Оренда угідь: кому вигідніше — громадянам чи юридичним особам?

Користування землею на умовах оренди може бути короткострокове й довгострокове. Згідно з ч. 3 ст. 94 Земельного кодексу короткострокова оренда не може перевищувати 5 років, а довгострокова — 50. Майже 35 відсотків власників земельних часток (паїв) уклали договори оренди землі лише на 1—3 роки, 51 відсоток — на 4—5 років, а 12 відсотків — на 6—10 років. У межах зазначених термінів закон допускає можливість укладання договору, термін дії якого обумовлюється певними умовами. До них можна віднести, наприклад, завершення виконання необхідного обсягу господарських робіт, закінчення будівництва, капітального ремонту або реконструкції жилих будинків та виробничих споруд тощо.

Орендне землекористування є платним. У ст. 19 Закону «Про оренду землі» орендна плата за земельну ділянку визначається як платіж, який орендар сплачує орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати встановлюються за угодою сторін, зазначеною в договорі оренди. Під час дії договору внесення орендної плати наперед допускається на строк не більш як один рік. У разі визнання договору недійсним одержана орендодавцем за фактичний строк користування земельною ділянкою плата не повертається.

Закон передбачає і форми встановлення сторонами орендної плати. Вона може вноситись у грошовій (залежно від оцінки вартості землі), натуральній (надання орендарем орендодавцеві частини продукції, одержаної від використання ділянки) та у відробітковій (надання орендарем певних послуг орендодавцеві) формах. Так, наприклад, у 2002 році 83 відсотки договорів на оренду земельних часток передбачали натуральну форму плати, 8 — відробіткову, і лише 9 — грошову.

Закон допускає поєднання різних форм орендної плати, зазначених у договорі, але орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, має вноситись лише у грошовій формі.

У зв’язку з тим, що у громадян земельна ділянка може бути лише у власності або оренді, постає питання, що вигідніше і чи потрібно поспішати з приватизацією. Для того, щоб дати відповідь на це запитання, необхідно з’ясувати переваги і недоліки власності й оренди землі.

По-перше, відповідно до перехідних положень Земельного кодексу України всі громадяни до 1 січня 2004 року мають переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди на неї.

По-друге, власник земельної ділянки платить земельний податок у розмірі, як і землекористувач, маючи право постійного користування, а орендар — орендну плату, яка розмірами є більшою від земельного податку у два і більше разів.

По-третє, у разі відчуження земельної ділянки для суспільних потреб, у власника вона викупляється, а в орендаря вилучається.

По-четверте, якщо немає можливості самостійно використовувати земельну ділянку, власник може сам здати її в оренду й одержувати за це орендну плату. Водночас орендар може використовувати земельну ділянку лише для цілей, визначених умовами договору оренди. Крім того, власник земельної ділянки має переваги у разі її дарування, міни тощо.

На відміну від громадян, приватні, юридичні особи можуть приватизувати земельну ділянку лише шляхом викупу. Тому тут потрібне обгрунтування доцільності, яке залежить від вартості земельної ділянки і розміру орендної плати. Якщо враховувати, що ринкові ціни в 2002—2003 роках на земельні ділянки несільськогосподарського призначення майже не змінилися і в середньому становлять від 6 до 20 гривень за один квадратний метр залежно від виду використання, то сьогодні вигідно земельні ділянки викупляти.