Уся життєдіяльність людства нерозривно пов’язана із споживанням палива та енергії. Ці проблеми особливо ускладнилися у другій половині ХХ століття. Саме ситуація в енергозабезпеченні зумовила пошуки шляхів скорочення енергозатрат, радикальних методів енергозбереження. Ця стратегічна мета стала одним із пріоритетів у розвитку економіки розвинутих країн.
Завдяки цілеспрямованим зусиллям багато країн у енергоефективності добилися відчутних успіхів. Наприклад, у Франції за 1980-1998 роки питоме споживання енергоресурсів знизилося майже у півтора разу. Якщо в країнах ЄС виробництво хімічної продукції з 1985 по 2000 рік зросло більш ніж на 30 відсотків, то споживання енергії — лише на десять. Однак процеси глобалізації економіки, поглиблення співробітництва в різних сферах виробництва зумовили конкуренцію та труднощі, які викликають дедалі більшу тривогу. Бо раніше проблеми мали окремі господарюючі суб’єкти чи галузі. Нині ж для всієї економіки постало з усією гостротою завдання вибору ефективної енергетичної моделі, таких індустріальних та фінансових важелів, які допоможуть і нашій українській державі зайняти свою нішу в світовому поділі праці. При цьому передусім беруться до уваги енергоємність валового національного продукту; споживання енергії на душу населення, порівняне з виробництвом валового внутрішнього продукту (ВВП); повна енергоємність вироблених товарів та послуг.
Водночас в Україні за останні десятиріччя намітилася тенденція навіть до підвищення енергоємності ВВП. Споживання паливно-енергетичних ресурсів на одиницю ВВП нині в Україні у 25 — 9,5 раза перевищує аналогічні показники розвинутих країн.
Безперечно, досі дається взнаки і самовпевненість, що наша країна має потужний енергетичний потенціал, навіть порівняно з розвинутими економіками Заходу. Як свідчить аналіз, питома вага електроенергетики в загальному обсязі промислового виробництва в Україні становить до 15 відсотків. Найбільше електроенергії нині виробляють теплові електростанції (48%), атомні (45,5%), решту генерують гідроелектростанції. В загальному енергетичному балансі за рахунок використання органічного палива централізовано виробляється 92 відсотки теплової та електричної енергії.
Свої особливості мають проблеми енергозабезпечення у Закарпатті. Тут незначна кількість енергоресурсів виробляється на місцевих електростанціях. І водночас понад мільйон кубометрів деревини використовується на дрова, що у двічі перевищує її промислову лісосіку.
Усвідомлення неможливості швидкого розв’язання енергетичної проблеми спонукало місцеву владу з допомогою фахівців шукати реальний вихід із становища, опираючись на власні ресурси. Так, з урахуванням світового досвіду та аналізу наявних в краї можливостей вони запропонували систему рішень, об’єднаних в Енергетичній програмі Закарпатської області на період до 2015 року. Цей документ розроблявся науковцями за активної участі й підтримки місцевих органів влади та господарників.
Без перебільшення, Програма є першою спробою вирішення енергетичної проблеми в окремо взятому регіоні на основі підвищення енергетичної ефективності всього народногосподарського комплексу області та використання альтернативних джерел енергії — природних, відновних, екологічно чистих і дешевих енергоносіїв.
Як уже було сказано, область може забезпечити себе лише дровами із власних ресурсів, усі інші види палива одержує із-за її меж в обсягах, за ціною і в терміни, які пропонують постачальники, користуючися своїм монопольним становищем. Така практика не може тривати безнадійно довго.
На території краю в минулому діяли десятки самодіяльних і промислових енергогенеруючих об’єктів, які використовували потужності гірських річок, вітру для виробництва енергії. Чому в умовах кризи не відродити й не поширити цей досвід?
Для цього насамперед необхідно створити координуючий орган з представниками у містах і районах області. Його фахівці разом з держадміністраціями, керівниками господарств головні зусилля мають спрямувати на формування в області до 2015 року стабільного енергетичного комплексу — нової галузі, спроможної поступово замінити функції нинішніх паливно-постачальницькх компаній та взяти на себе відповідальність за цілковите забезпечення потреб області в енергії. Це реальне завдання на найближчі роки, його здійснення дасть можливість окрім того скоротити споживання, а найбільше — поліпшити раціональне використання паливно-енергетичних ресурсів, у двічі—тричі здешевити енергоносії, оздоровити екологічне середовище.
