Ідея роздержавлення засобів масової інформації багатьом не дає спокою. Ось і голова НСЖУ пан Лубченко розповсюдив «Відкритий лист», де переконує у життєвій необхідності реалізувати ці плани. Ясна річ, усе це на благо України та в її ім’я.
Свідомо чи навмисне, але у документі нечітко визначено два абсолютно різні поняття: ЗМІ і видавець.
Давайте розберемося.
Що таке засіб масової інформації?
Це спосіб донесення інформації. Не більше і не менше. Ніяких матеріальних активів за цим не стоїть.
Засновником ЗМІ в рамках чинного законодавства можуть бути юридичні або фізичні особи. Тобто: установи, організації, партії, фонди тощо або конкретна людина.
Засновник отримує свідоцтво про реєстрацію ЗМІ, що дає йому право розповсюджувати інформацію у визначений спосіб.
Що таке видавець?
Засновник ЗМІ (ми беремо лише друковані) може сам скористатися правом видавати та розповсюджувати інформацію або делегувати це право будь-кому.
Так на світ з’являється видавець — суб’єкт, який реалізує право розповсюджувати інформацію. Ним може бути юридична (не обов’язково редакція, а підприємство будь-якої форми власності) або фізична особа. Протягом діяльності видавця набуваються матеріальні, фінансові та інші активи.
Тепер корінна проблема.
Що хоче роздержавлювати Лубченко?
Якщо ЗМІ, то виникає запитання: навіщо ця морока? Хто забороняє будь-кому в рамках законів заснувати будь-яке одне або хоч тисячу друкованих ЗМІ найрізноманітнішого спрямування і у конкурентній боротьбі стерти з лиця землі всі оті невгодні Лубченкові комунальні, чи ще якісь газети?
Якщо пани мають себе за демократів, то чому вони позбавляють частину суспільства права заснувати ЗМІ?
Вам не подобається газета? Не передплачуйте, не читайте, не помічайте. Але не забороняйте навіть найзапеклішим вашим противникам висловлювати свою точку зору.
Хай не вгодну вам...
То що ж розуміє пан Лубченко під роздержавленням ЗМІ? Щоб певні установи передали комусь іншому право на розповсюдження інформації? Постає запитання: хто, кому й коли заборонив скористатися цим правом? Якщо пан головний журналіст спроможеться відповісти на це запитання, тоді можна продовжити розмову.
Вочевидь, роздержавлювачів усе-таки більше хвилює майно нинішніх видавців. Їх ділять на дві категорії: до і після набуття незалежності.
Чомусь пан Лубченко вирішив, що це справа виключно журналістських, трудових колективів редакції. Пане Ігорю, не лукавте. Ви краще від інших знаєте, що майно видавців радянсько-партійних часів набувалося не лише за рахунок передплати.
До речі, пане Лубченко, пам’ятаєте, як та передплата на комсомольсько-партійні та профспілкові газети робилася?
Так що, майно видавців, які існували до проголошення незалежності, можна вважати загальнонародним. Як ділити будемо, панове?
А може, годі руйнувати? Давайте передихнемо, подивимося, що добре, а що зле.
Якщо ж Вам кортить розділити майно молодих (які з’явилися після набуття державної незалежності) видавців ЗМІ, де є засновниками владні (за висловом Лубченка) структури, то чому ви обділяєте своєю увагою журналістів, які працюють на олігархів? Чому і там майно видавців не поділити серед членів трудового колективу?
Чи ви до цього не додумалися, чи вам на це грошей не дали?
Як ловко у вас звучить: проект відповідного закону розроблено «за допомогою іноземного інвестора».
Так і кортить запитати: на кого працюєте?
Особливо звертаю увагу колег, що на «круглому столі», організованому НСЖУ, під час обговорення теми роздержавлення ЗМІ з уст представника профільного парламентського комітету прозвучала фраза, зміст якої такий: половина, якщо не більше, регіональних, комунальних ЗМІ (наприклад, районок) просто зникне у разі реалізації ідеї роздержавлення. Ви, пане Лубченко, часом не рахували, скільки людей опиниться без роботи?
І яке там майно у районках! Крихти.
То навряд чи воно комусь допоможе у злиднях. Якщо ж ви думаєте, що на оті крихти та плюс журналістські копійки можна видавати загальнополітичну газету, то ви або відстали на десятиріччя від життя, або свідомо вводите в оману. Тож створюється ситуація, коли видавцю доведеться шукати кошти на випуск газети. Від державної підтримки відмовилися. До кого доведеться йти? Підкажіть, пане Ігорю? Ви гарантуєте, що власник пивного бару, металургійного комбінату, чи ще якийсь новоспечений бізнесмен дасть гроші і не буде втручатися у видавничі справи? Може, ви забули історію з вітчизняною «Независимостью» чи московським НТВ?
Передбачаю зауваження на свою адресу: мовляв, вчепився за допомогу держави, як блоха за кожух, та й не хоче з цим щастям розставатися. Найзапекліші прибічники роздержавлення вважають, що деякі друковані ЗМІ, зокрема й «Голос України», мають залишатися в нині зафіксованому стані.
То чого тоді пупа рвати? Колеги, ми з вами однієї крові. Давайте, нарешті, спільно захищати наші інтереси незалежно від місця роботи. Не треба безоглядно йти на причепі у новоявлених доброзичливців.
