Є межа, переступати яку не можна

— Концепція, яка лягла в основу проекту Плану дій, спрямована на реалізацію стратегічного курсу України на євроінтеграцію. Вона базується на принципах минулорічного послання Президента до Верховної Ради «Європейський вибір». На нашу думку, План дій повинен забезпечити найефективніше втілення євроінтеграційних завдань України і, головне, забезпечити укладення з ЄС угоди про асоціацію європейського типу. Щодо деталей, то початковий етап переговорів з ЄС із цього питання ще не дає можливостей для коментарів. Зараз ми зосередилися на дипломатичній роботі в Брюсселі й окремих європейських столицях. Хотів би також зазначити, що окремі статті, які з’явилися останнім часом у російських ЗМІ стосовно наших пропозицій, які начебто є в проекті Плану дій, свідчать: їхні автори не знайомі із самим документом.

— Не виключається й такий шлях. Однак за своїм історичним, економічним, політичним розвитком ми більше схожі на наших західних сусідів - Польщу, Словаччину, Румунію або ж на країни балканського регіону, такі, як Болгарія чи Хорватія. Тому на нинішньому етапі адекватнішим для України був би саме їхній шлях, тобто укладення з ЄС угоди про асоціацію європейського типу. Хочу наголосити, що ідею асоціації було актуалізовано в українському суспільстві заявою канцлера ФРН Герхарда Шрьодера під час його перебування в Києві у грудні 2001 року. Він тоді сказав, що «Німеччина використає свій вплив у Європейському Союзі для визначення чіткого графіка підготовки угоди про асоційоване членство України». В посланні Президента «Європейський вибір» цей графік запропоновано. Герхард Шрьодер повторив свою думку і під час цьогорічного квітневого візиту до ФРН Прем’єр-міністра України Віктора Януковича. Є подібна підтримка і з боку лідерів інших впливових держав Євросоюзу. Отож ми намагаємося досягти цієї мети, до чого нас заохочують і провідні західні політики. Якщо ж отримаємо категоричне «ні» від Брюсселя, то, зрозуміло, потрібно буде ґрунтовно переосмислювати шляхи реалізації євроінтеграційного покликання України. Безумовно, аналізуватимемо й ті з них, про які йшлося у вашому запитанні.

— Пан Ферхойген зробив останнім часом досить багато заяв щодо України. Як правило, вони були негативними щодо наших європейських перспектив. Тому, на мій погляд, утримання пана Ферхойгена під час його візиту до Києва від різких заяв з цього приводу вже можна було б сприйняти як певний позитив. Ми очікуємо, що комісар ЄК прибуде до Києва із баченням Брюсселем ключових елементів майбутнього Плану дій Україна—Євросоюз. Цей візит матиме принципове значення ще й тому, що відбуватиметься напередодні саміту Україна—ЄС, а також в контексті тієї дискусії, яка точиться довкола можливості приєднання України до ЄЕП.

— Ми маємо з ЄС відносини стратегічного партнерства. Тому, звичайно, визнаємо його право цікавитися тими чи тими важливими рішеннями, які планує ухвалити Україна. Щодо занепокоєння з боку ЄС, то, справді, жодна країна не може одночасно брати участь у двох інтеграційних проектах. Саме в цьому полягає відправна точка дискусії, що зараз має місце і в Україні. Сьогодні є проекти угоди і концепції про створення Єдиного економічного простору, але що з цього вийде, в яких формах цей простір буде реалізовано, сказати поки що неможливо. Для нас цілком ясно: Україна може розглядати своє співробітництво в рамках ЄЕП лише як комплементарний до євроінтеграційного курсу проект. Тобто такий, який сприятиме та забезпечуватиме реалізацію наших євроінтеграційних прагнень. Це чітко визначено у Заяві Верховної Ради України «Про формування Єдиного економічного простору України, Республіки Білорусь, Російської Федерації, Республіки Казахстан» від 22 травня 2003 року. Зокрема, в ній наголошено: «Формування Єдиного економічного простору має здійснюватися у формах і межах, що не повинні суперечити курсу України на європейську і євроатлантичну інтеграцію». Для нас це є ключовою формулою. На практиці вона означає, що в рамках ЄЕП ми можемо взяти участь лише у створенні зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень, але не у формуванні наднаціональних органів, створенні митного союзу, запровадженні спільної валюти тощо.

— Ми не вправі заперечувати, щоб усе це втілювали у відносинах між собою Росія, Білорусь та Казахстан. Але для України, з огляду на обраний курс на євроінтеграцію, існує чітка межа. Відповідно, прийняття рішення про підписання і ратифікацію угоди про створення ЄЕП потребує надзвичайно уважного вивчення. Зокрема, в проекті угоди про формування ЕЄП передбачається передання частини повноважень суверенних держав наднаціональним органам. На мій погляд, це суперечить Конституції України, яка чітко визначає в статті 5 виключний перелік органів, через які народ України як носій суверенітету здійснює свою владу. До цього переліку належать «органи державної влади та органи місцевого самоврядування». Як бачимо, Конституція не передбачає можливість делегування народом України суверенної влади наднаціональним органам. Водночас стаття 9 Конституції прямо встановлює, що «укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України». Тож для мене очевидно, що приєднання України до ЄЕП потребує внесення змін до чинної Конституції. Також треба врахувати, що відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України», ратифікація угоди про формування ЄЕП має здійснюватися двома третинами голосів народних депутатів, оскільки йдеться про міжнародний договір щодо участі України в міждержавному об’єднанні з наднаціональними повноваженнями.

— Наш курс на європейську інтеграцію користується підтримкою очевидної більшості суспільства. Він чітко зафіксований у законодавчих актах України і базується на повному консенсусі всіх гілок влади. Без зміни цих імперативів ми не можемо казати про зміну стратегічного курсу, який віддзеркалює наш історичний вибір, нашу європейську ідентичність та прагнення будувати життя на європейських засадах. І не думаю, що нам слід міняти стратегічний курс залежно від того, що заявить у Києві Гюнтер Ферхойген або якою буде остаточна відповідь ЄС на наше прагнення укласти асоційовану угоду. Хоча, звичайно, ці відповіді впливатимуть на визначення форм, методів і темпів нашої євроінтеграції.

— Україна готова ухвалити такий план у найкоротший термін, якщо в документі буде відбито принципові елементи нашої позиції. У разі реалізації позитивного сценарію План дій міг би бути ухвалений наступної весни під час засідання Ради Україна—ЄС. Існує й дуже важливий для нас інший часовий аспект: ми вважаємо, що сам по собі План дій повинен мати короткотерміновий характер — охоплювати період не більш як два роки.