Майбутня жертва познайомилася зі своїм убивцею через київське шлюбне агентство і була однією з шести «наречених».
Увесь вечір Ігор просидів бїля телефонного апарата, намагаючись додзвонитися до матері. Важкі передчуття закралися в серце і не давали заснути. Дочекавшись ранку, стривожений він поквапився на квартиру, де жила його найрідніша людина.
...Між Лідією Семенівною і її сином з дитинства встановився тісний духовний зв’язок. Можливо, тому, закінчивши школу, Ігор твердо вирішив стати лікарем, як мама. Дружба між сином і матір’ю була така міцна, що не минало й дня, щоб вони не зателефонували одне одному і не обмінялися хоча б кількома фразами. Розмовляючи з мамою по декілька раз на день, Ігор знав буквально про кожен її крок. Саме тому її раптове зникнення здалося йому дивним. Ще дивніший був зміст записки, знайденої на кухонному столі у квартирі матері. На вирваному з блокнота листку знайомим почерком повідомлялося, що обставини змушують її терміново виїхати до Молдови. Але родичів ні в мами, ні в дружини Ігоря в Молдові не було. І ще одна деталь насторожила Ігоря: мама не могла залишити вхідні двері незамкненими. Балконні двері теж були відчинені. Сумнівів не було — щось сталося.
Остання надія згасла, коли недалеко від села Чапаївка із зарослого очеретами ставка витягли обезглавлене жіноче тіло...
У Лідії Семенівни в її 62 роки було все: становище в суспільстві, улюблена робота, двокімнатна квартира, син, онуки. Не вистачало одного — заповітної «половинки», що скрасила б її самотню старість. Маючи компанійський характер і ефектну зовнішність, вона не втрачала надії знайти своє жіноче щастя. З огляду на те, що більшість часу вона була на роботі, де коло спілкування обмежене, Лідія Семенівна вирішила скористатися послугами київської шлюбної контори. Заповнивши, як ведеться, анкету, вона стала очікувати на свого принца.
Чекати довелося недовго. Новоспечений «наречений» незабаром з’явився. Йому вдалося зачарувати романтичну жінку з першого погляду. За звичайною зовнішністю пересічного чоловіка ховався віртуозний актор, цинічний і байдужий. Він був однолітком Лідії Семенівни, та мав вигляд набагато молодший за «паспортний». Його м’який голос і ввічливість створювали гарне враження — людина вихована й уважна. Це й підкупило жіноче серце. Лідія Семенівна цілком довірилася, як то кажуть, першому зустрічному.
Георгій (а саме так представився новий знайомий своїй «шлюбній» подрузі) став бажаним гостем у її будинку, незабаром вже був у колі друзів. Він одразу збагнув, що з шести обраних ним «наречених» ця — найзабезпеченіша: багато років Лідія Семенівна працювала за кордоном.
Георгія мучила чорна заздрість, коли йому доводилося заїжджати за нею після роботи на своїй старій «Таврії».
Колишній зек удома підробляв лагодженням золота. Встигнувши за лічені дні завоювати довіру майбутньої жертви, він запропонував їй свої послуги. Нічого не підозрюючи, Лідія Семенівна дістала з затишних куточків усі свої золоті прикраси, що потрібно було відремонтувати, і віддала їх Георгію. І це після двох тижнів знайомства! Згодом список украдених речей, крім золотих прикрас, поповнять кришталева ваза і картина загальною вартістю 1000 доларів, музичний центр «Шарп», відеокамера, а також інші коштовності.
План убивства виношувався не один день. Заздалегідь було приготовано знаряддя — викрутку, а також гумовий надувний човен.
Приблизно о третій пополудні, забравши жінку після роботи, Георгій запропонував їй виїхати на лоно природи. Він знав, що вона йому не відмовить. Незадовго до її загибелі, посилаючись на біль у руці, Георгій попросить написати записку, нібито для його сина, про терміновий від’їзд до Молдови. За кілька годин ця посмертна записка з’явиться на столі у квартирі Лідії Семенівни.
...Коли все закінчилося, вбивця зірвав з жертви мобільний телефон, що згодом продасть за безцінь у переході на Хрещатику, поклав тіло в човен і сховався в очереті. Потім Георгій повернувся до машини, поклав до багажника човен і поїхав «чистити» квартиру вбитої.
