Як оздоровити галузь охорони здоров’я

На сьогодні ми маємо надлишок лікарів, лікарняних ліжок, утримання яких надзвичайно дорого обходиться. Адже ми досі фінансуємо ліжко, не доплачуємо медичним працівникам усіх рівнів, змушуючи їх шукати можливість вижити за рахунок своїх пацієнтів. Рівень заробітної плати у 2—3 тис. грн. на рік «узаконює» хабарництво та здирництво. Згідно з розрахунком, за одного хворого дільничний лікар на рік отримує від 30 коп. до 1 грн. Це стільки, як відвідати з необхідності на вокзалі один-два рази громадське місце. У лікарів відсутня мотивація для підвищення свого професійного рівня. Вони змушені думати не про те, що, де і як прочитати, дізнатися щось нове за фахом, а як прожити, прогодувати сім’ю. Багато медиків мають різноманітний бізнес, зокрема торгують на базарах і співпрацюють з фармацевтичними фірмами чи аптеками, а також працюють на городі, по господарству. Соціальний захист медичних працівників — головний біль Верховної Ради, профспілок.

Конституція України (стаття 49) гарантує надання медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я. Але виділених коштів у розмірі 2,6 відсотка від суми внутрішнього валового продукту (ВВП) держави аж ніяк недостатньо. Згідно з рекомендаціями ВООЗ, що закріплено у статті 12 Основ законодавства про охорону здоров’я, цей показник встановлено на рівні не менш як 10 відсотків ВВП. Неофіційні платежі стали дуже популярними та перевищують бюджетні у 2—3 рази. У Росії вони сягають 74 відсотків, у Вірменії — 91. Думаю, що в Україні ситуація така сама. Чи зможе щось зробити Міністерство охорони здоров’я за такого низького фінансування? Думаю, що нічого позитивного, хіба що зовсім не втручатися, віддавши гроші. Але питання: кому? Медустановам, для фінансування великої кількості ліжок та лікарень? Та й міністри у нас міняються так швидко, що не встигають вивчити потреби тих самих медичних установ. На виконання рішення Конституційного Суду України, Кабінет Міністрів 11 липня 2002 р. затвердив Програму надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги за переліком її видів, обсягів та нормативів фінансування. Але фінансування бракує, а зарплата залишилася мізерною, не дотягує до прожиткового мінімуму. Отже, ситуація не змінилася.

Кожний громадянин хоче вчитися, всі хочуть їсти, бути здоровими. Тож одні у пацієнтів відкрито вимагають, другі ставлять у залежність від себе хворих, а треті, спритніші, співпрацюють з аптекою, фармацевтичною фірмою, виписують хворим дорогі ліки та отримують за це певні відсотки.

Отже, ми не лише недостатньо фінансуємо медицину, ми свідомо заганяємо охорону здоров’я в глухий кут.

За останні три роки фінансування галузі суттєво збільшилося. Обсяги видатків в абсолютних цифрах на охорону здоров’я зростають: 2001 р. — 5125,7 млн. грн.; 2002 р. — 6051,9 млн. грн.; на 2003 рік передбачено 6982,4 млн. грн. (без відомчої медицини), середній розмір видатків з розрахунку на одного жителя становив 2001 р. — 104,5 грн., 2002 р. — 125,4 грн., на 2003 рік передбачено 156,2 грн.

Питома вага видатків на охорону здоров’я в обсязі зведеного бюджету за загальним фондом у 2003 р. очікується 14,2 проти 13,1 відсотка у 2001 р., з відомчою медициною — 15 відсотків.

Питома вага витрат на медикаменти в обсязі бюджетних призначень 2003 року очікується в розмірі 14,3 проти 12,4 відсотка у 2001 р.

Якщо в 2001 р. на медикаменти було спрямовано 397,4 млн. грн., то нинішнього року заплановано виділити 1030,9 млн. грн. Зауважте, що вперше Міністерство охорони здоров’я України фінансує галузь цілком згідно з планом: за 6 місяців 2003 року на фінансування охорони здоров’я із загального фонду зведеного бюджету спрямовано 3396,3 млн., що склало 45,7 відсотка до видатків, затверджених у відповідних бюджетах на поточний рік.

Посадові оклади працівників охорони здоров’я у порівнянні з минулим роком зросли на 32,1 відсотка: на 17,9 — з 1 травня та на 12,1 відсотка — з 1 липня.

Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства тісно співпрацює з Міністерством охорони здоров’я для збільшення фінансування галузі і наступного року.

Стан охорони здоров’я в Україні залежить не тільки від фінансування, а й від ефективного використання коштів. Кошти мають бути спрямовані на пацієнта — на його обстеження та на ліки, а не тільки на утримання медичних закладів, яких в нас більше, ніж треба. Дехто і сьогодні декларує необхідність будівництва лікарень.

Однозначно! За ефективного використання будуть зайвими не менш як 20—30 відсотків медичних закладів.

В охороні здоров’я надзвичайно чітко проявляється централізація управління, зарегламентованість постатейного фінансування, відсутність механізмів господарювання і лікарень, і окремих відділень, служб. Однакову зарплату отримують лікарі відділень, в яких за рік пройшли лікування 600 пацієнтів або 2000 хворих на тій самій кількості ліжок.

Багато говорять про сімейного лікаря, лікаря загальної практики, а досі готуємо більше за потребу фахівців вузьких профілів. За надлишкової підготовки студентів не можемо забезпечити сільські лікарні кадрами, за потреби сімейних лікарів у 33 тисячі маємо лише 1700.

Невже немає виходу з цієї ситуації? Є! І не лише в прийнятті закону про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування. Експертні групи Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства працюють над цим із залученням кращих фахівців у сфері охорони здоров’я, економістів, соціологів тощо. Враховують і пропозиції МОЗ України.

Медичне страхування — не панацея для нашої системи охорони здоров’я. Біди в медицині не тільки від недофінансування, хоча грошове забезпечення — одна з головних засад охорони здоров’я. США виділяють щорічно 15—17 відсотків свого бюджету (за нашими мірками — дуже великого «пирога») на потреби цієї галузі, там діє розвинена система медичного страхування та приватна медицина, але проблем в охороні здоров’я теж достатньо.

Усі ми переконані, що фінансування охорони здоров’я має бути багатоканальним, включаючи бюджетне, котре забезпечить державні програми (з охорони здоров’я дітей, лікування інвалідів, пенсіонерів, лікування інфекційних хвороб, зокрема туберкульозу, гепатиту, ВІЛ/СНІДу тощо), обов’язкове медичне страхування (невідкладна допомога всім, регламентована планова допомога, регламентоване забезпечення ліками тощо), благодійну діяльність, меценатство, різні доплати. Але все це має бути прозорим.

Доцільно розвивати приватну медичну допомогу, не тільки первинну, а й стаціонарну. Приклади вже є — фірми «Борис», «Медіком», «Довіра». Так, не все в них гаразд. Але й в лікарнях, навіть у клініках науково-дослідних інститутів (НДІ) не все гаразд.

Частина лікарень і поліклінік можуть бути роздержавлені, акціоновані тощо. Будівлі, обладнання, земельна ділянка — власність держави, а інтелект — власність акціонерів. Страхові компанії повинні активніше працювати над добровільним страхуванням, створювати свої клініки і показати рівень медицини. Частина лікарень і поліклінік має бути муніципальною. Але лікарням треба дати статус самостійних неприбуткових суб’єктів господарювання. Тоді не буде проблем і з відомчою медициною. Може відомство утримувати, доплачувати — будь ласка, це ж для людей.

На часі необхідність створення університетських клінік з повним підпорядкуванням медичним університетам. Та й клінічними базами в лікарнях мають керувати професори чи доценти, а не головні лікарі. Поряд з науковою роботою в клініці професор має виконувати обов’язки шефа клініки, повністю відповідаючи цьому слову і де-факто, і де-юре. Директор лікарні — менеджер з економічною освітою.

Ні в кого не викликає сумніву, що гірше живе населення, то гірший стан його здоров’я, то більше воно потребує медичної допомоги.

Зміцнюючи здоров’я населення сьогодні, ми скорочуємо затрати на охорону здоров’я у майбутньому. Обсяг медичної допомоги повинен відповідати стану здоров’я населення, але в рамках наявного фінансування. Менш як 5 відсотків ВВП на охорону здоров’я не може бути, це вже не охорона здоров’я. Це знову будуть марно викинуті гроші та головний біль у всіх: і в МОЗ, і у Верховної Ради України: де? куди? і як? поділити те, що не ділиться. Лікар-початківець повинен мати в місяць близько 1000 гривень на руки, а не на папері, медсестра — не менш як 500 гривень. Вони мають відповідний рівень освіти та несуть більшу відповідальність, ніж водії тролейбуса чи трамвая. Якщо ми цього не зробимо, вони завтра підуть з медицини. Куди? А ми вже показали куди. Риба шукає де глибше, а людина...

