Закономірний жвавий відгук у читачів спричинили публікація газети під рубрикою «Баланс місяця» Сергія Влада (2 вересня ц. р.) і стаття Леоніда Козаченка «Житниця Європи» (3 вересня ц. р.), в яких було проаналізовано стан зернового ринку країни. Серед відгуків — доволі гострі, полемічні, здорові міркування по суті питання, що не завжди збігаються з позицією редакції. Це, а також те, що деякі матеріали надходять без підпису, не є перешкодою для того, щоб бути почутим. Тепер слово — непідписанту.

Останніми ідеями уряду стосовно способів утримати контроль над ринком зерна є встановлення максимальної ціни на продовольчу пшеницю, запровадження заборонного мита на експорт фуражного зерна, а також здійснення державних закупівель. Усе це, якщо не спрацює, може призвести до скорочення зернового ринку, соціального невдоволення, до провалу посівної, а в підсумку — до відставки уряду.

Одним із найраціональніших виходів із ситуації, що склалася, є вихід самого уряду з ринку зерна і надання адресних субсидій найменш захищеним верствам населення, котрі найбільше страждають від підвищення ціни на хліб. Сума компенсацій малозабезпеченим буде значно нижча тих прямих і непрямих збитків, яких зазнають держава і бюджет країни в разі розвитку подій за сценарієм, пропонованим Кабінетом Міністрів. Мало того, виграш від дотації малозабезпеченим, левова частка витрат яких припадає на харчові продукти, —подвійний: держава захистить найслабших й опосередковано продотує село, оскільки ці гроші підуть на купівлю сільськогосподарських продуктів.

Водночас нецільове надання субсидій — дотування цін безпосередньо на зерно і борошно — відкриває найширші можливості для всіх бажаючих напхати кишеню за рахунок держави. Адже проконтролювати кожного суб’єкта господарської діяльності, котрий має стосунок до зерна — млинів, елеваторів, пекарень, — практично неможливо: приписки і завищення цін стануть звичайною практикою для викачування коштів з державного бюджету.

А якщо уряд розпочне централізовану державну закупівлю, то він тим самим створить низку проблем, які не можна розв’язати. По-перше, така закупівля як незаплановані витрати, які, відповідно, неможливо проконтролювати, створює сприятливі умови для збагачення нечистих на руку чиновників. Схожа практика здійснювалася на початку 90-х років. Відмовитися від неї змусили зловживання і корупція

По-друге, цей крок влетить у копієчку державному бюджету. За оцінками експертів, з урахуванням світової ціни на зерно, різноманітних податків, тонна пшениці коштуватиме майже 200 доларів, і це без урахування тенденції до подальшого росту цін. На сьогодні дефіцит продовольчого зерна в Україні становить 2—2,5 мільйона тонн. Отже, на покриття дефіциту уряду доведеться витратити не менш як 400 мільйонів доларів, або приблизно 2 мільярди гривень. А це майже чотири відсотки українського бюджету із запланованою доходною частиною в 53 мільярди гривень. Ця сума рівнозначна витратам на охорону здоров’я, або забезпечить половину оборонних потреб. Власне на сільське господарство в бюджеті передбачено 1,5 мільярда гривень!

Ситуація ускладнюється тим, що в бюджеті нинішнього року не була передбачена окрема стаття видатків на закупівлю зерна, а резервний фонд для реагування на непередбачені ситуації становить майже три відсотки. Отже, всі необхідні кошти добуватимуть за рахунок недофінансування інших видаткових статей бюджету. Першими в цьому чорному списку економії опиняться соціальні видатки.

Нинішній успіх уряду, який, за словами Першого віце-прем’єра Миколи Азарова, вперше за останні десять років виконав піврічний бюджет на сто відсотків, швидко забудеться на тлі зростання заборгованостей із виплати соціальних асигнувань, зарплат, пенсій і стипендій. За такої ситуації навіть ті, хто перебуватиме вище порога бідності, не зможуть купити здешевлений державою хліб через відсутність грошей. Якщо влітку уряд боявся гіпотетичного соціального протесту в зв’язку з подорожчанням хліба, то дії чиновників із утримання ціни на хліб можуть призвести до реального соціального вибуху через те, що залежні від бюджету люди залишаться без засобів до виживання.

Картина вимальовується ще похмуріша, коли врахувати ті негативні наслідки, які можуть виникнути після втручання держави в роботу зернового ринку. Внаслідок такої бурхливої діяльності Кабміну зернотрейдери, які проінвестували посівну 2003 року, не зможуть вигідно продати свій товар і матимуть значні збитки. На наступний рік їх навряд чи вдасться переконати прийти на допомогу під час посівної. Зазнають збитків і селяни, які будуть змушені віддавати своє зерно державі в ліпшому разі за собівартістю. А це автоматично призводить до їх нездатності повернути банківські кредити, погашення яких планувалося за рахунок продажу врожаю.

Можливо, держава і візьме на себе виплату їхніх заборгованостей, але навряд чи банкіри погодяться допомогти селянам відсіятися в 2004 році. Слід зазначити, що вже під час посівної кампанії нинішнього року село відчувало щонайгостріший дефіцит кредитів. Цьому сприяла й тенденція останніх років до поступового зниження ціни на зерно. У 2000-му середня ціна реалізації зернових становила 443,8 гривні (84 долари), в тому числі пшениці — 487,0 (92), жита — 468,8 (88). У 2002-му ці показники становили відповідно 312,5 (падіння на 30 відсотків), 309,9 (на 36), 227,7 (на 51). Тобто інвестор, закладаючи в розрахунок одну ціну, на виході одержував нижчу, вкладаючи кошти собі на збиток. За зростання виробництва в аграрному секторі виручка від реалізації в 2002 році зменшилася майже на 400 мільйонів гривень, і основна частка цього зменшення (75 відсотків) припала на рослинництво. Тоді ж обсяги кредитування села впали, особливо за пільговими кредитами, на 21 відсоток.

Отже, авторитарні дії уряду, помножені на торішні збитки інвесторів і банків, цілком позбавлять село фінансових ресурсів. Навесні 2004 року країну чекає дефіцит коштів для посівної, котрий загрожує обернутися справжньою продовольчою кризою.