За традицією, серпень, на який припадає святкування Дня незалежності України, перенасичено подіями загальнодержавного значення. Байдуже, де вони відбуваються: на Банкнотно-монетному дворі у Києві, де саме виготовили мільярдний п’ятак. Чи десь під Москвою на аеродромі в Жуковському, де блискуче склав іспит військово-транспортний літак АН-70.
Усе у нас добре, проте...
У серпні ми воліємо бачити в усьому лише хороше. Навіть у тому, що десь муляє. Столичні пенсіонери обурювалися біля аптечних кіосків стрибком цін на імпортні ліки та зубну пасту: віддав усі гроші на хліб та цукор — тепер витрачай на зубну щітку. Тернопільські — подорожчанням тепла і гарячої води після перерахунку комунальників. Президент доручив Кабінетові Міністрів якнайшвидше повернути борги із заробітної плати, а той запропонував підвищити прожитковий мінімум з наступного року на 14 гривень.
Упродовж місяця експерти Міністерства економіки і євроінтеграції та Мінагрополітики гарячково шукали хороше в поганому — неекономічне пояснення причин цінового сплеску на хліб та бакалію, яке сталося на початку літа. Зі слів Прем’єр-міністра Віктора Януковича виходило, що навесні країна мала несвідоме регулювання цін в сільському господарстві, бо уряд лише тепер «свідомо опанував ситуацію». Подробиць не було, але й без того зрозуміло.
Торішня дефляція вказувала передусім на відсутність цінової рівноваги на продовольчому ринку, чого в уряді не помітили. І на — несприятливі умови для інвесторів, зокрема й зернотрейдерів. А тим часом саме приватний, у тім числі банківський, капітал забезпечив левову частку інвестицій у сільськогосподарське виробництво 2001—2002 років. Ще одне: експортувати зерно торік було розумно з усіх точок зору, оскільки перехідні залишки зерна відповідали середньорічним показникам споживання за попередні роки (дивись діаграму). 
Вартість залишків перевищувала 13 мільярдів гривень, а разом з витратами на перевалювання, транспортування та зберігання — усі 20: викупити у села ці залишки держава не мала коштів. Але ця обставина не стримувала, а навпаки — розпалювала шапкозакидацькі настрої серед керівників АПК. Українські ж експортери тим часом успішніше за росіян «відбивали» свої капіталовкладення, користуючись угодами про прямі поставки зерна до країн ЄС, Єгипту та Бразилії.
І це, завважте, не гальмувало, а сприяло економічному зростанню країни. Хоч банкіри вже тоді усвідомлювали, що дефляція створила нову висхідну базу для руху цін у 2003 році, але їх перестороги відкинули за звичкою бачити в усьому лише хороше. Лишалося чекати, в який момент і на якому ринку станеться трансформація оптової інфляції у роздрібну. Де тонко, де валову додану вартість створювали на папері, а виробників розглядали як електорат, там і рветься. А рвонуло так, що позмітало з прилавків гречку. Цілком поділяю висновки Антимонопольного комітету України. Процитую Голову АМКУ Олексія Костусєва: «Головною рушійною силою цінового стрибка було очікування поганого врожаю, підсилене дефіцитом зерна і об’єктивним зростанням цін на зерно на світовому ринку».
Слава по спіралі
Проблеми в АПК виникли не сьогодні і не вчора. Про диспаритети цін на продукцію промисловості і сільгоспвиробників, нечувані кредити і дотації сільському господарству ми говоримо вже роками. Тепер ведемо мову про низькі закупівельні ціни на молоко, м’ясо, зерно та іншу сільськогосподарську продукцію. Хліб в Україні — це священна корова, бо ціни на нього мають бути найнижчі. А чому, власне? Бо ми маємо славу країни, яка годує Європу? То це вже давній історичний факт. Бо наш внутрішній ринок не залежить від світової кон’юнктури? Навпаки. Чи тому, що у нас аж ніяк не кожен може собі дозволити купити свіжого буханця до обіднього столу? То це ще не доводить, що хліб у дефіциті. А скоріше вказує на перегини адміністративного регулювання цін. У серпні уряд забороняв борошномельним підприємствам купувати зерно за ціною, яка перевищує 850 гривень за тонну, коли було й без того зрозуміло, що воно не виїде з елеватора — за тонну борошна на ринку давали 980 гривень.
Про заставні ціни держави завели мову порівняно недавно. Але чому вони не притягують, а відлякують хліборобів? Чи не звідси починається міф про дефіцит? У серпні, як відомо, з цим міфом боролися успішно з допомогою імпорту. Його завозили безперешкодно, але дуже неохоче, бо проти минулого року зерно на світовому ринку вже подорожчало майже на 100 відсотків, а Україна саме заходилася на внутрішньому ринку боротися з цінами на зерно. До речі, про нашу священну корову. Ціновий струс на продовольчому ринку, як і слід було очікувати, прискорив скорочення поголів’я великої рогатої худоби. Восени її відгодовували дешевими кормами, а в міжсезоння і за подорожчання цін — пустили під ніж. Симптоматично. Але повернімося до тенденцій. Зовсім недавно кинулося у вічі, що слава, навіть дурна, ходить по спіралі.
У серпні газетярі запідозрили Міністерство палива та енергетики у підтасовуванні фактів. Хоч як фантастично це звучить, а зачекайте дивуватися, бо Президент України, схоже, це запримітив на місяць раніше. Саме тоді, коли йому здалося, що на теплових станціях накопичено недостатньо вугілля та мазуту для роботи в осінньо-зимовий період. Йому не гірше за нас відомо, що до початку осінньо-зимового максимуму навантажень на ТЕС має бути накопичено 3,5—4 мільйони тонн вугілля, а графік щодобових відвантажень  цього літа хронічно не виконувався. У серпні на Донбасі та в Кривбасі шахти закривали десятками через порушення техніки безпеки та експлуатації основних фондів, тоді як запаси вугілля не набагато перевищували один мільйон тонн. Одне слово, тернопільцям, для яких подорожчало тепло, не позаздриш. Роздобувши графіки обліку палива по електростанціях (для внутрішнього користування), журналісти виявили похибку в обсягах накопиченого вугілля за сім днів більш як на... 32 тисячі тонн. Похибку чи приписку? Як на мене, байдуже, оскільки цей факт відбиває загальну тенденцію — злочинну безжурність і вичавлювання з себе раба перед вищестоящим. Це вже у нашого чиновника в крові. Крок вліво чи вправо — і він наступає на граблі. Адже своїми численними заявами про дефіцит зерна на ринку він, по суті, формував спекулятивну пропозицію з боку ринків.