Уряд так завзято взявся за адміністративні важелі керування, що фактично заблокував ринок продовольчого зерна. Торговці побоюються ввозити зерно на внутрішній ринок, передчуваючи, що воно може бути з різних і, найімовірніше, надуманих причин використане як державна власність. При цьому зерна на внутрішньому ринку стає дедалі менше, а уряд, як і раніше, намагається стримати зростання цін на хліб. Зрештою, це може спричинити відмову трейдерів профінансувати врожай майбутнього року в колишньому обсязі.
Можна припустити, що уряд зважиться на заборону експорту продовольчого зерна і всієї продукції рослинництва. Тоді підвищиться ризик порушення стабільності банківської системи, і аграрні господарства знову залишаться без грошей. Невиконання експортних контрактів здатне призвести до багатомільйонних збитків і штрафних санкцій. Через це аграрні господарства не тільки не погасять вчасно банківські кредити, а й в деяких випадках не зможуть повернути гроші взагалі. Навчені гірким досвідом банки можуть відмовитися фінансувати посівну кампанію наступного року. Отож дії уряду призведуть до того, що аграрії втратять і друге джерело фінансування — комерційні банки.
Урядові заходи боротьби з уявною продовольчою кризою створять сприятливе підґрунтя для значного посилення корупції та збільшення розкрадань із державного бюджету. Дотування ціни на зерно чи борошно замість адресних грошових виплат населенню створить тіньові канали розподілу бюджетних коштів. У середині технологічного ланцюжка виробництва хліба контролювати походження і використання зерна фактично неможливо, тому ціна зерна і борошна буде постійно завищена. Не допоможе і благий намір уряду утримувати ціну тільки на соціально значущі види хліба — батони, «Український» та ін. Тому не дивно, що ідея централізованої закупівлі хліба і дотування цін на хліб зумовлює нездоровий блиск в очах багатьох людей, причетних до ланцюжка «зерно—борошно—хліб».
Чому уряд не звертає уваги на такі серйозні підводні рифи? Певно, адекватно сприймати нинішню ситуацію на ринку зерна йому не дають можливості майбутні вибори. Йдеться про ланцюжок «ціна на хліб — настрої електорату». Прем’єр-міністр не раз заявляв про свою готовність зайняти крісло Президента, тому велика ймовірність того, що він вважає себе особисто відповідальним за збереження цін на хліб на попередньому рівні.
Але вже сьогодні скорочення ринку продовольчого зерна і можливе обмеження експорту фуражного позбавляє селян фінансових ресурсів. Адже за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, у сільській місцевості проживає майже 16 мільйонів осіб, що становить близько 33 відсотки населення країни. Безумовно, така значна частина виборців може істотно вплинути на результати виборів. Залишаться селяни нині без грошей — зв’язок ціни на хліб і настроїв виборців виявиться нерозривним. А в такому разі вони ніколи не підтримають представників нинішньої влади.
Не дають уряду розібратися в ситуації на зерновому ринку і ті, хто вже бачить, як можна заробити на дефіциті зерна. Це чиновники, котрі одержують можливість використовувати бюджетні кошти в своїх особистих інтересах. Це — сильне лобі м’ясомолочної промисловості. Адже в разі заборони експорту продовольчої пшениці та іншої продукції рослинництва, аграрні господарства будуть змушені збувати вироблене на внутрішньому ринку. Внаслідок наповнення внутрішнього ринку фуражним зерном, ціни на цей товар істотно знизяться. Такий сценарій найвигідніший для виробників молока і м’яса, які в такому разі помітно знижують собівартість виробленої продукції. Але для пересічних споживачів досвід минулих років свідчить про те, що зменшення собівартості аж ніяк не означає зниження роздрібних цін. У 2002 році, приміром, низькі ціни на пшеницю не спричинили падіння цін на хліб. Отож, обмежуючи експортні поставки зерна, уряд лише збільшує прибуток окремих виробників м’ясомолочної продукції, але жодним чином не домагається зниження цін на хліб і хлібобулочні вироби.