Від Риму до Херсонеса

Саме так називає Інкерманську долину Балаклавського району Севастополя Олексій Медведєв, священнослужитель, історик, письменник, фахівець з церковної археології у своїй чудовій книжці «Благословенный лик Тавриды» (Вид. «Таврия», Сімферополь, 1993 р.).

Чи можна собі уявити, що люди третього тисячоліття ходять тими самими стежками, милуються тими самими гірськими вершинами, припадають до тих самих джерел, що й священномученик Климент, ім’я якого згадується в Біблії (Послання до Філіппійців). Пам’ять про нього дбайливо зберігає найдавніший, і не лише в Криму, Інкерманський Свято-Климентовський чоловічий монастир, розташований на правому березі річки Чорної. А якщо ще згадати знамениту Інкерманську битву часів Першої оборони Севастополя, відому всьому світові під назвою Російська Голгофа (24 жовтня 1855 року), стає зрозуміло, чому так намагаються потрапити до цих місць віруючі, прочани, просто туристи, яких завжди раді прийняти гостинні ченці.

Саме до Херсонеських каменярень римський цесарь Траян заслав учня першоверховного Петра — Апостола Климента. Звідси, з Інкерманської долини, стало вперше поширюватися світло Євангельського вчення, яке ніс Андрій Первозванний — перший Апостол Тавриди, а через тридцять років його послідовник — священномученик Климент. Звідси брали початок християнські ідеї добра, правди і любові до ближнього між тисячами язичників. Тут святі брати Кирило і Мефодій проповідували хазарам і насаджували слов’янську письменність, прищеплювали благочестя аборигенам.

Давня церковна легенда розповідає про те, як Климент здійснив своє перше диво. Після його палкої молитви Господь подарував каторжанам, які потерпали від спраги, святе джерело, звістка про яке привабила сюди чимало людей. Слухаючи ревного проповідника віри Христової, сотні язичників приймали тут хрещення. У I столітті нової ери за допомогою Климента було зведено 75 храмів: як на наш погляд — то маленькі домашні церкви. А в самій Монастирській скелі руками Климента і його соратників було вирубано храм, що діє й донині в комплексі Інкерманської обителі. Апостольська діяльність святого в Тавриді стала відома Траяну, що був затятим гнобителем християн, і він страшенно розлютився. За його наказом пізньої осені 101 року третього Папу Римського, другого Апостола Тавриди, священномученика Климента втопили.

Щороку в день його смерті море відступало, і перед християнами з’являлася нерукотворна Ангельська церква, а в ній — тіло їхнього пастиря. Згодом частину мощей Климента було перенесено до Риму, а його чесну главу Святий Рівноапостольний князь Володимир, хреститель Русі, переніс до Києва. Святий Климент став першим і на певний час єдиним покровителем Давньої Русі.

У ІІ—ІІІ століттях християнство в Тавриді було придушено язичниками і знову почало відроджуватися з прибуттям сюди у 310 році двох святителів — Єфрема і Василя. В ІV столітті тут оселилися готи. 679 року Інкерманську фортецю завоювали хазари, 864-го її відвідали просвітителі Кирило та Мефодій. Греки та італійці вже 702 року стали називати її Каламитою. Під цією назвою рештки фортеці на Монастирській скелі дійшли до наших днів. А вирубаний у ній монастир зберігся краще, хоча втратив, за оцінками істориків, дві третини своїх храмів і крипт.

Інкерманський печерний монастир, де зберігається рака з мощами священномученика Климента, — головна, але не єдина християнська святиня, розташована в Балаклавському районі Севастополя.

Цю обитель зведено на місці язичницького капища богині-діви Діани, датованого 1700 роком до н. е. Саме тут у 60-ті роки І століття від Різдва Христового проповідував і облаштував першу печерну церкву Апостол Андрій Первозванний. А власне монастир з’явився біля мису Феолент (у давнину — гора Парфенон) значно пізніше, 891 року, і це пов’язано з дивовижною, історично правдивою подією.

