для самих партійців, і для безпартійного електорату. Затишшя оксамитового сезону, здавалось, не принесе нічого нового в життя краю, окрім кількох скачків цін та кинутих у верхах чергових ідей політичних реформ, на котрі подоляни реагують досить мляво. І раптом хмельничани почали мітингувати, пікетувати, сіли за столи гарячих дискусій.

Концентрований вираз економіки

Нечувану досі згуртованість, котра не виявлялася навіть у всеукраїнських акціях, продемонстрували полярно протилежні партії і об’єднання. Їх вивела на площу заява міського голови Миколи Приступи, висловлена на сесії обласної ради, про те, що над обласним центром нависла страшна загроза... базару. Для міста, яке останнє десятиліття переважно живе і розвивається за рахунок базарів (їх уже налічується майже чотири десятки, й вони, з одного боку, істотно поповнюють міський бюджет, а з другого — дають роботу десяткам тисяч людей), чути таке було трохи дивно. До того ж протягом кількох останніх місяців обласний центр з гордістю і хлібом-сіллю відкрив ще три новостворені базари. Мотивували це потребою винести вуличну торгівлю з центру міста та створити кращі умови роботи для продавців. І раптом повідомлення про те, що потужні інвестори готові збудувати новий торговельний комплекс майже на десять тисяч робочих місць із солідною інфраструктурою, спричинило відчайдушний спротив. Було висунуто такі аргументи, як засилля українського ринку низькопробним китайським товаром, нашестя на торгові ряди азіатів та виведення із сільськогосподарського користування близько ста гектарів земель (не можу не зауважити, що останніми роками в області облогують десятки тисяч гектарів), зростання криміногенної напруженості, — одне слово, весь той букет, який приносить із собою будь-який великий базар і який для хмельничан давно не новина.

Та відчувалося, що за всіма цими аргументами стоять інші, значно вагоміші. Міський голова навіть делікатно натякнув: чому це питання постало саме тепер, а не, скажімо, рік тому. Мовляв, ворожі сили усіляко намагаються нашкодити місту, а головне — відвернути русло могутньої базарно-фінансової ріки від міського бюджету.

Коли запахло великими грошима, одразу став відчутним — так і хотілося сказати свіжий, але утримаюсь від такого епітету — подих політики. З акціями протесту на площу вийшли Українська народна партія, УРП «Собор», Соціал-національна партія України. Одразу активну «антибазарну» позицію зайняла СДПУ (о). Своє різке негативне ставлення висловили соціалісти.

Хто за ким ?

Традиційне запитання для колишньої радянської черги біля магазинного прилавка у наші дні набуло іншого змісту. Черги щезли. А от хто за ким стоїть? — цікаво знати завжди.

Можна було б усі згадані базарні виступи та дискусії віднести лише до економіки і турботи про добробут хмельничан, якби час від часу в них не проскакували політичні натяки недвозначного характеру. «Вони хочуть за наш рахунок забезпечити собі майбутню виборчу кампанію, — пролунало у виступі лідера місцевих соборівців, — то ми їм влаштуємо вибори».

На зорганізованій по гарячих слідах прес-конференції в осередку УНП було сказано, що підготовлено всі необхідні звернення до В. Ющенка, і це питання активно лобіюватимуть нашоукраїнці. Ланцюжок цієї взаємодії простежується доволі чітко: хоча стосунки міського голови і «Нашої України» особливо не афішуються, проте їх можна назвати більш ніж дружніми.

Водночас голову облдержадміністрації Віктора Лундишева звинуватили в тому, що, дозволяючи нове будівництво, він діє за вказівкою прем’єра Віктора Януковича. А коли так, то опозиція вже шукає виходи на В. Медведчука, особливих симпатій якого до прем’єра не помічали...

Та коли у члена УНП Левка Бірюка запитали, чи так само категорично він і партія будуть налаштовані проти ринку, якщо надходження від нього вдасться переорієнтувати з районного до міського бюджету, він дещо пом’якшив свою позицію і сказав, що виступає не так за відміну будівництва, як за його зупинення до з’ясування всіх політико-правових обставин.

Велети в коротких штанцях

Щоправда, прокинутись від тривалого політичного сну так само швидко, як уже згадуваним партіям і об’єднанням, вдалося далеко не всім. В області зареєстровано 82 обласні організації політичних партій. Лише за останніх півроку були внесені до цього списку облорганізації Партії пенсіонерів, УНКП, Партії радикального прориву, «Русь єдина», ОУН в Україні — всього тринадцять. Понад дві тисячі первинних, районних та міських осередків різних поглядів, які об’єднали більш як 120 тисяч осіб, могли б видаватися доволі потужною силою. Але насправді мусимо визнати, що лише одиниці мають певний вплив на життя області.

Хоч як дивно, а найчисленнішою із зареєстрованих є Партія реабілітації тяжкохворих України. Більш як третина всіх обласних партійців належать саме до її лав. Сила поки що пасивна, але велика і потенційно легко керована. Згуртувалася вона напередодні минулих парламентських виборів за принципом партій ажіотажного типу, коли бідним і знедоленим обіцяють певну допомогу в разі вступу до організації. Обіцяні суми офіційно не зафіксовано, але ходили чутки про «допомогу» у кілька сотень «зелених». Ще дотепер члени партії звертаються до офіційних органів влади зі скаргами і проханнями виплатити обіцяні гроші для лікування. Тому зрозуміло, що навіть невеликі фінансові вливання можуть привести цю течію в рух. От тільки хто і коли їх зробить?