Не минуло й тижня, як чергова «наречена» з того самого шлюбного агентства прогулювалася берегом ставка з тим же Георгієм. Він встиг подарувати їй два пакети біжутерії, вкраденої в будинку попередньої жертви. Нова пасія була набагато молодша за Лідію Семенівну, але це найменше хвилювало злочинця. Його цікавило лише матеріальне. Залишивши нову подругу нудьгувати на березі, він попрямував на гумовому човні до місця трагедії. Пропливши кілька метрів, Георгій побачив, що сплив труп. Голова жінки була над поверхнею води, і тоді у вбивці промайнула думка цю голову відрізати. Облишимо подробиці... знущання над тілом. Зазначимо лише, що всі дії нелюд чинив спокійно, без тіні сумнівів і краплі каяття. Згодом співробітники міліції знайдуть на березі докази — кухонний ніж, напилок і ножівку.
Тим часом нова подружка, вона ж потенційна жертва, запідозрила щось погане. По мобільному телефону вона повідомила друзям про своє місцеперебування. Георгій, відчувши пересторогу жінки, вирішив прискорити підготовку до нового вбивства. Як хижий звір, що пізнав смак крові, він уже не міг зупинитися. За тиждень пізно увечері Георгій зателефонував своїй знайомій і запропонував з’їздити на те місце, де вони відпочивали напередодні. Приводом була нібито виловлена ним риба, яку потрібно було забрати. Жінка відмовилася від поїздки. Якби не її інтуїція, цього вечора вона опинилася б на дні ставка.
Потрібно віддати належне особовому складу карного розшуку і керівництву Оболонського районного управління міліції, а також співробітникам карного розшуку столичного главку, які розкрили цей злочин. У найкоротший термін підозрюваного у вбивстві затримали.
...Проблема самотності завжди була актуальна. Шлюбні контори, безперечно, роблять добру справу, намагаючись допомогти самотнім людям зустріти одне одного, знайти їм цікавого співрозмовника тощо. Але незаперечно і те, що, приходячи до шлюбної контори, громадяни наражаються на реальну небезпеку стати жертвою злочину. Заповнюючи анкетні дані, які співробітникам шлюбних контор не завжди вдається перевірити, окремі особи приховують багато фактів своєї біографії. Чи могла припустити Лідія Семенівна, що під маскою добродушної, привітної людини ховається цинічний, холоднокровний убивця? Просидівши за ґратами загалом 33 роки, Георгій не мав жодної наколки, не втратив свіжості обличчя, зберіг хороші зуби і гарні манери. Мало того, з’ясувалося, що на момент здійснення злочину він був одружений...
То що, доля людей розігрується, як у рулетку? Одні громадяни зі шлюбної контори потрапляють до рагсу, інші... Віра в добро і диво — чудова якість, утім сліпа довіра до незнайомців часто призводить до сумних наслідків.
Коментар заступника начальника управління карного розшуку ГУМВД України в м. Києві Григорія ПОТІПКА:
— На жаль, це не єдиний у міліцейській практиці випадок, коли злочинці виходять на свою жертву за оголошенням. Послугами рекламних газет і агентств користуються різні люди, в тому числі й ті, хто не в злагоді з законом. Часто оголошення мають подвійний підтекст. Приміром, об’ява на кшталт «потрібні гувернантки, офіціантки» тощо може означати вивіз довірливих жінок за кордон в якості секс-рабинь. Через оголошення вишукують своїх жертв шахраї, що заманюють громадян пропозиціями, скажімо, «дешевих круп з доставкою додому». Через газети скуповують крадене. Іноді самі жертви привертають до себе підвищену увагу злочинця, даючи в газети оголошення, що свідчать про їхній високий матеріальний статок.
На початку цього року в Голосіївському районі столиці молодик дав оголошення про продаж комп’ютера, впустив у квартиру двох «покупців» і поплатився життям. Ще раніше нелюди в Дарниці вбили матір і дочку, які також дали в газету оголошення про купівлю-продаж.
Переконливе прохання до громадян: будьте обережні в таких ситуаціях. Не довіряйте незнайомим людям. Пам’ятайте, що під маскою покупця чи продавця поріг вашого будинку може переступити жорстокий і цинічний злочинець.
(Імена в статті змінено в інтересах слідства.)
(ЦВЗ ГУМВС України в м. Києві.).