Слід пам’ятати, що структура системи охорони здоров’я визначається особливостями населення: люди літнього віку частіше хворіють на хронічні хвороби, курці та особи, які зловживають алкоголем, частіше мають ускладнення. Думаю, що лозунг «клієнт завжди правий» в медицині слід розглядати диференційовано. Курці та особи, що зловживають алкоголем, мають доплачувати за своє лікування, або дбати про своє здоров’я і позбутися шкідливих звичок. Кожен мусить сам піклуватися про своє здоров’я і берегти його. Заяви про те, що не можна кинути палити  — звичайнісінька безвідповідальність.

Фінансування здійснювати з розрахунку на хворого, а не на ліжко. Заклад охорони здоров’я сам повинен розпоряджатися виділеними йому коштами. Необхідно визначити базову ціну хвороб і, незалежно від того, де лікується хворий, вартість лікування (не сервісних послуг) не повинна значно коливатися.

Держава забезпечує координацію охорони здоров’я. Незалежно від місця проживання хворого на його лікування слід виділяти певну суму (місцевий + державний бюджети). Певні організації, фонди, меценати можуть проводити доплату.

Якою має бути оплата праці медичних працівників? На моє переконання, необхідно встановити мінімальну зарплату на рівні прожиткового мінімуму та доплати: за спеціальність (фтизіатр, психіатр, інфекціоніст, хірург тощо) та за кваліфікацію.

На цю оплату лікар має виконати певну регламентовану роботу (прийом у поліклініці визначеної кількості хворих, чергування, виїзди, консультації тощо). У подальшому доплата здійснюється за кожного якісно пролікованого хворого. Хворий має право вибору лікаря. Лікар має право на гонорар, але це слід регулювати законом. Гонорар оподатковується згідно з чинним законодавством.

Необхідно також взяти до уваги такий стимул, як можливість займатися приватною практикою. Думаю, що самостійно приватною практикою можуть займатися лікарі, які мають стаж роботи в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я за обраною спеціальністю не менш як 10—15 років і першу або вищу кваліфікаційну категорію. Займатися приватною практикою такі лікарі можуть у вільний від роботи час, причому використовувати для цього і державні, комунальні заклади охорони здоров’я, і приватні.

Асоціація фахівців рекомендує видачу ліцензій для приватної лікарської практики, а також її анулювання. Ліцензія — пільгова, на обласному рівні. Оподаткування лікарів, які відпрацювали в державному (комунальному) закладі охорони здоров’я, має бути пільговим.

Отже, проведення реформи в охороні здоров’я: роздержавлення закладів охорони здоров’я, диференційована оплата за пролікованого хворого, за виконану роботу, вибір лікаря хворим, приватна практика саме скоротить кількість ліжок і лікарень. Це сприятиме поліпшенню якості надання медичної допомоги та підвищенню професійного рівня медичних працівників.

Колегія Міністерства охорони здоров’я України, за активної участі народних депутатів України — членів Комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства, намітила шляхи реформ в охороні здоров’я та принципи підготовки медиків, рівень яких відповідав би міжнародним стандартам.

Підготовку медиків слід проводити за визнаними параметрами. Рейтинговий вступ до медичного вузу, складання іспитів анонімно на право працювати за фахом незалежній комісії МОЗ із залученням асоціацій фахівців, у тому числі закордонних, щоб лікар дістав диплом, який матиме визнання за кордоном.

Настав час змін у галузі, щоб вона працювала і фінансувалася для хворих. І щоб не забували про тих, хто надає медичні послуги, — медиків. Водночас не слід сподіватись, що один закон, зокрема — закон про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, щось змінить на краще. Законопроект у цьому місяці буде винесено на розсуд народних депутатів України. Їм вирішувати, чи приймати його. А нам необхідно реформувати галузь — для поліпшення надання медичної допомоги населенню та підвищення рівня життя медиків.