Услід за цим «колосом на глиняних ногах» йде Аграрна партія, котра налічує більш як двадцять тисяч осіб. Прихильність до аграрників неважко пояснити. По-перше, сільські проблеми найактуальніші для краю, тому й використовують керівники господарств будь-які можливості, щоб заявити про них уголос. До того ж головний аграрник в області Василь Шпак поєднує можливості народного депутата з інтересами «Украгролізингу». Не використати такі можливості —очевидний промах будь-якого керівника сільгосптовариства. Отож чисельності сільських партійців можуть позаздрити і члени СДПУ (о), котрими в області керує уже згадуваний Олег Лукашук, і нашоукраїнці, штаб регіонального блоку якого очолює Володимир Шандра.

А от дванадцятитисячна армія Партії регіонів поки що може похвалитися не так своєю активністю і популярністю, як чисельністю. Голова обласної ради Анатолій Овчарук, котрий очолює організацію цієї партії в області, не претендує на роль надто активного лідера. Та, очевидно, присутність голови саме у цих лавах все-таки дає свої результати.

На слуху залишається «Батьківщина», котра об’єднала майже сім тисяч осіб, п’ятитисячна НДП, двохтисячна організація Соцпартії.

Щоправда, декотрі беруть не числом, а вмінням, скажімо, комуністи. Хоча офіційно членство в лавах оформили трохи більш як три з половиною тисячі осіб, проте партія чітко структурована і має свої осередки практично у всіх містах і районах області.

Та вже з весни намагаються збільшити «покриття» своїх територій і інші партії. На початку року лише півтора десятка з них поширювали свою діяльність у більшості територіально-адміністративних одиниць, а тринадцять мали свої структури у всіх містах і районах області. Хоча майже три десятки мали по одній-дві організації на місцях, а 26 обмежувалися лише реєстрацією. Зате тепер вони почали активно реєструвати свої територіальні та структурні підрозділи. Процес, як кажуть, пішов.

Хто на ринку наймиліший?

Хоча це аж ніяк не означає, що на місцях подоляни чітко визначились зі своїми політичними уподобаннями. Завоювати прихильність народу партійцям дуже непросто. Пропозиція на партійному ринку стає дедалі більше схожою на оптовий базар, де перевага надається цілим пакетам. Партійні пропозиції перевищили електоральний попит. Тим більше на Хмельниччині, котра ніколи не була епіцентром політичних баталій. 

Лише окремі райони мають чітко виражене забарвлення. Скажімо, місто енергетиків Нетішин на знак вдячності за певні кроки у реформуванні енергетичної галузі душею і голосом належить Ю. Тимошенко та В. Ющенкові. Але вже за кілька кілометрів, у сусідній Славуті, за першість готові сперечатися соціалісти та комуністи.

Влада намагається не афішувати свої політичні симпатії. Але із першої сотні керівних осіб області майже третина все-таки тримає у кишені свій партійний квиток. Вибір доволі традиційний — НДП, Партія регіонів. І хоча ні одна, ні друга не відзначаються ні своєю активністю, ні тим паче особливою симпатією серед хмельничан, посадовці обласного та районного масштабів все-таки не поспішають заявити про вихід із них.

Опитування серед майже двох з половиною тисяч респондентів, проведене відділом управління внутрішньої політики ОДА, показало, що лише близько десяти відсотків подолян якимось чином відзначають роль партій у громадському житті області. Більшість новостворених партій і блоків практично невідомі. Інтерес до них виявляється лише тоді, коли це якось перетинається із фінансовими інтересами регіону. Скажімо, як це сталось у випадку з будівництвом нового базарного гіганта.

Навряд чи це можна назвати лише політичною апатією. Найпевніше, такі оцінки можна пояснити відсутністю справжнього лідера серед партій і серед окремих ватажків. Адже за результатами того ж опитування, хмельничанам аж ніяк небайдужа доля краю і держави. 62,2 відсотка респондентів висловились за потребу політичної реформи. 42,4 відсотка готові проводити вибори до рад усіх рівнів уже в наступному році разом з обранням Президента. А серед найімовірніших кандидатів на посаду глави держави називають В. Ющенка (21 відсоток), В. Януковича (11), Г. Кірпу (10,6), Ю. Тимошенко (9,2), П. Симоненка та В. Литвина (по 6,2), В. Медведчука (6), О. Мороза (5,4).

Шкода тільки, що ніхто з них поки що не висловив свого ставлення до хмельницького базару. А то, можна не сумніватись, його ставки зросли б максимально. Та і як інакше, коли вони такі схожі між собою — політика і базар. Спритний торговець на лежалому товарі зможе заробити добрий капітал. І фінансовий, і політичний. Головне — прихилити на свій бік отого дрібного базарника, що дивиться на світ зі своєї ятки.

 

Хмельницький.