Останнім часом і в нашій газеті, і в інших засобах масової інформації багато уваги приділено розв’язанню проблем використання земель столиці України. Зокрема, наводяться факти порушення чинного законодавства під час відведення земельних ділянок під міську забудову та недодержання екологічних вимог при розташуванні автозаправних станцій, інших об’єктів автосервісу тощо. Різні думки існують з приводу утворення Київською міською радою власного виконавчого органу з питань земельних ресурсів. Запроваджувана міською радою процедура продажу земельних ділянок у власність через земельні аукціони зумовлює неоднозначну реакцію адміністративних і підприємницьких структур. Надходять скарги стосовно термінів оформлення приватизації земель громадянами.
Журналіст Михайло Свояченко зустрівся з заступником голови Київської міської державної адміністрації, начальником Головного управління земельних ресурсів Анатолієм Муховиковим і попросив його прокоментувати виступи преси і відповісти на наші запитання про поліпшення регулювання земельних відносин у місті Києві.
— Анатолію Миколайовичу, мабуть, було б доречним розпочати нашу розмову із загальної характеристики земельних ресурсів міста Києва. Що представляє собою нині земельне господарство столиці?
— У межах міста Києва 83,6 тис. га землі. Це невелика площа у структурі земельного фонду держави, всього 0,14 відсотка. Але на цих землях зосереджено величезний інтелектуальний і соціально-економічний потенціал країни. Вартість земель міста у розрахунку на одиницю площі у 340 разів перевищує такий самий показник орних земель України — нашого найдорожчого скарбу. У структурі земель міста 41,5 відсотка становлять площі під лісами та іншими насадженнями, 33,7 відсотка — площі житлової та громадської забудови. Абсолютна більшість земель (97,5 відсотка) перебуває в державній власності, решту (2,5 відсотка) становлять приватні землі громадян і юридичних осіб. Ми маємо у місті понад 100 тис. власників і користувачів землі.
— Як здійснюється управління земельно-господарським комплексом столиці?
— Згідно із Земельним кодексом України розпорядження землями в межах міста здійснює Київська міська рада. Питання передачі земель у власність, викупу та вилучення земельних ділянок, надання ділянок у постійне користування та в оренду вирішується лише на сесіях Київради. Це виправдало себе на практиці, забезпечує участь усіх жителів територіальної громади у вирішенні земельних питань через своїх депутатів, гарантує недопущення грубих помилок під час здійснення перерозподілу земель. Управління у галузі землекористування від імені Київради здійснює Головне управління земельних ресурсів.
— 24 липня ц. р. у нашій газеті було опубліковано матеріали «круглого столу» на тему «Фасади та задвірки столиці: права, цілі, дійсність». Зокрема, вказувалося, що у столиці порушено регулювання громадських земельних відносин. Не провадиться державний контроль за землекористуванням та у веденні державного кадастру, сумнівними з точки зору закону, якщо і здійснюються, є моніторинг земель, державна землевпорядна експертиза тощо. Як ви можете прокоментувати ці факти?
— Я не погодився б з думкою, що у столиці порушено регулювання земельних відносин. Щодо контролю за землекористуванням, то самоврядний контроль відповідно до статті 189 кодексу рада здійснює. Ведення земельно-кадастрової документації відповідно до статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада провадить. Кабмінівське положення про порядок ведення земельного кадастру в Києві виконується. Моніторинг ведеться у складі природних ресурсів міста. Експертизу документації здійснюють ті самі фахівці, що раніше працювали у структурах Держкомзему. Закону про експертизу досі немає.
— Унаслідок двовладдя у дозвільній системі із землекористування у Києві, як зазначали під час проведення згаданого «круглого столу», землю як об’єкт права власності виведено з-під впливу структур місцевого самоврядування: кондомініумів, дворових та квартальних комітетів, райрад. Як ви це розцінюєте?
— Передусім управління Київради, як і управління Держкомзему, не є органами влади, це виконавчі структури. Самостійно вони нічого не дозволяють. Вказані функції має лише Київрада. Отже, двовладдя в цьому немає.
Що ж до кондомініумів, дворових та квартальних комітетів та їх впливу на землю як об’єкт права власності, то це буде можливим з формуванням власності територіальної громади на землю, тобто після розмежування земель державної та комунальної власності.
— Нещодавно повідомляли, що Київрада ігнорує права громадян на землю, передаючи у приватну власність, як це було з митрополитом Володимиром, землю, яка з давніх-давен належить іншим власникам.
