Ринок земель чимало науковців і практиків ототожнюють з купівлею-продажем землі, що спричиняє політичні баталії, песимістичні настрої, навіть побоювання, що її скуплять іноземці, після чого Україна втратить незалежність. Чи є підстави для таких думок?

Гектари теж капітал

У сільськогосподарському виробництві беруть участь три чинники — земля, праця і капітал. Вони формують вартість створюваного продукту, тісно пов’язані між собою, а тому неврахування будь-якого з них спотворює справжній економічний ефект виробництва і не забезпечує нормальний процес його відтворення.

Однією з причин спаду виробництва і збитковості в сільському господарстві, на нашу думку, саме і є недооцінка значення в економічному обороті одного з найголовніших чинників — землі. І справа не стільки в тому, щоб вважати її товаром, скільки у визнанні як вартісної складової основного капіталу будь-якого сільськогосподарського підприємства.

З переходом до ринкової економіки згадані чинники виробництва мають функціонувати в єдиному ринковому середовищі. Брак у ньому якогось із них призводить до порушення законів ринкової економіки, а згодом і до її розбалансування.

З огляду на конкретні економічні умови, що склалися в нашій державі, важливим напрямом у формуванні ринку земель є залучення до економічного обороту вартості землі і визнання її капіталом нарівні з іншими засобами виробництва. Під формуванням ринку сільськогосподарських земель слід розуміти створення організаційно-економічного і правового середовища, яке забезпечувало б громадянам, юридичним особам та державі здійснення цивільно-правових угод з питань права власності на земельну ділянку або права користування нею.

Земля як основний засіб виробництва під час сільськогосподарського використання втрачає свої фізичні й агрохімічні властивості через водну й вітрову ерозії, брак поживних речовин тощо. І якщо її «не ремонтувати», тобто не відтворювати родючість ґрунту, то марно очікувати добрих результатів від сільськогосподарського виробництва. Мало того, вкладений у нього трудовий і фінансовий капітал окуповуватиметься з кожним роком дедалі менше, а галузь втрачатиме конкурентоспроможність. Натомість країну заполонять іноземні продукти, а селяни залишаться без роботи. Така невтішна перспектива очікує сільське господарство, якщо не будемо піклуватися належним чином про землю та її основну властивість — родючість.

Розвивати чи руйнувати

Земля є головним, особливим засобом виробництва, без якого неможлива сільськогосподарська діяльність. Крім того, є основні засоби виробництва для роботи на землі. Це — трактори, комбайни та різні сільськогосподарські машини.

За часів соціалістичного господарювання економічна теорія твердила, що земля, яка є основним засобом, не зношується. Тому в собівартості продукції вона не мала відбиття. Так воно триває й нині — вже більш як десять років нашому походу до ринкової економіки. На інші основні засоби здійснюються амортизаційні відрахування (від 3 відсотків вартості капітальних споруд до 10—15 — на технічні засоби), які включаються в затрати, а на них відповідно нараховується прибуток (рівень рентабельності). Якщо грошова оцінка сільськогосподарських угідь в Україні становить 365 млрд. гривень, то на 3 відсотки від цієї суми, за 22,3 відсотка рентабельності рослинництва, сільське господарство мало б одержати 2,5 млрд. гривень прибутку. Цих коштів вистачило б для закупівлі сільськогосподарськими підприємствами 2,5 млн. тонн мінеральних добрив. До речі, 2002 року їх внесено лише 0,4 млн. тонн, а 1990-го — 4,9 млн. тонн. Ось де наші втрати.

Інші втрати сільського господарства відбуваються через недосконалість міжгалузевих відносин. За економічним законом відтворення капіталу на авансований у виробництво капітал, враховуючи вартість землі, всі галузі народного господарства мають одержувати прибуток на середньому рівні по країні (норма прибутку). Отже, 365 млрд. гривень вартості землі — капіталу мають приносити сільському господарству щорічно 6,6 млрд. гривень прибутку (за норми прибутку 1,8 відсотка). Проте цього не відбувається. І ось чому.

