Жити у військовому містечку — особлива доля. Це життя в системі норм і правил, яких дотримуються свято й добровільно, як духовної обітниці. Слова присяги вимовляють воїни, а їхні домашні її приймають. Та й як інакше, якщо шлях до домівки — через прохідну, алеєю льотчиків і далі праворуч на алею штурманів.

Та тепер усе в минулому. Військове містечко перетворилося просто на житловий мікрорайон міста. Знято контрольний пункт, і нові мешканці скоро остаточно повирубують алеї. Бажаючих облаштуватися на цій території вистачає. Привабливий район: майже в центрі. Поруч із магістраллю і водночас на березі Південного Бугу. Та й самолюбство тішить, якщо хто налаштований романтично. Історичне місце, Центр бойової підготовки льотчиків морської авіації.

Армійська еліта, аси, що послужили й помоталися за військовий вік, уже в поважних чинах, викладали свою справу молодим і отримували скромне житло у військовому містечку. Квартири, як на нинішні мірки, непоказні. «Сталінки» — розкіш, а переважно — одноповерхівки. Та містечко впорядковували з любов’ю: спортзал, бібліотека, літній кінотеатр, дитячий майданчик, корти, альтанки і лавочки — все було у зразковому порядку. Випускники обов’язково саджали деревця, привозили з усіх флотів Союзу рідкісні рослини. За 73 роки територія містечка перетворилася на справжній парк. Для південного степу — оаза і благодать у літню спеку, взимку — прихисток від вітрів. Загалом усе навколо радувало око, навіть убога квартирка — халабуда, та в раю.

Облаштоване, здавалося, навіки системне життя порушилося вмить. Військове містечко вивели з числа закритих.  Мешканцям одноповерхівок, переважно вже відставникам, дозволили квартири приватизувати. А далі зрозуміло: приватну квартиру у фінському будиночку можна продати і придбати, нарешті, нормальне житло в будь-якому зручному місці. Нові власники купують, власне, не квартиру, а місце і одразу розпочинають реконструкцію на свій смак. Розростаючись вшир і вгору, зводять на місці одноповерхівок палаци, вирубують дерева, обгороджують гранітом угіддя. Майновиті громадяни передбачливі: плани-схеми реконструкції погоджено з командиром частини, є гриф «дозволено» начальника КЕЧ Миколаївського району, є дозволи Заводського райвиконкому і міськвиконкому. Заходи не зайві, бо ніхто гаразд не знає, на чиїй землі облаштовуються ті, кому дозвіл видають. Начебто і місто ці землі до комунальної власності ще не прийняло, і Міноборони із держвласності їх не виводить. Тому в дозвільних резолюціях є обов’язкове «згідно з чинним законодавством». А там спробуй розберись.

Поки військовики навчаються не літати, а тлумачити хитромудрі багатозначні закони, пронозливий грошовитий люд влаштовується вже й без дозволів зовсім. Гарнізон перетворився на будівельний майданчик: тут скрізь рубають, копають, зносять, вивозять. Від дитячих гойдалок і кортів і сліду не лишилося, спортзал і бібліотеку забито, на місці стадіону купи сміття. Звичний порядок порушився, втягуючи всіх у безладдя й чвари.

Колись хтось із мудрих сказав: якщо спробувати облаштувати людське співжиття на основі Христової Нагірної проповіді, людство відразу загине. Тому, либонь, з давніх давен люди вдосконалюють систему норм і правил існування своїх спільнот. Заклики до совісті братів безглузді, а якщо вони лунають дедалі частіше, значить, зламалася або не склалася система. Але хаос так само продуктивний. Вчені кажуть, що з нього виникла мудра система Всесвіту. Формується система життєоблаштування і в колишньому військовому містечку. Рік тому створено комітет самоорганізації населення мікрорайону Леваневський. У положенні про комітет визначено напрями діяльності:

— збереження екологічної, соціальної, культурної, історичної значущості мікрорайону для міської громади;

— викориcтання всіх законних можливостей для перетворення мікрорайонy на кyточок героїчної історії міста, центр героїко-патріотичного виховання;

— внесення пропозицій щодо доцільності розміщення на території мікрорайону нових об’єктів, оформлення документів для приватизації житла й земельних ділянок.

