Проте справжній господар не здається
З фермером Іваном Беспалим та його синами наш редакційний «десант» зустрівся цієї весни під час Днів «Голосу України» на Чигиринщині. Згодом розповідь про фермера з’явилася на шпальтах парламентської газети. Іван Федорович поділився з журналістами своїми здобутками і негараздами. На жаль, друге набагато переважало перше. Взятий торік у банку кредит не вдалося погасити — надто низькі були ціни на хліб 2002 року.
За молочну продукцію також багато не вторгували. Тому борг у 600 тисяч гривень залишився каменем висіти на шиї. Пішов навесні до Ощадбанку знов позичати — відмовили. Давайте, сказали, гарантії влади, бо нема вже чого у господарстві брати під заставу.
Однак держчиновники не поспішали надавати фермерові допомогу. Не наша, мовляв, це справа. Діють ринкові закони.
Як нині господарюється нашому героєві? Чи вирвався він з полону скрути?
— Позички мені так і не дали, — одразу ввів у курс діла Іван Беспалий, який за літо ще більше схуд і обвітрився. — Хоч я їздив до самого Тігіпка. Щоправда, мене до нього не пустили. З порожніми кишенями і досадою повернувся я у свою Галаганівку. Однак світ не без добрих людей. Допомогли і друзі. Під чесне слово позичили гроші, пальне. На складчину фермер обсіявся. Замість озимини піднялися дружні сходи соняшнику та кукурудзи. Витримали вони травневу і червневу посуху. «А в липні мої лани «розбомбило», — вів далі Іван Федорович. — Пройшла така сильна злива з градом, що від більш як тисячі гектарів посівів уціліло лише гектарів триста...
— Вам відшкодують збитки від стихійного лиха? — запитала свого співрозмовника.
— За озимину вже «відшкодували», — махнув рукою. — Пропало 800 гектарів хліба. Нарахували за них сім тисяч гривень. Дев’ять гривень за гектар. Не гроші, а сльози. А за кукурудзу і соняшник ще не віддавали. Немає, кажуть, у таких випадках ще механізму повернення шкоди. Я ж ці посіви не застраховував. Бо потрібно було викласти величезну суму — 50 тисяч гривень.
І все-таки, попри природні катаклізми та суспільні труднощі фермер не втрачає духу та завзяття. «Землеробство, — казав, — вельми ризикована справа. Тому завжди потрібно бути готовим до сюрпризів і не розкисати. Головне — земля і люди є, прорвемося...»
Оптимізм Беспалого небезпідставний. Кілька сотень гектарів посівів технічних культур, які вистояли, мають гарні види на врожай. Добрий ужинок дають багаторічні трави. Господарство забезпечило себе сповна кормами. А ще ж буде силосування, закладання сінажу. Набирають вагу на різноманітному «меню» півтори сотні бичків. Тридцять корів, які утримуються в літньому таборі, щомісяця дають відчутний прибуток. Тому фермер планує розширити тваринницьку галузь. Партнери із Світловодського маслозаводу, куди надходить галаганівське молоко, готові закупити для фермерського господарства високопродуктивних корів і поповнити дійне стадо. Договір з переробниками уже в роботі. Крім того, у планах Беспалого з синами — реконструкція ферм, щоб поставити на відгодівлю не менше тисячі голів худоби. Зупинка тут за отим довготерміновим і «довговимученим» кредитом, який господарі сподіваються одержати «від Тігіпка».
Радує Івана Федоровича нова культура, яку він перший почав вирощувати у районі. Це житниця, гібрид жита і пшениці. Вона, на противагу озимині, вистояла у морози, бездощів’я, буревії і тепер виграє на сонці добірним колосом. До того ж з одного паростка житниця викидає кілька десятків стебел. «Я не шкодую, — ділився Беспалий, — що заплатив за неї добрі гроші. Тонна насіння коштує п’ять з половиною тисяч гривень. Але це дуже перспективна культура, високоврожайна і за вмістом білка перевершує пшеницю. Шкода лише, що її досі не внесено у державний реєстр...»
І ще про одне дізналася від Івана Федоровича. Старший його син, Микола, купив хату на хуторі Чернечому, основній базі господарства. Пропонували йому будинок у Чигирині, та він відмовився. «На Чернечому моя земля, там я й буду з дружиною жити», — сказав на сімейній раді.
Коли я збиралася поставити крапку в цій розповіді, зателефонувала старшому Беспалому — чи не з’явилася ще яка новина в їхній родині. «Є, та ще й яка! — схвильовано повідомив фермер. — У Миколиній сім’ї поповнення — 22 липня народився син! Сказали, назвуть на честь діда — Іваном!..»
Хай росте здоровим новий господар хутора Чернечого!
Черкаська область.
