Таке визначення пролунало під час оприлюднення свідчень у гессенському земельному суді, що у Франкфурті-на-Майні, у справі про обвинувачення семи вихідців з України, а нині громадян Німеччини в нелегальному утримуванні людей, торгівлі живим товаром, відмиванні брудних грошей, несплаті податків. Здається, нинішнє покоління німців починає вивчати географію України не за підручниками, а за місцем народження підсудних її громадян: Київ, Черкаси, Полтава, Кременчук, Житомир, Вінниця... Та й за суто українськими прізвищами обвинувачуваних, які, за тутешніми правилами заборонено називати в пресі, важко переплутати, звідки хлопці родом. В обвинуваченні, котре зачитували під час першого судового засідання упродовж чотирьох годин, членів групи, найстаршому з яких 40 років, названо бандою. А за освітою підсудні — інженер, економіст, учитель, водій...
Сир у мишоловці
Колишній київський учитель фізкультури 40-річний Олександр Л., знаний у тутешніх відповідних колах, як «Алекс», емігрував до Німеччини 13 років тому. Невідомо, коли він вирішив зайнятися бізнесом, за який опинився на лаві підсудних, але туристичну агенцію «Пума» з головною фірмою в Йошкар-Олі та філіалами в Москві й інших містах Росії було зорганізовано п’ять років тому. Знайшлися й охочі співпрацювати з ним — кілька наших колишніх земляків, котрі теж переїхали на постійне місце проживання до Німеччини. Хлопці розпочали бурхливу діяльність: у рекламі, яку фірма цілком офіційно розміщувала в засобах масової інформації, окрім мандрівок, обіцяли також роботу за кордоном. Працівники агенції на місцях вербували жінок для працевлаштування в Німеччині офіціантками, прибиральницями чи доглядальницями за дітьми та хворими. При цьому агенція брала на себе витрати за оформлення закордонного паспорта, візи й проїзд.
Зазвичай дівчат доправляли до Франкфурта-на-Майні, де їх зустрічав утримувач нелегального бізнесу Алекс із «колегами». Забравши у прибулих паспорти, «хазяї» без зайвих сентиментів пояснювали, що дівчата насправді мають робити.
Робота
Як свідчать матеріали справи, мережа з надання нелегальних сексуальних послуг діяла в багатьох містах Німеччини. Разом з «нашими» на лаві підсудних опинилася і громадянка Німеччини, утримувачка борделю фрау А., одружена з колишнім громадянином України. Її обвинувачують не лише у несплаті податків і торгівлі людьми. Фрау А. пильно стежила за повіями, підраховуючи кількість годин, проведених дівчатами з клієнтами, щоб вони, боронь Боже, не приховували заробіток від хазяїна.
В обвинуваченні наведено сотні епізодів жорстокого поводження з сексуальними рабинями, застосування до них насильства і знущань. Не гребував цим і сам Алекс: дівчата, котрі дали свідчення на суді, розповіли, що він брутально розправлявся з ними, коли вони відмовлялися обслуговувати клієнтів, серед яких багато хто мав статеві збочення
Поліція упродовж двох років стежила за кримінальною групою. Рік тому Алекса та його спільників заарештували, а під час облави затримали кілька десятків повій. 26 із них дали свідчення в суді, хоч це й небезпечно для них самих: закон про охорону свідків захищає їх лише під час перебування в Німеччині. А жодній із дівчат не надано право на проживання у цій країні. Після депортації на батьківщину вони можуть покладатися лише на місцеві правові органи та на себе.
Не знаючи броду...
На першому засіданні суду над торговцями живим товаром був присутній представник Міністерства внутрішніх справ України в Німеччині Анатолій Юрченко. На жаль, каже він, такі процеси стають тут типовими й звичними: протягом останніх півтора року українцями або громадянами українського походження скоєно 89 злочинів, пов’язаних із торгівлею людьми. Зараз подібні процеси відбуваються у Берліні й Касселі.
