«Біографія» цього будинку в тихому дворику в центрі Рівного дуже цікава. За сімдесят три роки, відколи він існує, тут була польська стайня, у роки війни — німецьке казино, яке відвідували Микола Кузнецов, Еріх Кох, пізніше — будинок культури будівельників, драмтеатр... А останні вісім років у цій старій будівлі розмістився Рівненський обласний центр інвалідного спорту «Інваспорт».

Допоки тривала наша бесіда з начальником центру Віктором Кучером, на тренування збиралися люди. Один із залів «окупували» футболісти. Людно було біля більярдних столів, а також у залі, де тренувались прихильники пауерліфтингу (вижимання штанги лежачи). Любов Семенюк, яка має проблеми з опорно-руховим апаратом, саме працювала зі штангою. Її тренер Михайло Коверза з гордістю розповів, що Люба виборола перше місце на відкритому чемпіонаті Європи та друге місце на чемпіонаті світу у словацькому містечку Піштаня, одержавши в такий спосіб путівку на Параолімпійські ігри.

— А тепер ось готується до таких відповідальних змагань, — каже тренер. — Вона має величезний фізичний потенціал, а головне — оптимізм та велику силу волі, тому я вірю в неї.

— Тренування скрашують моє невеселе життя, — зізнається Люба Семенюк. — У нас чомусь існує хибна думка: мовляв, якщо ти інвалід, то й сиди вдома. Якийсь час я так і жила, а мій світ був обмежений батьківською домівкою у далекому поліському селі та подвір’ям. А тут, у Рівному, в центрі, ми не лише займаємося спортом, а й спілкуємось між собою. Сюди охоче допомагає мені добиратись і мій чоловік Федір — теж інвалід. А загалом добре, що є такий центр. Це наша віддушина...

Між іншим, центр став такою «віддушиною» ще для 360 рівнян з вадами здоров’я. Багато хто з них займається плаванням у басейнах міста, які обслуговують їх безплатно.

— Справді, у великих містах є подібні центри, а як бути тим інвалідам, які мешкають, скажімо, у районних центрах? — запитую у Віктора Кучера.

— На Рівненщині із 69 тисяч інвалідів близько 3 тисяч займаються фізкультурою і спортом. Згідно з регіональною програмою «Фізична культура — здоров’я нації» створили фізкультурно-спортивні клуби для інвалідів у Кузнецовську, Рокитному, Сарнах, Костополі, Березному, Млинові, Корці, Острозі, Здолбунові, у Рівненському районі та місті Рівне, — розповідає Віктор Кучер. — Ось уже три роки поспіль кращим визнають клуб у Сарнах, який відвідує 83 інваліди. Його очолює дуже активна людина Олександр Цицюра -інвалід першої групи, без ноги. Проте він оптиміст, у цьому році закінчив факультет здоров’я, фізкультури і спорту Рівненського міжнародного університету «РЕГІ». Ще один важливий штрих Сарненського ФСК. Він розташований в одному приміщенні з підлітковим клубом, тож діти-інваліди мають змогу спілкуватись зі своїми ровесниками.

— Бачу, центр не розкошує. А чи маєте постійних спонсорів? — цікавлюся.

— Постійних немає. Хоча є люди, до яких я звертаюсь у важкі хвилини і від яких ще не чув «ні». Серед них перший заступник голови Рівненської обласної ради Валентин Крока, — каже Віктор Кучер. — Завжди уважний до наших проблем і ректор Рівненського міжнародного університету «РЕГІ» Анатолій Дем’янчук. З недержавним вищим навчальним закладом, який він очолює, наш центр уклав угоду на співпрацю: вуз щороку приймає на безплатне навчання п’ять спортсменів-інвалідів, а ми, в свою чергу, надаємо свою базу студентам факультету здоров’я, фізкультури і спорту «РЕГІ» для проходження практики. У цьому році став студентом факультету журналістики вузу наш спортсмен-початківець Сашко Шевчук. А загалом за згаданою угодою на різних факультетах цього вузу зараз навчається тридцять інвалідів. Перші кроки до подібної співпраці зроблені також з Рівненським економіко-гуманітарним університетом.

Проте є проблеми. І вони спільні для всіх регіонів України. Це непристосованість наших міст для інвалідів (до багатьох установ не під’їдеш на інвалідному візку), відсутність пандусів у підземних переходах, які б допомагали долати сходи, а ще — відсутність підйомників у громадському транспорті — автобусах, тролейбусах...

— В області є інваліди, які потребують догляду когось із членів сім’ї. Держава виплачує доглядальникам якісь копійки, але при цьому їм не зараховується трудовий стаж, через що виникають проблеми при оформленні пенсії, — підсумовує Віктор Кучер.