Нині для парламенту та уряду важливо створити систему взаємодіючого законотворчого менеджменту, що грунтувалася б на стратегічному плануванні та системній організації роботи. Про це йшлося у розмові з Міністром у зв’язках з Верховною Радою України Іваном Ткаленком.

— Іване Івановичу, чому виникла необхідність створити посаду, яку ви обіймаєте?

— Потреба забезпечувати співробітництво та підтримувати постійні зв’язки Кабінету Міністрів з Верховною Радою була завжди. Назріла також необхідність представляти і політичну позицію КМУ під час обговорення проектів законів, інших питань на пленарних засіданнях ВР, засіданнях її комітетів, а також у відносинах із депутатськими фракціями (групами). Між Верховною Радою і Кабінетом Міністрів постійно циркулює інформація у величезних обсягах. Ми повинні створити такий механізм, щоб можна було акумулювати інформацію і контролювати її рух. Для цього у кожному міністерстві вводять посади заступників міністра у зв’язках з ВР — апарат мобільного реагування.

Додам також, відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо вдосконалення взаємодії органів виконавчої влади з Верховною Радою України», Міністр у зв’язках з Верховною Радою повинен брати участь у формуванні порядку денного сесій, засідань ВР у частині розгляду проектів законів, інших документів, внесених Кабінетом Міністрів.

— Першим кроком до консолідованої співпраці між парламентом та Кабміном можна вважати прийняття Програми діяльності уряду. Що має стати наступним?

— Визначено п’ять основних напрямів, у реалізації яких нам передусім поглиблювати співпрацю з Верховною Радою. Це робота над податковою реформою, над бюджетом на 2004 рік, законодавче забезпечення програми вступу до СОТ, законодавче наповнення Програми діяльності уряду. Ще один, чи не найважливіший пункт — закони соціальної спрямованості. Дуже добре, що завершилася робота з ухвалення законів «Про загальнодержавне пенсійне страхування» і «Про недержавне пенсійне страхування», яка тривала майже десять років. Проте пенсійна реформа тільки починається.

— Питання, яке постійно спричиняє суперечки між парламентом та Кабміном, — скорочення пільг. Чи є ще якісь гострі кути?

— У нас легко приймають законопроекти, якими передбачено надання пільг чи створення пільгового режиму роботи для підприємств або навіть цілих галузей, але складно вирішуються питання, коли йдеться про їх скасування. Для прикладу розглянемо ситуацію з пільгами по ПДВ. Прийнято рішення про зменшення ПДВ до 17, а з наступного року — до 15 відсотків. Але повинна розширитися база оподаткування, бо інакше загальна кількість надходжень до бюджету істотно зменшиться. Поки що невідомо, чи буде забезпечено це розширення. Робота над бюджетом доволі складна, тут головним завданням є формування його на новій податковій основі.

На сьогодні парламент не підтримує ініціативу уряду стосовно адресності пільг для населення. Значною мірою тут спрацьовує недовіра не так до уряду, як до влади загалом. Мовляв, пільги заберуть, але адресної допомоги не буде. Ще дається взнаки, що за наявної системи до категорії пільговиків часто прилучають і тих людей, які не є соціально незахищеними.

— Наскільки парламент уже «дозрів» до усвідомлення цієї ситуації?

— Спочатку такі пропозиції відкидалися цілком, проте сьогодні вже діє пряма адресна дотація на компенсацію вартості вугілля для тих, у кого нема газового опалення. Це — перший крок. Зараз важливо почати застосовувати принцип адресності у виділенні субсидій. Закони мають творитися відповідно до конституційних вимог, тому потрібні не пільги взагалі, які часто не забезпечуються, а соціальні гарантії. Треба позбутися стереотипної думки, що пільга — це панацея від усіх бід.

— Як просувається спільна робота уряду та парламенту над проектом бюджету-2004?

— І Прем’єр-міністр, і Перший віце-прем’єр наголошували, що, складаючи бюджет на новій податковій основі, найголовніше зробити його прозорим, реальним і бездефіцитним. Сподіваюся, що вчасно — до 15 вересня — подамо його на розгляд Верховної Ради. Головне, щоб не сталося так, як цього року, коли вже після затвердження бюджету було прийнято закони, які повністю руйнували його основи. Маю на увазі насамперед закон «Про мінімальну заробітну плату».

— Чи можна сьогодні говорити про солідарну відповідальність уряду і парламенту як факт?

— Можна говорити про тісніший зв’язок між урядом і ВР. Рішення, які приймаються, народжуються у співпраці. Щодо законотворчої роботи, то для нас важливо не лише розробляти, готувати проекти законів, а й відстежувати їх проходження на всіх рівнях.

Визначальним критерієм нашої роботи має стати виконання Програми діяльності уряду.

Солідарна відповідальність парламенту й уряду — різні функції, але єдине волевиявлення. Саме цього ми вже багато років намагаємося досягти. Якщо вдасться щонайбільше наблизити ці пріоритети, то, певен, ефективність роботи ВР стане значно вищою. Адже згідно з Конституцією України і депутат, і уряд є суб’єктами права законодавчої ініціативи. Тому йдеться не про якусь змагальність, а про те, що депутатські та урядові ініціативи не можуть бути антагоністичні. Навпаки, вони мають збігатися у стратегічних напрямах. Це дуже важливо.

Нині ми розробляємо систему обліку проходження законопроектів, яка має давати чітке уявлення про те, як кожне міністерство співпрацює з ВР. До розробки, супроводу, експертної оцінки законопроектів, до публічного їх обговорення ми хочемо у перспективі залучати фахівців низки державних, наукових, громадських установ, представників ЗМІ. У цьому питанні ми повинні бути відкритою державною інституцією, яка здатна інтегрувати свої зусилля з іншими структурами. 

А найголовнішим результатом співпраці уряду та парламенту має стати зростання добробуту наших громадян.

Розмову вела Ірина МАМЧУР.