Зрозуміло, що в Україні нині непроста економічна ситуація і чимало її громадян прагнуть знайти бодай який заробіток за кордоном. Тож іще раз хочу застерегти: дівчата, не знаючи броду, не лізьте у воду! А коли вже опинилися у безвиході, то знайте, що в Німеччині є 34 центри з допомоги жертвам сексуального насильства і торгівлі людьми, чиї номери телефонів повідомляють мало не на кожному стовпі. В разі проблем звертайтеся до консульських установ України. Зрештою, не бійтеся розказати про свою біду першому-ліпшому поліцейському, який обов’язково допоможе вам вибратися з халепи.
Знали чи не знали?
Судовий процес у Франкфурті-на-Майні — відкритий. Тому під час засідання у залі було чимало знайомих підсудних і свідків. Я звернула увагу на чоловіка й жінку, котрі емоційно переживали все, що відбувалося в залі суду. У перерві я підійшла до них. З’ясувалося, це — колишні радянські люди, котрі вже впродовж багатьох років мешкають у Німеччині. З Олександром Л. вони знайомі, але той ніколи не розповідав, яким бізнесом займався. Жінка, яка через зрозумілі причини не назвала себе, сказала: «Я знаю Олександра впродовж 15 років. На те, в чому його звинувачують, він неспроможний. Сашко — справжній джентльмен, він не може вдарити жінку. Він зворушливо піклується про стареньких батьків, які залишилися в Україні. А дівчатка різні приїжджають, ніхто не знає, що в них на думці, вони свого добиваються будь-якими способами...»
Я заперечила, що, мовляв, дуже багато свідчень потерпілих про брутальне ставлення до повій, яких змусили займатися проституцією. Другий мій співрозмовник заперечив: «Ви вірите в таку наївність? Та дівчата самі рвуться сюди заробляти й умовляють Олександра допомагати їм. Ніхто нікого не змушує. Ви гадаєте, що коли вони наймалися на роботу офіціантками, то не знали, що працюватимуть повіями? Багато хто з них і вдома займалися проституцією, а деякі пройшли війну в Югославії, де на них був попит. А те, що їм доводилося віддавати частину зароблених грошей за облаштування, пошук клієнтів, транспортування у борделі чи готелі, то так заведено скрізь».
Знали чи не знали, винні чи ні — має встановити суд. Один із адвокатів, котрі захищають інтереси жертв насильства, Розвіта Мауль вважає, що примусові повії мають виступати на процесі не лише свідками, а й головними обвинувачками, бо над ними вчинили насильство, змусивши займатися проституцією. Натомість адвокат обвинувачуваних Ульріх Ендерс каже, що вину його підзахисних ще слід довести. До речі, пан Ендерс уже не вперше захищає обвинувачуваних громадян України чи українського походження, котрі займалися торгівлею людьми.
Замість післямови
Упродовж 2002 року українці, а також громадяни українського походження скоїли в Німеччині 17 тисяч 331 злочин — на 100 більше, ніж 2001 року. З них лише у 89 випадках йдеться про торгівлю людьми. У решті випадків наші попалися на крадіжках, підробках документів, перевезенні нелегальної робочої сили, махінаціях у торгівлі тощо. Це, безперечно, має каратися за законами країни, де злочини скоєно. Але... Якби країна, де кримінальні дії сталися, не потребувала наших непутящих синів, то чи стало б таке можливе?
Я знайома з німецькими дрібними підприємцями, котрі в довірливій розмові зізнавалися, що через високі податки, якими обкладає їх держава, їхній бізнес просто прогорів би. Тому й користуються послугами нелегальної і майже дармової робочої сили. Особливо українців, котрі погоджуються працювати за таку плату, на яку не погоджується ніхто. І коли навіть німецькі правоохоронні органи констатують, що в Німеччині нелегально працює понад 200 тисяч українців, то, очевидно, не тільки ми робимо щось «не так».
Франкфурт-на-Майні.
