Із досьє «Голосу України».
Володимир Кузь, доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України, 1938 року народження. Працював у школі, завідував кафедрою Кам’янець-Подільського державного педінституту. Чотирнадцять років очолює Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини. Чудово грає на музичних інструментах, співає. Автор дослідження «Школа — дитячий садок», співавтор концепції «Українська козацька педагогіка і духовність». За багаторічну освітянську діяльність нагороджений орденом «За заслуги» третього ступеня. Нещодавно з ним спілкувалася наш власний кореспондент на Черкащині.
— Володимире Григоровичу, Уманський педагогічний готує кадри для сільських шкіл. Тривалий час вважалося, що село неодмінно має «наздогнати» місто, а сільські школи — міські. А як тепер?
— Це було помилкове гасло — про стирання відмінностей між містом і селом. Після його втілення у багатьох сільських населених пунктах виросли потворні три- п’ятиповерхівки з брудними сарайчиками-курятниками навколо них. Вони понівечили краєвид українського села. Та найприкріше — проголошена «урбанізація» змінювала психологію сільських дітей. Вони відривалися від родового кореня. Виростали духовними безбатченками. Ті самі негативні наслідки мали «новатори», котрі намагалися перетворити сільську школу на кшталт міської. Виходив «недорозвинений гібрид». Ось чому я глибоко переконаний — не потрібно змінювати специфіку, самобутність освіти на селі. Сільська школа, хай малокомплектна, як зараз — це єдиний осередок духовності, культури і науки на селі.
— Не секрет, сільський інтелігент дбає нині не тільки про зростання особистого професійного рівня, а й про власне підсобне господарство.
— На жаль, це так. Учитель сьогодні і швець, і жнець, і на дуду грець. Давно минули ті часи, коли вчительство могло достойно утримувати родину на зарплату. Втім, тогочасне село жило скромно і не мало таких разючих соціальних контрастів як нині. Тому, враховуючи реалії сьогодення, ми прагнемо підготувати високопрофесійних, різнопрофільних фахівців.
Наприклад, на біологічному факультеті ми готуємо вчителя біології, географії, організації фермерського господарства та краєзнавчо-туристичної роботи, декоративно-паркового садівництва. На фізико-математичному — вчителя фізики, хімії, астрономії, інформатики. На дошкільному факультеті відродили відому у минулому професію домашнього, сімейного педагога, гувернера. Вчителі-багатопредметники конкурентоспроможні на ринку праці, потрібніші сільській школі, і тому, більш соціально захищені.
— І все-таки нині на селі не вистачає вчителів. Особливо чоловіків.
— Цю проблему потрібно розв’язувати комплексно. У нашому парламенті не раз звучала теза про те, що освіта — найпріоритетніша галузь. Якби справді було так, ми б не мали відпливу молодих кадрів. Я переконаний — матеріальне зміцнення основ життєдіяльності вчительства приведе до педагогічного вузу найталановитішу молодь, а особливо юнаків. Це змінить картину і навчального, і виховного процесу. По-друге, вчителя для глибинки доцільно готувати з числа кращих випускників сільських шкіл, бо саме вони найлегше призвичаюються як вчителі на селі. У нашому університеті ми так і робимо. Сільських дітей, котрі виявили нахил до педагогічної роботи, ми приймаємо на навчання за цільовим набором, системою довузівської підготовки, через Малу академію наук. Зараховуємо також за результатами співбесіди, практикуємо прийом за довір’ям. Окрім того, на місця державного фінансування до нас приходять діти-сироти, інваліди, хлопці та дівчата, батьки яких загинули при виконанні службових обов’язків.
— Яка, на вашу думку, школа завтрашнього дня?
— Можливо, це звучить дещо парадоксально, але українська школа майбутнього прямуватиме швидше за сільською, ніж за міською. Йдеться про особистісні взаємини учителя та учня. Про духовні, патріотичні, національні принципи навчання і виховання. Започатковані видатними педагогами Василем Сухомлинським та Олександром Захаренком, які працювали у сільських школах, вони мають глибше і масштабніше поширюватися у міських навчальних закладах. Для цього потрібно не лише збільшити кількість годин рідної мови та історії, а й наситити національним духом усю атмосферу школи. Однак це стане можливе лише тоді, коли на всіх державних рівнях, прогресуватиме ідея української національної ідеї.
— Дякую, Володимире Григоровичу, за розмову.
