Квартирним поневірянням відомого живописця, головного художника Хмельницького обласного театру ляльок Михайла Ніколаєва «Голос України» присвятив уже три публікації (4.02, 25.03, 6.05 поточного року). З порушеного питання ми зверталися до Леся Танюка, голови Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності, а також листувалися з хмельницькими обласними владними структурами. Від цих структур отримували відписки, котрими місцеві чиновники намагалися нагодувати «четверту владу».
Коротка фабула. 16 років митець працює у театрі і мешкає у відомчій квартирі. Випускник Ленінградського інституту театру, музики та кінематографії, Михайло Юрійович з 15.09.88 стоїть на пільговому квартирному обліку як молодий спеціаліст. Кілька років тому Ніколаєв став дідом, а житло йому досі не належить. Хоча за законом він мав на нього право після 10 років роботи на рідну державу. Завдяки міській прокуратурі та «Голосові України» усе-таки вдалося добитися того, щоб сім’я Ніколаєвих нарешті прописалася у квартирі.
У паперах чиновники вперто називають Михайлову квартиру гуртожитком. Їм це вигідно, адже це гальмує процес надання житла. Облуправління культури відмахнулося від газети, як від настирливої мухи: питання не вирішено, однак торік «прийнято обласну Програму розвитку культури <...>, якою передбачено виділення коштів на будівництво житла для відомих митців та творчої молоді». Наступний статус нашого героя — уже не молодого, але відомого — малює перспективу очікування квартири ще років 15, до глибокої пенсії.
Жодного разу відповідь газеті Верховної Ради не підписала начальник обласного управління культури Олена Ільїнська. Кажуть, хворіла. Але ж, певне, не протягом усього відрізку часу між нашими публікаціями: 4 лютого—6 травня? А коли так довго, то у нас тоді є деякі запитання до обласної державної адміністрації та до Міністерства культури і мистецтв України. Облдержадміністрація, до речі, замість активного втручання — все-таки всеукраїнська газета про вас пише, шановні! — поклалася на свідомість керівництва облуправління. І дарма. Пані Ільїнська, мабуть, проти отримання квартири головним художником театру. Чому? Певне, є в неї свої мотиви. Хоча у дилемі — давати житло чи не давати? — останній голос саме за облдержадміністрацією та її управліннями. І зробити гарний жест керівною рукою дуже просто. Газетні виступи для облуправління — так, поодинокі постріли вночі. Прикро, погодьтеся. Ми тут пишемо не тому, що нам більше нема чим зайнятися. А тому, що прагнемо зробити життя людей краще. Ось і чекаємо від пані Ільїнської конструктивності і чітких роз’яснень: а чому, власне?..
Ігнорувати наші публікації не дозволяють собі ні Кабмін, ні адміністрація Президента, ні Верховна Рада. А у Хмельницькому щось не так. Чи то сплять, чи то нехтують, чи то думають про щось інше.
