Хутір, де живуть Понедільники

Містечко Михнівка було знаним на всю Волинь. Мало майже півтисячі дворів. Широкі вулиці, просторі будівлі, гомінкі ярмарки, сусідство багатої на рибу річки Турії приваблювало до нього поліщуків. Особливо тих, хто тікав від переслідувань. Бо мала з 1637 року Михнівка Магдебурзьке право і варто було втікачеві ступити за міську браму, як ставав недоступним для кривдників. Тож збирався сюди різний люд і, на жаль, не завжди найкращий. Відомий історик православної церкви Микола Теодорович, який побував тут у 1888 році, зазначав, що в населення довколишніх сіл збереглося уявлення, що міщани Михнівки були горді, буйні і жорстокі у стосунках  з сільськими жителями.

А ще Михнівка була знана тоді своїм чоловічим монастирем і Свято-Стрітенською церквою біля нього. Збудував цей храм своїм коштом 1642 року вірний православний християнин Філон Єловицький (Яловицький), відставний ротмістр війська польського короля Владислава ІV. Добрий спомин про цього ревного захисника православ’я, члена Луцького Хрестовоздвиженського братства живе в Михнівці й досі.

— Ось тут похований останній місцевий пан Сергій Малюшкевич, — пояснює голова Видричівської сільської ради Володимир Сорока. — Бачите горбочок з ялівцем. Людина важку старість мала. Он і наша Михнівка. Лише одна вулиця. А ось там, між деревами — монастир біліє, — продовжує пан голова.

Лише 13 садиб налічує сьогодні колишнє містечко, а нині хутір Михнівка, що в Камінь-Каширському районі Волинської області. В десяти з них живуть Понедільники, далекі нащадки тих церковних сторожів, яких у 1842 році пан Станіслав Піотрошевський призначив сторожувати місцевий Свято-Стрітенський храм. А решту міщан за небажання відбувати кріпосні повинності, а на той час було у Михнівці лише православних 450 дворів (жили також поляки і євреї), виселив із містечка. Будинки вигнанців наказав кріпакам розібрати на дрова, квітучі сади вирубати і через два роки вся Михнівка була розорана і засіяна. Микола Теодорович під час її відвідин 1888 року побачив тут лише три напівзруйновані будівлі на клаптику церковної землі.

— Наша хата стоїть на колишній попівській землі, — розпочинає свою розповідь про минуле Михнівки її найстаріша жителька 79-річна Марія Пилипівна Понедільник, до оселі якої ми завітали насамперед. — Ось бачите пеньочок перед порогом, тут була межа з панщиною. Ми походимо з тих сторожів церковних.

Розповіла нам Марія Пилипівна сумну історію про будівничого місцевої церкви Філона Єловицького. За цією версією був він не знатним дворянином, а простим солдатом зі сім’ї смолярів, який вислужився у війську, отримав від начальства в дарунок Михнівку і одружився тут на багатій нареченій — міністерській дочці. Показала вона його своїм знатним батькам і просить чоловіка познайомити зі своїми. Побачила їх обдертих (таких,  як я, — сміється оповідачка), засумувала, що вона, високого начальника дочка і за такого пішла.

— Йдемо в сад погуляємо, — запрошує його. Зриває яблуко, розрізає навпіл і в одну половинку кладе отруту. Перед смертю сказав той чоловік, щоб ніде його не ховали, окрім як під церквою, яку він збудував.

Прості люди знають і пам’ятають свого давнього мецената і заступника православної віри.

Бути в Михнівці і не відвідати жіночого Свято-Стрітенського монастиря Української православної церкви, значить багато втратити. Особлива енергетика тутешніх місць відчувається далеко від святої обителі. Нещодавно збудовані монастирський корпус і домова Свято-Покровська церква виблискують ще неторкнутою часом білизною. А поруч величезний дуб з лелечиним гніздом. Кажуть, що він набагато старіший за збудовану тут 1642 року церкву. Цілком можливо, адже має в діаметрі аж 6 метрів 40 сантиметрів. Приємно вражають відреставровані давня церква і дзвіниця, доглянутий   цвинтар.

Ігуменя Серафима (в миру Ганна Селеверстова — дочка колишнього генерального директора «Ковельсільмашу») люб’язно відправляє з нами  черницю Анастасію, яка показує нам монастирські будівлі. Наша провідниця із сусіднього села Мостище. Нещодавно прийшла в монастир послушницею і матір Анастасії. Віднині вони разом служать Богу.

Отут в Стрітенській церкві мені показали місце, де під поминальним столиком під підлогою покоїться труна з тілом будівничого храму Філона Єловицького.

Важкими для Стрітенської церкви виявилися повоєнні роки. До війни і після неї службу тут правив монах Іаков (похований за алтарем церкви). Парафію було закрито 1949 року. 1983 року з церкви забрали ікони і цінні речі, а сам храм ще до того перетворили на склад місцевого колгоспу. Багато раритетних книжок було передано в музеї та архіви, а зокрема: Апостол Львівського друку 1639 р.; Тріод Львівського друку 1642 р.; Євангеліє Віленського друку 1644 р.; Трефологіон Почаївського друку 1757 р.; Євангеліє в бархатному окладі (подарунок царевича Миколи Олександровича 1863 р.). Декілька найцінніших ікон зберігаються в Львівській галереї мистецтв. Одна — «Тайна вечеря» — в церкві сусіднього села Бузаки, деякі церковні речі — в селі Велимче Ратнівського району. Безслідно пропала ікона Божої Матері із дорогоцінним камінням, яка зберігалася після реквізиції в підвалі Камінь-Каширського райкому партії. Кажуть, що її віддав комусь за пляшку горілки сторож райкому.

Серед старих церковних речей збереглися у Стрітенському храмі напрестольний і запрестольний хрести. Останній з них під час реквізиції органами радянської влади церковного майна врятувала Марія Михайлівна Понедільник, будинок якої відкритий для прочан, котрі приходять у монастир.

Навесні 1989 року стараннями священика Іоана Хільчука, який мав парафію у селі Хотешові, почали відбудовувати Свято-Стрітенську церкву. 25 листопада того ж року в день пам’яті Іоана Милостивого відбулося відкриття церкви архієпископом Волинським і Рівненським Варлаамом. Наступного року парафію очолив протоієрей Іоан Дуда. 3 листопада 1996 року за участю апрхієпископа Луцького і Волинського Ніфонта відбулося відкриття Свято-Стрітенського монастиря. За короткий час тут збудовано чернецький корпус, домову церкву на честь Покрови Божої Матері. Нещодавно тут заклали підвалини величного собору. Територію монастиря дедалі краще благоустроюють. Нині у святій обителі проживає 40 сестер. Вдень і вночі не припиняються в ній молитви, ніколи не гаснуть святі свічки. Йде сюди звідусіль православний люд в пошуках порятунку душі, спокою. І знаходить їх тут.

 

Волинська область.