Пасивних у комітеті немає. Тому, визначивши завдання, комітетчики вибудували логічний алгоритм дій. Річ у тім, що дозволи на реконструкцію видавали і військові, і міські цивільні чиновники. Звичайно, за наших корумпованих часів виникли певні підозри зрозумілого напряму. Та, дотримуючись святого принципу презумпції невинуватості, активісти комітету спробували з’ясувати у відповідних інстанціях, чиї вони є, мешканці мікрорайону. Заступник голови комітету Олександр Арсентійович Донець на свій запит отримав торік у липні від тимчасового виконувача обов’язків головнокомандувача Військово-повітряних сил Збройних Сил України Л. Фурси відповідь такого змісту: «Будинки, вказані у вашому листі, передано до комунальної власності міста, виведено з обліку будинкоуправління військової частини А 1895 і приватизовано. Власники будинків проводять їх переобладнання згідно з дозволом на реконструкцію, виданим Заводським райвиконкомом міста Миколаєва від 11.05.01 № 126».

Трохи згодом, у вересні, на запит голови комітету Василя Котова відповів заступник міського голови: «Рішенням міської ради від 12.07.00 

№ 21/22 дано дозвіл на прийняття до комунальної власності територіальної громади міста Миколаївської КЕЧ району, але й досі з боку Центру бойової підготовки не подано належного пакету документів, тому вказаний об’єкт НЕ Є комунальною власністю міста». До речі, й досі об’єкт не передано до комунальної власності.

Під час інтенсивного листування з’ясувалося, що ані місто, ані військовики розпоряджатися землями державної власності не могли. Але розпорядилися. В результаті паркани навколо палаців починаються за п’ять метрів від краю води. А згідно зі статтею 88 Водного кодексу України, ріка Південний Буг належить до великих річок і ширина прибережної захисної смуги має становити 100 метрів. «Будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних), зокpема, баз відпочинку, дач, гаpажів і стоянок автомобілів» у захисних смугах заборонено. Теоретично. Але має місце бути.

Зрештою в цій законодавчій дозвільно-заборонній чехарді розібралися. Стало цілком зрозуміло, що корупцію (використання службового становища з метою особистого збагачення) наші законодавці не тільки не перепиняють, а й просто-таки передбачають і вибудовують у систему. Скажімо, законослухняний громадянин узяв дозвіл на прибудову в КЕЧ або міськвиконкомі. І одне, і друге — незаконне. А незаконослухняний громадянин прибудову спорудив без дозволу. Так само незаконно. Це визнає міськвиконком, відповідаючи на запит депутата міськради: «Причиною допущених порушень стало те, що Заводським райвиконкомом було порушено ст. 41 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в частині прийняття рішення, а також видання дозволів на реконструкцію без оформлення проектної документації».

Це визнає військова прокуратура у відповіді громадянинові Олександру Шемчуку: «Під час перевірки виявлено порушення вимог законодавства, що допущені командиром в/частини

А 2488 та начальником Миколаївської КЕЧ району. За результатами перевірки на адресу вказаних посадових осіб військовим прокурором Миколаївського гарнізону винесено припис з вимогою негайного усунення порушень Закону».

Ну то що ж його робити? Командири військових частин надсилають офіційні повідомлення: «Вам заборонено реконструкцію (будівництво) житлового будинку. Продовження реконструкції (будівництва) можливе після оформлення відповідних документів згідно з чинним законодавством. Попереджаю, що в разі невиконання вами цієї вимоги командування частини буде змушене вжити адміністративних заходів і звернутися до суду».

Адміністрація Заводського району виявила самовільно розпочате будівництво, повідомила про те командирові військової частини і звернулася з проханням... встановити прізвища власників і подати їх до адміністрації Заводського району для притягнення до адміністративної відповідальності.

Отаке листування. Без відповідей і наслідків. Хоча ні, за шкоду, завдану довкіллю внаслідок будівельної діяльності, з фірми «Миколаївбуд» стягнуто рішенням суду 1203(!) гривні на користь Державного управління екології та природних ресурсів Миколаївської області. Жорсткий захід. Тільки мешканцям мікрорайону від того не легше.

Прибережна зона поступово «худне» — приватні володіння. Звичайно, їх буде узаконено. Прецедентів знесення не спостерігається. Впишеться дорога власність у систему, котра її захищає. А ось тим, хто чесно й совісно служив державі колишній та нинішній, право на пам’ять про славу доводиться захищати самотужки. Тепер уже «на гражданці».

Миколаїв.