Чесно кажучи, головну подію тижня «вирахували» ще до його початку, щойно стало відомо про офіційний візит нашого Президента до Москви. Там уточнювали аспекти чотиристороннього міждержавного проекту про Єдиний економічний простір (ЄЕП). 
Нагадаю: на початку року президенти Росії, України, Білорусі та Казахстану оприлюднили ідею створення ЄЕП, а на минулому тижні стало зрозуміло, що не далі як 18 вересня в Ялті ця ідея може бути втілена в життя у форматі офіційних документів. Отже, політика вперто не бажає обслуговувати економіку, як і має бути. Що з того вийде, український уряд на минулому тижні не відповів, запропонувавши зробити це народним депутатам.
Бог створив Землю за шість днів, на те він і Бог. Створити ЄЕП без Божої ласки за вісім місяців смертні не зможуть. До того ж чи варто розраховувати на таку ласку, якщо до сьогодні в подробиці та економічні розрахунки цього міждержавного проекту посвячено одиниці? Мене особисто цікавить те, на яких засадах будуватиметься ЄЕП. Мабуть, і народних депутатів, яким доведеться переписувати Конституцію і законодавство про зовнішньоекономічну діяльність, також. Їм на часі поспівчувати, бо саме вони мають ратифікувати угоду про створення ЄЕП. Урядовці теж не розуміють, у який спосіб припасувати цю ідею до чинного законодавства, їм важко намацати економічну логіку цієї доленосної пропозиції. Судячи з куцих коментарів на цю тему, ЄЕП не відповідає навіть стратегічним інтересам росіян, які одержують очевидний зиск лише одразу: маючи швидкий доступ до магістральних транспортних мереж України і відстрочку у збалансуванні цін і тарифів на енергоносії. Загалом інтеграційна зв’язка ініціаторів ЄЕП з огляду на конфлікт економічних інтересів і рівень розвитку демократії в кожній окремо взятій країні навіть політикам і дипломатам уявляється як Лебідь, Щука і Рак.
Підприємці, схоже, ошелешені. Вони цілком слушно підозрюють, що все рано чи пізно обернеться обмеженням їх законних прав на здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Вони обома руками за вільну торгівлю, але на яких умовах? На умовах СОТ, куди ми прагнемо вступити, не маючи методології оцінки наслідків експансії імпортних товарів, тобто фактично не дивлячись під ноги. Але навіть ці умови не розв’язують жодної з проблем зовнішньої торгівлі, оскільки передбачають чимало застережень, сформульованих не президентами, а великим бізнесом. Ці умови на теренах СНД дають зворотний економічний ефект. Згадати хоча б потуги українського уряду встановити мінімальну митну вартість на підакцизні товари для захисту вітчизняних виробників від засилля демпінгових цін. Замість зростання бюджетних надходжень, на що сподівалися, тоді одержали різко негативну реакцію з боку СОТ, МВФ та інших міжнародних організацій. А що ЄЕП протиставить появі на українському ринку дотованого російського металу чи контрабандного білоруського цукру?
На тижні ми відчули подорожчання нафтопродуктів, зумовлене зростанням цін на світовому (до 30 доларів США за барель) і, зокрема, на російському ринках. Попри те, що від серпня почало діяти знижене з 26,8 до 25,1 долара експортне мито, в серпні російська нафта «важила» майже 212 доларів за тонну. Атож, якоюсь мірою високі ціни на пальне мають сезонний характер, пов’язаний зі жнивами, але міністр палива та енергетики Сергій Єрмілов незворушно згадав трейдерів, пов’язаних з Лисичанським НПЗ, зокрема — з ТОВ «ТД ТНК-Україна», котрі захопилися реекспортом нафтопродуктів. Президент ТОВ «ТД Україна» Олександр Городецький поквапився дезавуювати заяву міністра. Аргументів для цього достатньо, але факт залишається фактом: не менш як 10 відсотків нафтопродуктів, перероблених на українських НПЗ, і де господарюють переважно російські нафтові компанії, перепродується за кордон, породжуючи проблему штучного дефіциту на ринку. Тепер згадайте, від кого залежать обсяги поставок сировини для переробки, а також ситуацію з цінами на зерно в Україні, і вгадайте: хто висував умови на переговорах минулого тижня між нафтовими компаніями і Кабінетом Міністрів? Але чому росіяни? Бо політична риторика — то одне, а конкретна економіка — інше.
У  розпал «бакалейної» кризи Президент РФ обіцяє Україні 166 тисяч тонн пшениці за ціною 110 доларів за тонну, але її ще ніхто не бачив, бо торгує нею не Володимир Путін, а російські зернотрейдери, яких влаштовує ЄЕП, але не задовольняє задекларована ціна! За нею, бідолашною, завжди стоять або прибутки, або збитки, а хто торгуватиме собі на збиток!
Перший віце-прем’єр Микола Азаров нічого страшного в ЄЕП не вбачає. Подумаєш, це — простір, який об’єднує митні території держав-учасниць, на яких функціонують механізми регулювання економік, засновані на єдиних правилах: вільному русі товарів, послуг, капіталів і робочої сили! А думати — таки не найгірша чеснота.
І ще одне. Останнім часом чимало коментаторів протиставляють один інтеграційний маршрут іншому: європейський — російському. Навіть смішно, бо географічно Україна перебуває в Європі, а відмовитися від стандартів європейського способу життя означало б відмежуватися від неї.