Із досьє «ГУ».
Микола КАТЕРИНЧУК. Народний депутат України четвертого скликання по 13-му виборчому округу (Вінницька область). Народився 1967 року в селі Луговому Тальменського району Алтайського краю. У 1993-му закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка. До обрання народним депутатом — генеральний директор ТОВ «Адвокатська компанія «Моор і Кросондович», Київ. Безпартійний. Кандидат юридичних наук. Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань правової політики. Член депутатської фракції «Наша Україна». Одружений, має п’ятирічного сина.
— А не лякало, що виборчий округ — тринадцятий?
— Я не забобонний. Там теж живуть люди, і дуже гарні. До речі, у школі я також був у списку тринадцятим. Не знаю, щасливе це число чи ні, але тим людям, які мені хочуть нашкодити, не таланить.
— Чому ж ви вирішили балотуватися до парламенту?
— У 1993-му зі студентським товаришем Олегом Бойком ми заснували адвокатську компанію «Моор і Кросондович» (назву склали з дівочих прізвищ наших матерів). Тоді всі амбіції стосувалися лише юридичної компанії, її імені, іміджу, авторитету. Ми завоювали це, але дедалі частіше замислювалися над недосконалістю українського законодавства. Якось один із клієнтів запропонував мені балотуватися під прапором Віктора Ющенка. І, глибоко поважаючи цього політика, я дав згоду. Хоча на виборах у 13-му окрузі «Наша Україна» висунула іншого кандидата, і я йшов як самовисуванець.
Під час виборчої кампанії я провів на Вінниччині 247 зустрічей майже в кожному селі. І в моїй свідомості відбувся переворот. Бачив знедолених дітей, які сидять у холодних школах, а вчителі скидаються по гривні, щоб їх нагодувати, бо в домівках — голодно і холодно... І збагнув: щоб відродити наше село, мало навчити людей знати свої права. Треба змінити закони на досконаліші, людяніші.
— Ви йшли до парламенту впевнені, що зможете допомогти знедоленим, змінити закони. За два роки роботи в парламенті не розчарувалися у депутатській кухні?
— Розчарувань багато. Не думав, що буде так складно, і не був готовий психологічно. Але виконую кожний пункт своєї передвиборної програми, один із яких — втілення в життя започаткованої ще до виборів соціальної програми «Народний адвокат». Хоч я й отримав законодавчий інструмент, але він наражається на нерозуміння інших депутатів, президентське вето, обмежені фінансові можливості. Сама лише законотворча діяльність — цього замало. Основна проблема — у нинішній політиці держави, нещирій, кулуарній і безвідповідальній.
— Чому ввійшли саме до фракції «Наша Україна»?
— Це справді демократична фракція, у нас є лідер, високоморальна, самодостатня людина. Головне, він завжди справжній — і з людьми, і на роботі, і в сім’ї. У мене з ним спільні позиції щодо демократизації суспільства, євроінтеграції. Хоча мене й агітували вступити до інших фракцій, навіть гроші пропонували. Я розумів: якщо потраплю до пропрезидентської більшості, то матиму більше можливостей, щоб виконати свої обіцянки перед виборцями. Але однією з моїх передвиборчих обіцянок було вступити до фракції В. Ющенка. Крім того, я можу розвиватися лише в демократичному середовищі, а в іншому стаю агресивним.
— Ви народилися не в Україні. Як доля закинула ваших батьків до Алтайського краю?
— Моя мати разом із батьками була репресована, як німкеня за національністю, і жила в німецьких поселеннях на Алтаї. Там вона й познайомилася з моїм батьком, котрий сам родом із Вінниччини. Коли мені був рік, ми переїхали в Україну — до Черкас.
— Чому вирішили стати юристом?
— До восьмого класу мріяв стати штурманом далекого плавання, щоб поїхати з цієї країни. Я виріс на робітничій околиці Черкас, серед моїх друзів було багато бешкетників. Їх часто затримувала міліція, за гратами їх били. І в дев’ятому класі вирішив стати адвокатом, щоб захищати скривджених і несправедливо засуджених. Після школи кілька разів намагався вступити до вузу на юрфак, але без хабара це було нереально. Вступив уже після армії — як «афганець» та кандидат до лав КПУ.
— 90-ті роки для вашого світогляду були також переломними?
— Ще до розвалу Союзу я вийшов з Компартії. Першою політичною акцією було створення разом із друзями-студентами громадської екологічної організації «Зелена допомога». Ми пройшли пішим ходом із Києва до Чорнобиля, вимагаючи у влади закрити ЧАЕС. А коли в 1988 році у Вірменії стався землетрус, мені запропонували очолити загін добровольців-рятувальників.
— А чому й нині не пристали до жодної політичної партії?
— Якщо з’явиться політична партія, яка захопить мене ідейно, а головне — побачу там лідерів, котрі не використовують ці ідеї для того, щоб втриматися у політиці, а віддають себе цим ідеям, — я вступлю до такої партії.
— Відколи стали депутатом, як змінився ваш розклад дня?
— Давні друзі ображаються, що ми вже мало бачимося. Дехто мене розуміє, а дехто вважає, що зазнався. Менше часу проводжу і з дружиною та сином, бо робочий день розпочинаю із сьомої, а закінчую близько одинадцятої. Так само і в суботу. Багато часу забирає мій округ, він дуже важкий, сільськогосподарський, там величезні проблеми і злидні. Крім того, фракційна робота, зараз я заступник голови виборчого штабу Віктора Ющенка. Раз на тиждень можу дозволити собі забігти на дві години до спортзалу й побоксувати. Люблю також плавання, турецьку сауну.
Бесіду вела Юліана ШЕВЧУК.
