Уперше цього року поріг Волинського державного університету імені Лесі Українки переступили першокурсники, які опановуватимуть нові спеціальності — міжнародні відносини та міжнародну інформацію, економічну і соціальну географію. Вуз продовжив славну традицію, започатковану десять років тому: щороку розширювати список професій, які можуть здобути волиняни у стінах навчального закладу. Отож, як бачимо, не став винятком і ювілейний рік.
Однак університет має давнішу славну історію. У 1940 році вперше після тривалої перерви на волинських землях з’явився вищий навчальний заклад — Луцький учительський інститут. (Нагадаємо, після закриття Острозької академії традиції українського шкільництва було перервано.) Проте сталому розвиткові першого вищого навчального закладу на теренах Волинської області завадила війна. Отож лише через шість років після відкриття інститут відновив роботу.
— Наприкінці вісімдесятих Луцький педінститут завдяки титанічним зусиллям моїх попередників перетворився на один з найкращих вузів такого типу в колишньому Радянському Союзі, — розповідає ректор ВДУ імені Лесі Українки Іван Олексіюк. — Постало питання: що далі? Зупинитися? Розвиватися? Уже в ті часи, не зовсім сприятливі для розвою вищої освіти на периферії, тодішній ректор інституту Нестор Бурчак вів мову про перетворення вузу на університет.
Сміливим задумам судилося здійснитися дещо пізніше — після набуття нашою державою незалежності. Тодішній Президент України Леонід Кравчук у 1993 році видав указ про реорганізацію Луцького педінституту у Волинський державний університет імені Лесі Українки. Власне, разом з ним «хрещеними батьками» волинської кузні кадрів можна вважати тодішніх керівників області Віктора Блаженчука та Бориса Клімчука. Особливого розвитку вуз набув за час, коли головою Волинської облдержадміністрації був Борис Клімчук.
Міркуйте самі. Нині в університеті працюють 617 викладачів, з яких 376 — доктори й кандидати наук. Близько 30 з них захистили вищий науковий ступінь уже в часи існування ВДУ. Майже стільки ж здобули звання професора. У провінційному, за великими мірками, Луцьку сьогодні ведуть дослідження з найактуальніших напрямів фундаментальної науки: з теорії функцій і диференціальних рівнянь, проблем захисту інформації, мікроскопічної теорії надпровідності, явищ тунелювання й ефектів близькості у надпровідних контактах, нових тернарних і тетрарних напівпровідникових сполук, технології монокристалів, стекол і напівкомпозитів тощо. Не будемо переобтяжувати наших читачів назвами інших напрямів наукових досліджень, бо, чесно кажучи, вони і для нас — темний ліс. Однак зауважимо, що ці дослідження дають університету реальні кошти, які йдуть на його розвиток. Але про це трохи пізніше, бо не можна не сказати хоча б кілька слів про людину, яка стала своєрідним двигуном усіх перетворень в університеті. Про його ректора Івана Олексіюка.
Відомий учений-хімік повернувся на батьківщину, а він родом з Рожищенського району, що поблизу обласного центру, за покликом серця і душі у 1985 році, а через десять літ очолив університет. Сьогодні вже можна говорити про хімічну школу Івана Олексіюка, бо недаремно він сам став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки.
Проте ми злукавили б, якби сказали, що шлях ректора був вистелений лише трояндами. Ні, вистачало і колючок. Не всім сподобалися нововведення, запроваджені Іваном Олексіюком та його однодумцями, зокрема, тестування на вступних іспитах, що давало змогу об’єктивно оцінювати знання абітурієнтів. Емоції вихлюпувалися і в столичних коридорах влади. Але, як мовиться у таких випадках, справедливість перемогла. Можливо, саме тому Вінніпезький інститут дослідів Волині нарешті перебазувався до Луцька разом зі своїм виданням «Літопис Волині». Бо Волинський державний університет імені Лесі Українки отримав найвищу — четверту — категорію акредитації і став повнокровним класичним університетом. Понад те, уклав угоду про співпрацю з такими знаними навчальними закладами зарубіжжя, як Віденський інститут фізичної хімії, Санкт-Петербурзький інститут проблем регіональної економіки, Гамбурзьким, Пекінським університетами та університетами Чикаго і Берклі (США) та деякими іншими.
Не дивно, що науковців вузу дедалі частіше на прохання обласного керівництва залучають до розв’язання багатьох проблем Волині, зокрема економічних.
— Економісти Петро Луцишин, Микола Карлін, Ростислав Слав’юк — ініціатори й активні учасники різних проектів у рамках програми «Єврорегіон «Буг», державної програми використання природно-ресурсного потенціалу Волині, — не приховує гордості Іван Олексіюк.
Ще одна гордість університету — редакційно-видавничий підрозділ. Протягом останніх років тут побачили світ 321 книга і брошура, зокрема 102 посібники, рекомендовані міністерством, загальним накладом у 44 тисячі примірників. Видаються два журнали: «Науковий вісник» та «Психологічні перспективи», зареєстровані ВАКом як фахові видання. Взагалі тут дбають про оснащення наукової бази, її інформаційне забезпечення. Весь навчальний і науковий процес комп’ютеризовано: недаремно університет за цим показником утримує першість в Україні. А яку бібліотеку звели волиняни власним коштом! Не кожен — навіть найстаріший — навчальний заклад може похвалитися таким. Тут вісім читальних залів на 1020 місць, 600 тисяч примірників навчальної і наукової літератури, комп’ютерний зал з виходом в Інтернет. Як розповів нам директор бібліотеки Микола Вержбицький, волиняни мріють закупити програмне оснащення, яке дасть можливість користуватися навіть бібліотекою Конгресу США. І ми не сумніваємося: так буде, бо у Волинському державному університеті імені Лесі Українки працюють небайдужі люди, які думають насамперед про день прийдешній, про тих, хто має творити майбутнє Лесиного краю.
— Ми не хочемо спочивати на лаврах, — продовжує розповідь Іван Олексіюк. — Тим паче що проблем не бракує. Треба будувати житло для викладачів університету. У планах — зведення плавального басейну та критого стадіону, палацу культури, потребують переоснащення деякі лабораторії. Але вірю, нам це до снаги.
Щоправда, волинянам трохи не повезло. Як стало відомо, незадовго до ювілейної дати голова обласної державної адміністрації Анатолій Француз звернувся до глави держави з клопотанням про надання Волинському державному університету імені Лесі Українки статусу «національний». Однак Міністерство освіти розсудило інакше, бо, мовляв, постанова уряду передбачає надання такого статусу не більш як трьом навчальним закладам у відповідній категорії, а нині серед класичних університетів уже... 12 навчальних закладів отримали його. Цікава логіка в урядовців! Її можна було б зрозуміти, якби ліміт, встановлений постановою Кабінету Міністрів, не було перевищено в чотири рази. Однак сьогодні не будемо говорити про таку дрібницю. Ми просто хочемо привітати наших друзів з Волинського державного університету імені Лесі Українки з ювілеєм — першим десятиріччям. І не останнім.
Володимир КОРОЛЮК, Микола ЯКИМЕНКО.