Відомо, що внаслідок географічних та природнокліматичних особливостей Закарпаття, його рівнинні та передгірські райони потерпають від систематичних повеней. Це зумовлено тим, що ріки Закарпаття належать до басейну Тиси. Беручи початок у горах під час інтенсивних опадів вони формують паводки, чотири-п’ять з яких щорічно бувають сильними і руйнівними.
Природно-ресурсний потенціал нашого краю величезний. Достатньо сказати, що тут на 2,1 відсотка площі України припадає 15 відсотків гідроресурсів держави. Отже, водні запаси на одного мешканця у десять разів перевищують загальнодержавний питомий показник. Однак рівень їх використання незначний. Зокрема, нині діють лише три ГЕС — Теребле-Ріцька, потужністю близько 30 тисяч кВт, Оноківська та Ужгородська малі ГЕС (4,5 та 1,9 тисяч кВт). Хоча колись на території області функціонували десятки енергетичних об’єктів, залишки їх до цього часу збереглися в селі Березники на Боржаві, в селі Тарасівна (річка Терешул), у селах Тур’я-Ремети, Ставне, Усть-Чорна, Буштино, Великі Ком’яти та інших. Із врахуванням цього досвіду мають реалізуватися рішення щодо спорудження нових об’єктів гідроенергетики, де були б ураховані можливості комплексного використання водних ресурсів і поєднання його з протиповеневими заходами, рекреаційними програмами, рибогосподарськими, водопостачальницькими, екологічними та іншими проблемами.
На територію Закарпаття, розташовану в басейні Тиси, за рік у вигляді дощу та снігу випадає в середньому 10—12 куб. км води. Більше двох третин цієї водної маси під час повеней за 20-30 діб марно спливає за її межі, при тому завдаючи природно-господарському комплексу краю збитків у середньому на суму до 22 млн. дол. США щороку. У 1998 році втрати перевищили півмільярда доларів. Стихія забрала 18 людських життів. У багатьох місцях водозахисні споруди виявилися недостатніми по висоті, частина з них не витримала натиску водостоків і була зруйнована. За потужністю весняна повінь 2001 року була близькою до повені 1998 року.
Під впливом страху тоді й розпочався новий виток змагання з водною стихією — розширення і зміцнення водозахисних та водопропускних споруд за традиційною схемою. Багато фахівців вважає, і ми приєднуємося до них, що цей новий етап на 90 відсотків марне витрачання коштів. Бо при цьому, у ліпшому разі, вирішується лише одна проблема — захист від паводку, який може статися лише один раз на 100 років. Увесь інший час протягом десятиріч вкладені кошти не працюватимуть, залишається нерозв’язаним цілий комплекс проблем водокористування.
Тут напрошується загальний висновок: природний енергоресурсний потенціал річок Закарпаття сягає 1,2 млн. кВт., із якого використовується лише 35 тисяч, і то лише частково (0,3%).
Саме такі оцінки бралися до уваги під час розроблення Енергетичної програми Закарпатської області. Нагадаємо, що паливно-енергетичний баланс області на рік виглядає так: електрична енергія — 2,6 млрд. кВт годин, природний газ - понад 800 млн. куб. метрів, нафтопродукти — 670 тисяч тонн, у тому числі 530 тисяч тонн моторного палива, вугілля — 1,24 млн. тонн, дрова — 1,215 млн. куб. метрів.
Характерно, що майже всі необхідні Закарпаттю паливно-енергетичні ресурси надходять із-за меж області. Тут виробляється лише сім відсотків споживаної електроенергії та повністю задовольняються потреби в дровах за рахунок власних ресурсів.
Статистика досить точно дає змогу визначити потреби енергії у побуті населення. Загальна питома річна потреба в енергії коливається в межах 5500-6000 кВт-годин на душу населення. Внаслідок кліматичних особливостей та специфіки економіки норма споживання ПЕР у Закарпатській області менша загальнодержавного рівня у побуті на вісім—десять відсотків, а у виробничій сфері майже у піавтора—два рази. Однак з урахуванням різних факторів загальна річна норма споживання енергії на душу населення становить: теплової енергії — 7500 кВт-г, електроенергії — 2500 кВт-годин. Отже на наявну кількість населення краю — 1 млн. 280 тисяч чоловік — на рік необхідно: теплової енергії — 9,75 млрд. кВт-г., електроенергії — 3,25 кВт-г. Для її виробництва необхідно витратити близько 4,7 млн. тонн умовного палива. Отже, річкова вода — найбільше багатство нашого краю. Реалізація цього завдання допомагла б вирішити найболючіші економічні та соціальні проблеми регіону. Найважливіші з них:
— стабілізація водного режиму за рахунок енергетичного та протиповеневого водоакумулювання в гірських районах. Це дало б змогу на околицях майже кожного гірського поселення, спорудивши на притоках річок, у місцях непридатних для іншого використання, систему акумулюючих водоймищ, створити значні запаси води загальним обсягом чотири—п’ять куб. км., які поступово спрямувати через ГЕС на виробництво електроенергії. Виникли б умови в деяких місцях для впровадження судноплавства;
— виключення з паводкових процесів квартального водозбору гарантує захист території басейну ріки від затоплень;
— створення розвиненої водної рекреації в гірській зоні та передгір’ї загальною площею до 200 кв. кілометрів;
— розвиток промислового рибництва;
— споруджені на базі акумулюючих водоймищ малі ГЕС сумарною потужністю понад 600 тисяч кВт. спроможні виробляти понад 4 млрд. кВт-годин електроенергії на суму до 160 млн. доларів США щорічно. За нинішнього обсягу споживання електроенергії в області — менше ніж 2 млрд. кВт годин;
— створення до 50 тисяч нових робочих місць тощо.
