Столичного мешканця не здивуєш розмовами про те, що місць стихійної торгівлі незабаром не буде. І хоча державні мужі серйозно налаштовані дати відсіч людям, які незаконно промишляють, поки що особливих змін кияни не відчувають.
Хто наведе порядок серед вуличних продавців? З цим запитанням я звернулася до начальника Головного управління побутового обслуговування та ринків Київської міської державної адміністрації Василя Щербенка.
— Місця стихійної торгівлі кваліфікуються як порушення громадського порядку, тому ними мають займатися правоохоронці, — каже співрозмовник.— Лише вони можуть конфіскувати товар, передати справу до суду тощо. Наполягаю: такого поняття, як стихійний ринок, не існує. Ринок — це легальна організація, що зареєстрована і діє згідно з правилами торгівлі.
— Яка реальна картина стихійної торгівлі в столиці?
— За нашими підрахунками, в Києві близько 80 місць незаконної торгівлі, що постійно діють. Кількість продавців на кожному коливається від декількох до двох сотень осіб. Загалом у столиці у такий спосіб заробляють на життя майже 2,5 тисячі людей. Найбільше місце стихійної торгівлі нині в районі Дарницького вокзалу.
Водночас у Києві облаштовано 55 тисяч торгових місць. Близько 20 відсотків з них пустують навіть у базарні дні, тож маємо десять тисяч вільних прилавків.
— Постає просте запитання: чому 50 тисяч осіб торгують, дотримуючись букви закону, а дві з половиною — ідуть на конфлікт з державою?
— Гадаю, перелічувати переваги роботи на базарі, а не в переході не варто. На ринку день торгівлі фруктами та овочами або молочною продукцією коштує продавцеві 85 копійок, м’ясна лавка стане в 1,7 гривні. Не забуваймо, що продавцеві, згідно з правилами торгівлі, треба мати ваги, які надає ринок, нарукавники, він сплачує також за прибирання території тощо. Підсумувавши всі витрати, маємо: молочниця викладає за день 5—7 гривень, м’ясник — 15—17. Зазначу, сюди входить і вартість лабораторного аналізу продукції. Наше головне завдання — не допустити на ринок неякісну продукцію.
Припустімо, людина привезла продукти, а лабораторія їх завернула — товар неналежної якості. Як ви думаєте, власник викине його? Звісно, ні — примоститься біля базару й торгуватиме там. Директор ринку зробити не зможе нічого, адже його повноваження за межі ринку не поширюються. Дивуюся покупцям, які купують, приміром, м’ясо з землі. Але кожен сам собі господар. А от якщо «лівий» продукт оптом закуповують представники закладів харчування (особисто був свідком такого випадку)! Уявляєте, люди йдуть у ресторан, викладають чималі гроші, сподіваючись за них отримати їжу відповідної якості, а їм подають невідомо що...
Не завжди варто вірити й стареньким, які начебто принесли пучечок кропу чи торбинку яблук, щоб заробити на хліб. Упевнений, серед тих, що торгують у переходах, таких і чверті немає. За більшістю з них —ділки, які прикриваються літніми людьми. Їм і покупець швидше повірить, і правоохоронці пожаліють — не проженуть. А тим часом така бабуся може цілий день продавати свої «три кілограми» — весь час товар доносять.
— Чи допоможуть, на вашу думку, заходи, за допомогою яких міська влада намагається знищити місця стихійної торгівлі?
— Найголовніші «соратники» стихійної торгівлі — покупці. Адже, якби лотки з неякісним товаром нехтували, то й торгувати з них було б нерентабельно. Тоді не довелося б шукати крайніх — такі місця зникли б самі по собі. Ми робимо все, що можна. Приміром, вважалося, що створення на місцях стихійної торгівлі ринків допоможе змінити ситуацію. Неправда. Біля стін нових сучасних торговельних майданчиків усе одно процвітає беззаконня.
— А якщо товар куплено на ринку — це гарантія, що він якісний?
— Майже на сто відсотків. Порушення, які знаходять перевіряючі, здебільшого такого характеру — не зазначено ціну або гатунок товару, не все гаразд із документами... Ці недоліки важко повністю ліквідувати, адже життя змусило торгувати людей, які ще вчора були теслярами чи мулярами. Звісно, їм бракує досвіду.
Найкращими ринками в Києві я би назвав Бессарабський, Володимирський, Житній. Стосовно цін, то в столиці вони на деякі продукти нижчі, ніж у Дніпропетровську, Харкові, чи, скажімо, Донецьку. Нині ми створюємо максимальні умови для продавців і покупців. На багатьох ринках уже відкрито ощадкаси, перукарні, майстерні з ремонту одягу та взуття тощо. Незабаром плануємо ввести нову послугу — можна буде домовитися, щоб продукти з ринку за окрему платню покупцеві привозили додому. Можливо, хоч тоді населення перестане ризикувати здоров’ям, купуючи продукти в місцях стихійної торгівлі.
P. S. Одна моя знайома працює в ресторані. Я поцікавилася, чи справді можливо таке, що заклади харчування купують м’ясо з землі? Вона запевнила — так і робиться. До того ж упійматися на цьому практично неможливо: зазвичай для безпеки купують кілограмів десять м’яса на ринку. Таким чином 40 кіло неперевіреного продукту забезпечують необхідними документами. Тож якщо ви вимагатимете сертифікат — будьте впевнені, вам його покажуть... якщо не пошлють кудись подалі.
Київ.