Урятовані Георгієм Побідоносцем греки на знак подяки з благословення скіфського єпископа започаткували на скелястому березі обитель. Так печерну церкву біля мису Феолент було перетворено на Свято-Георгієвський монастир. Він має й другу, народну, назву — Балаклавський Афон. Сюди тягне прочан із Греції. Знайдений тут врятованими грецькими мореплавцями образ святого Георгія нині є одним з найцінніших експонатів Державного музею образотворчих мистецтв України в Києві.

Татари, витиснувши половців, у XІІІ столітті зайняли херсонеські землі, але християнський монастир залишися непошкодженим. Пізніше у Криму затвердилися генуезці й заволоділи Балаклавою, залишивши після себе нащадкам руїни знаменитої фортеці Чембало. Але й католики не завдали шкоди православній святині. І турецьку неволю пережив монастир, і Кримську війну (1853—1856 роки) також. За легендою, старовинні рукописи, документи про Балаклавський Свято-Георгієвський монастир вивіз до Константинополя останній архімандрит наприкінці XVІІІ століття. Хоча, за іншими версіями, їх разом з монастирськими скарбами заховано у гроті під водою, неподалік від скелі Явління, чи — у підземеллі обителі. Однак всі легенди збігаються в головному: «В угодний Богові час вони відкриються чернечій братії».

Під час Кримської війни англо-французькі війська окупували обитель й утримували всю братію в полоні майже два роки. І хоча ченці відкрито молилися про перемогу над іноземцями, ті не завдавали їм ніякого зла і навіть надавали для охорони п’ятнадцятеро солдатів. Мало того, французи-вартові не пустили до Хресто-Воздвиженського храму турецького головнокомандувача Омер-Пашу, який прибув на переговори, допоки він не зняв з голови чалму.

14 вересня 1891 року віруючі відсвяткували його перше тисячоліття. Саме до цієї ювілейної дати й було витесано в скелі сходи довжиною 300 саженів (640 метрів), що ведуть до моря. На скелі, де колись мореплавцям явився святий Георгій, установили кам’яний хрест з копією чудотворної ікони. До 1100-ліття започаткування монастиря (14.09.91 р.) на скелі Явління святого Георгія за допомогою геліокоптера встановили новий семиметровий хрест вагою майже півтори тонни. І тут, і в храмах Інкерманської обителі нині регулярно відправляють служби. Для відродження цих та інших святинь сивої Балаклави чимало зробив наш сучасник, подвижник архімандрит Августин (в миру — Олександр Половецький).

У квітні 1990 року отця Олександра було призначено настоятелем відновленої церкви Святих Дванадцяти Апостолів. 13 липня 1990 року храм освятили во ім’я Святих Дванадцяти Апостолів.

Сім років отець Олександр (з 1994 року він — ієромонах Августин) ревно виконував пасторські обов’язки. За такий короткий термін його трудами на території Балаклавського району постали з руїн монастирі святих Климента і Георгія, давній скит біля села Терновка, а також декілька храмів. День 13 вересня 1996 року у кримському православному календарі позначено чорним кольором — це дата загибелі намісника Балаклавського Свято-Георгієвського монастиря архімандрита Августина та ієромонаха Агапіта. Їх поховано на території Климентовської обители.

За п’ятнадцять хвилин ходу від церкви Святих Дванадцяти Апостолів, що розташована в історичному центрі Балаклави, за триста метрів від нинішнього ринку, під час зведення будинку було виявлено стоянку римських легіонерів (139—161 роки н. е.). У серпні 1992-го тут знайшли скарб — це найдавніша нумізматична колекція з 57 срібних римських денарієв (перша чверть ІІІ століття). Нещодавно, нинішнього літа, на місці майбутнього багатозіркового готелю, виявлено залишки турецької споруди XV століття. Історикам, археологам у Балаклаві роботи надовго вистачить, своє головне слово вони ще не сказали. На думку фахівців, найдавніше місто в Криму ще дуже мало вивчене.

 

 Севастополь—Балаклава—Інкерман.