Безперечно, освоєння водних ресурсів річки Тиси та її притоків найефективніше і доцільніше здійснювати узгоджено, спільними зусиллями Закарпатської області, прилеглих територій Угорщини та Словаччини, насамперед у справі протиповеневого водорегулювання та зведення і використання генеруючих потужностей.
Як свідчать розрахунки спеціалістів, орієнтовний сумарний обсяг інвестицій перевищує півмільярда доларів США. Окремі об’єкти можуть мати вартість від кількох десятків тисяч до кількох десятків мільйонів доларів. Термін реалізації програми — від десяти до п’ятнадцяти років, а оптимальний термін окупності вкладених інвестицій, за комплексного використання водних ресурсів, два—три роки.
Не можемо не згадати і про соціальний аспект реалізації цієї частини Енергетичної програми. Під час спорудження об’єктів енергетики, водної та рекреаційної інфраструктури, забезпечення їх функціонування створюється можливість задіяти сьогоднішніх безробітних, створити значну кількість нових робочих місць на всій території області, передусім у найвіддаленіших її куточках. З другого боку, створення розвиненої мережі акумулюючих водоймищ на всій території області істотно вплине на стабілізацію водного режиму річок і оздоровлення клімату краю, надасть можливість регулювати проходження паводків, комплексно використовувати природний водно-ресурсний потенціал, розширити рекреаційні можливості Закарпаття.
Без сумніву, домінантним напрямком в енерговикористанні має стати ощадливість і застосування новітніх енергозберігаючих технологій. Енергетичною програмою передбачено до 2015 року за рахунок підвищення у два рази енергетичної ефективності господарювання скоротити споживання всіх видів ресурсів на половину, тобто 6,5 млрд. кВт-г на рік, іншу половину виробляти власними силами, використовуючи місцеві природні відновні енергоносії.
Для здійснення всього комплексу робіт з енергозбереження в регіоні потрібно мати систему науково-дослідних, аудиторсько-консалтингових, проектно-конструкторських, будівельно-монтажних, експлуатаційних організацій та виробництв, спроможних виготовляти необхідне обладнання, забезпечити наукове супроводження реалізації намічених заходів програми. Не обійтися також і без спеціальних координуючих підрозділів у місцевих державних адміністраціях, які покликані сприяти ефективності використання усіх видів ресурсів, допомогти підприємництву в реалізації довгострокової енергетичної політики, підтримати наукові розробки та інновації, стимулювати інвестиції та модернізацію виробничих фондів на основі енергозберігаючих технологій.
Майже 200 млн. куб. метрів природного газу передбачається заощадити, використовуючи для одержання теплової енергії на опалення і гаряче водопостачання природні відновні енергоносії: сонячне тепло, електроенергію, вироблену вітровими та малими гідроелектростанціями. У загальному підсумку, до кінця розрахункового періоду (2015 рік) народногосподарський комплекс області зміг би відмовитися від традиційного газового палива.
Але загальний успіх у реалізації Енергетичної програми цілком залежить від максимального використання місцевих джерел енергії. У цьому напрямку слід заохочувати діяльність господарюючих суб’єктів з впровадження нових видів палива з тим, аби споживач міг виключити домінуючу роль якогось одного постачальника енергоносіїв, беручи до уваги лише ефективність та техніко-економічні розрахунки, створюючи умови для конкуруючих мереж або джерел енергії.
Іван МИГОВИЧ, народний депутат України, доктор філософський наук, Анатолій Петровський, директор Закарпатського філіалу ДПІ «Львівський промбудпроект».