Під час нашого господарювання протягом понад 70 років за концепцією, що земля не зношується і не є капіталом (джерело її відновлення), в Україні піддається водній ерозії 13,3 млн. га сільськогосподарських угідь, або 32 відсотки, а з підвищеною кислотністю маємо 10,7 млн. га (26 відсотків), засолених ґрунтів — 1,7 млн. га (4 відсотки). Для зменшення цих негативних наслідків потрібні великі капітальні витрати. І знову постає питання: де брати кошти?

В економічно розвинених країнах світу вартість землі вважається капіталом і на неї нараховується прибуток. Застосовується показник норми прибутку як відношення прибутку до середньорічної вартості основного (включаючи землю) і оборотного капіталу. Країни Західної Європи надають підтримку фермерам, унаслідок чого господарювання на землі однаково доходне з іншими галузями.

В Україні за 1996—2002 роки норма збитків становила 1,6 відсотка, а в народному господарстві — прибутки на рівні 1,8 відсотка від авансованого у виробництво капіталу. Отже, кошти для підтримки сільського господарства як галузі з пониженим терміном обороту капіталу слід шукати в інших галузях, які одержують монопольні надприбутки.

Що попереду?

У перспективі розвиток ринку землі уявляється поступовим, у міру зростання кількості власників землі, адаптації їх до ринкових відносин, створення його інфраструктури (земельні банки, земельні біржі, інформаційні та посередницькі служби, страхові компанії тощо), запровадження державної реєстраційної системи права юридичних і фізичних осіб на земельні ділянки і земельні паї та їх руху.

Згідно з чинним законодавством громадяни України поки що можуть вільно здійснювати земельні операції лише із земельними ділянками, які вони одержали у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства, присадибними ділянками, для ведення садівництва, дачного і гаражного будівництва (відповідно до Декрету Кабінету Міністрів від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок»). На відчуження інших земель сільськогосподарського призначення в нашій державі згідно із Земельним кодексом України запроваджено мораторій до 1 січня 2005 року.

У період, коли ринок землі лише формується, вирішальну роль у регулюванні цим процесом має відігравати держава. За нею має залишитися право обмежень на оборот земельних ділянок у ринковій сфері, особливо стосовно їх перепродажу, здійснення контролю за ціноутворенням на земельному ринку через відповідне законодавство. Визнання ринкового обороту землі насамперед має спрацювати в напрямі вдосконалення форм господарювання, методології й методики ціноутворення на землю, економічного механізму господарювання, залучення інвестицій через іпотеку землі та міжгалузевого регулювання розвитку народногосподарського комплексу України.

Ринкова ціна на земельні ділянки сільськогосподарського призначення формуватиметься під час купівлі-продажу їх, як зростатиме платоспроможність населення та врівноважуватиметься попит і пропозиція. За стартову ціну буде експертна грошова оцінка, розроблена відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 11 жовтня 2002 року №1531. У період відсутності експертної оцінки для цього може використовуватися чинна грошова оцінка 1995 року, з урахуванням її індексації.

Купівля-продаж: кому на користь, кому на шкоду

Основною умовою запровадження купівлі-продажу землі є підвищення ступеня її ліквідності, що передбачає забезпечення достатніх прибутків від використання землі та зростання платоспроможності сільського населення.

За наявних диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, збитковості виробництва останньої, браку законодавства щодо регулювання ринку сільськогосподарських земель неминуче набиратиме силу спекулятивно-тіньовий ринок, що призведе до швидкого знеземелення значної частини селян, сільськогосподарських товаровиробників, які становлять основну частину потенційних продавців земель. А на цьому етапі оренда земельних ділянок і земельних часток (паїв) сприяє рухові землі до ефективнішого господаря, який забезпечує одержання селянами-власниками належної орендної плати.

Отже, за наявної економічної ситуації запровадження купівлі-продажу земельних ділянок, за винятком тих, які надані для ведення особистого підсобного господарства, є передчасним.

Віктор МЕСЕЛЬ-ВЕСЕЛЯК, заступник директора Інституту аграрної економіки УААН, доктор економічних наук;

Микола ФЕДОРОВ, завідувач відділу земельних відносин Інституту, доктор економічних наук.