Безгоспна вода

На тлі донбаської драми менш відомий факт скидання у річку Інгулець фекальних вод, що потім потрапили в Іскрівське водосховище і врешті решт — у водогінну мережу міста Жовті Води. Потрапили не самі, а з вірусною інфекцією. У підсумку медичну допомогу довелося надавати 110 особам. Винуватці цієї події, з’ясувалося, сусіди жовтоводчан з Кіровоградської області — селища Петрово, Знаменка й Олександрія. Мимовільні, зрозуміло: у цих населених пунктах немає очисних споруд. І якщо раніше річка справлялася з таким «навантаженням», то цього разу їй не допомогло навіть подвійне очищення хлором.

До цього Україна пережила аварію на очисних спорудах Харкова, що надовго залишила місто без води. На пам’ять приходять масові захворювання жителів південних областей, що отруїлися водою з колодязів. Це, так би мовити, локальні події. Але є й такі, що загрожують перерости в катастрофи загальнодержавного масштабу. Мова знову піде про Жовті Води і уранову шахту, котра розташована на території міста. Тут внаслідок халатного, невмілого господарювання її власника, яким є ТОВ «Схід-руда», вийшли з ладу шахтні насосні станції. Тепер підземні води стрімко, по метру в день, піднімаються на поверхню. Підтоплені будинки — це тільки мала дещиця можливих лих. Фахівці стверджують, що тільки-но вони досягнуть рівня залягання сульфатних руд, їх вилуговування призведе до утворення слабоконцентрованого розчину соляної кислоти. До цього слід додати чинник природної радіоактивності самої води. Весь цей «коктейль» уже найближчим часом може ринути на поверхню, потрапити в річки і водосховища, одне з яких постачає водою населення Кривого Рогу. А ми ще з наслідками Чорнобиля не впоралися! Мимохіть доводиться замислюватися: а що відбувається з водним господарством України? Чи можна запобігти таким ситуаціям і яким чином?

Почнемо з того, що запасів прісної води в нашій країні катастрофічно недостатньо. За визначенням Європейської економічної комісії ООН, для нормального існування однієї людини, включаючи ведення нею господарської діяльності, необхідно 1,7 тис. кубометрів прісної води на рік. Країни, що не досягли цього рівня, вважаються такими, що не забезпечені водою. Отож Україна, маючи показник — 1 тис. куб. м, не забезпечена водою двічі! Якщо порівняти цю цифру з європейськими (Швеція — 2,5 тис. куб. м, Велика Британія — 5, Франція — 3,5), можна вважати нашу країну пустелею в Європі. Звичайно, стоячи на березі Дніпра, цю істину усвідомити важко. Її розумієш у Криму і на Донбасі, Волині, Житомирщині, Львівщині. Її розумієш у селах, там лише в 26% населення є водогін. Більш як 10 мільйонів сільських жителів п’ють воду зі струмків, колодязів, а то й цілком при-віз-ну! До речі, про колодязі. З 1992 по 1997 рік фахівці Державного комітету України з водного господарства проводили їх паспортизацію. Оскільки вода в них переважно поверхнева, вона часто містить нітрати, нітрити, азот й іншу хімію. У кращому разі вміст забруднюючих речовин перевищує норму в три рази, в гіршому — в 100 і більше разів. Згідно з офіційними даними 50 відсотків споживаної питної води з підземних джерел у сільській місцевості не відповідає чинним стандартам і санітарним нормам з органолептичних й інших показників!

Якість води, що надходить у міста, теж залишає бажати кращого. Адже головним джерелом водних ресурсів є ріки. З них ми п’ємо і туди само скидаємо відходи своєї життєдіяльності. Звичайно, каналізаційні стоки належить чистити. Але в 28 містах і 400 великих селищах України дотепер немає каналізаційних систем. А багато наявних систем давно вийшло з ладу. Свою частку в забруднення рік вносять і промислові підприємства. Парадокс, але під час скорочення промислового виробництва скидання брудної води на одиницю продукції збільшилося в 1,4 разу. У підсумку в ріки і водойми щорічно потрапляє зі зворотними водами і неочищеними стоками близько 6 мільйонів кубометрів забруднюючих речовин, зокрема й канцерогенних. Майже третину від кількості стоків, що їх скидають, не очищають належним чином. До того ж у нас є міста, що споживають лише стічну воду! Про яке здоров’я нації можна казати?! Лишається тільки вести мову про національну безпеку.

В одній з водних програм, розробленій Держкомводгоспом і затвердженій Кабінетом Міністрів України, прямо сказано, що тільки «забезпечення високоякісною питною водою здатне усунути загрозу біологічно-генетичної деградації населення України».

А як домогтися цього забезпечення? По-перше, проблема потребує рішення на законодавчому рівні. Багато фахівців, які працюють у галузі водного господарства, вважають, що нам варто повернутися до практики минулих років, коли функції державного контролю з використання й охорони вод виконував Держкомводгосп. У тому функціональному форматі комітет мав можливість перевіряти якість води на водозаборах, штрафувати порушників і навіть припиняти роботу підприємств, що порушували режим водокористування. Потім це право в нього забрали разом з лабораторіями, фахівцями і устаткуванням. Сьогодні найважливіші функції здійснюють безліч відомств, а в семи няньок, відомо, яке дитя... Тому депутатська фракція політичних партій Промисловців і підприємців України і «Трудова Україна» на четвертій сесії Верховної Ради має намір порушити питання про повернення Держкомводгоспу його колишніх функцій і завдань.

По-друге, потрібно почати, нарешті, виконувати вже наявні програми розвитку водного господарства. Йдеться не лише про Національну програму екологічного оздоровлення басейну річки Дніпра й поліпшення якості питної води, затверджену постановою Верховної Ради України від 27.02.1997 року.

Не менш важлива Комплексна програма захисту від шкідливого впливу вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь в Україні в 2001—2005 роках, затверджена Кабінетом Міністрів України 24.10.2000 р. А ще є Комплексна програма розвитку меліорації земель і екологічного стану зрошуваних і осушених угідь у 2001—2005 роках, затверджена постановою КМ від 16.11.2000 р. Тиждень потому, 23 листопада цього самого року уряд затвердив ще одну Комплексну програму першочергового забезпечення централізованим водопостачанням у 2001—2005 рр. сільських населених пунктів, що користуються привізною водою. Це аж ніяк не повний перелік. Цими програмами передбачено безліч заходів — від будівництва нових водогонів, каналізаційних систем, водосховищ до високотехнологічного водоочищення, зведення захисних дамб і пошуку підземних вод. Усе це потребує величезних капіталовкладень.

А працівники водного господарства свої надії на здійснення наміченого пов’язували з ухваленим у 2002 році на підставі цих документів Законом України «Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства», в якому було систематизовано всі складові проблеми і позначено конкретні шляхи її розв’язання. Адже в цьому законі є положення, що передбачає направлення на рішення водних проблем у повному обсязі всіх коштів, що надходять в бюджет як збори за спеціальне використання водних ресурсів України. Дотепер про цільове використання цих платежів казати не доводилося. Приклад — 2001 рік. Бюджет країни за цією статтею був значно перевиконаний (замість запланованих 198,6 мільйона гривень надійшло 304,4 мільйона гривень, тобто на 105,8 мільйона більше, а в 2002-му перевиконання становило 85,3 мільйона). Але згадані вище державні програми фінансувалися за залишковим принципом, на 6—7 відсотків передбачених обсягів. Усе це погіршувало і без того жалюгідний стан водного господарства, не давало змоги забезпечити прийнятну якість життя в регіонах, що систематично страждали від паводків, у зонах підтоплення, включаючи Донбас, басейни рік українських Карпат, півдня України.

Пояснення цьому було — економічна криза в державі. Але водні проблеми б’ють не лише по екології і здоров’ю. Від них страждає промисловість, задихається сільське господарство! Отже, ми весь час крутимося в замкнутому колі. Чи не прийшов час його розірвати?

Наша фракція нещодавно звернулася до Прем’єр-міністра України Віктора Януковича і голови Бюджетного комітету Верховної Ради Петра Порошенка з пропозиціями: записати у відповідному розділі проекту закону України «Про Державний бюджет на 2004 рік» таке положення: «Встановити, що надходження в Державний бюджет від сплати за спеціальне використання водних ресурсів і збори за використання вод для потреб гідроенергетики і водного транспорту (в обсягах, які перевищують передбачені в пропозиції № 1 цього закону) у повному обсязі направляють Державному комітету з водного господарства на виконання заходів Загальнодержавної програми розвитку водного господарства».

І насамкінець. За оцінками ООН, споживання прісної води у світі з кожним роком неухильно зростатиме. Що стосується нас, то ще кілька років байдикування — і ми справді перетворимо Україну на безводну пустелю.