— Як відомо, з 1917 року і до січня 1992 року у нас не існувало приватної власності на землю. Вся земля в цей період перебувала лише у державній власності. Запроваджуючи приватну власність, Земельним кодексом 1992 року було встановлено, що «колишнім власникам землі (їх спадкоємцям) або землекористувачам земельні ділянки не повертаються. За їх бажанням їм можуть бути передані у власність або надані у користування інші земельні ділянки на загальних підставах» (стаття 5 кодексу). Розмір земельних ділянок, які могли передаватися у приватну власність у містах для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не повинен перевищувати 0,10 га. Виходячи з цього, Київрада прийняла рішення про передачу зазначеної ділянки.
— Багато скарг надходить від мешканців Троєщини, Жулян, Бортничів стосовно приватизації ділянок у тих розмірах, які вони мали до включення цих населених пунктів у межі міста. Вимоги цих мешканців підтримують різні громадські юридичні організації. Чому не вирішуються такі питання?
— До включення вказаних населених пунктів у міську смугу міста Києва громадяни, які мешкали у цих селах, користувались присадибними ділянками, розмір яких у два-три рази перевищував сучасні максимальні розміри ділянок під індивідуальну забудову. Включення цих населених пунктів у межі міста Києва здійснено у 1988 році. За чинним тоді Земельним кодексом 1970 року включення земельних ділянок у міську смугу не тягне за собою позбавлення землекористувачів права користування цими земельними ділянками, якщо в установленому законом порядку не буде здійснено їх вилучення. Це право зберігається за ними і тепер. Однак підкреслюю, що йдеться не про право власності, а про право користування ділянками.
— За шість місяців цього року з питань передачі землі у власність і надання їх у користування та в оренду надійшло понад 28 тис. листів, заяв і скарг. Як ви справляєтеся з розглядом такої кількості звернень?
— Особистий прийом громадян, крім мене, ведуть мої заступники та всі керівники підрозділів. Ми намагаємося розглядати заяви і скарги в установлені терміни. Для поліпшення роботи створюється окрема приймальня Київради з земельних питань. Вона прийматиме відповідні клопотання від юридичних осіб і громадян про надання земельних ділянок. Працюємо і над спрощенням порядку відведення земельних ділянок. У цьому попереду ще багато роботи. Треба побороти споживацьке ставлення до землі, намагання у будь-який спосіб заволодіти ділянкою у престижному місці. Земля — особливе національне багатство і його не можна розтринькувати в пожежному порядку.
— Чи виправдовує себе проведення аукціонів з продажу земельних ділянок?
— Так, безперечно виправдовує. Це найпрозоріший шлях переходу права власності на землю. Покупець землі звільняється від роботи, пов’язаної з попереднім узгодженням місця будівництва, розробкою проекту відведення ділянки, його погодження. Перший аукціон, який відбувся в середині липня цього року, закінчився продажем лише однієї ділянки площею 0,08 га за 295 250 гривень. Другий аукціон дав змогу поповнити міський бюджет на 10 млн. грн. за рахунок продажу двох ділянок. Думаю, що до кінця року ми виставимо на аукціон щонайменше ще 100 земельних ділянок.
— На яких питаннях зосереджується увага Київради та вашого управління з поліпшення використання та охорони земель міста?
— Київрада затвердила Програму здійснення земельної реформи в Києві на 2001—2005 роки. Відповідно до неї працюємо над запровадженням економічних важелів регулювання земельних відносин (удосконалення оцінки землі, застосування диференційованих ставок орендної плати, стимулювання ефективного землекористування, впровадження економічного механізму резервування територій під забудову). Велику увагу приділяють автоматизації ведення земельного кадастру та підвищенню ролі землеустрою у науковому обгрунтуванні комплексного підходу до використання міських земель (розробляється проект розмежування земель державної та комунальної власності, заходи із спрощення процедури відводу земельних ділянок та оформлення прав на землю). Вирішуємо питання збільшення надходжень до міського бюджету коштів від сплати земельного податку, орендної плати, продажу у власність земельних ділянок. Нині річна сума плати за землю досягає 450 млн. грн. Цим ще раз підтверджується конституційне положення, що земля справді є основою подальшого розвитку місцевого самоврядування. Хочу підкреслити, що за період 1998—2002 років, наприклад, надходження від плати за землю зросли по місту в 2,9 разу, в той час як по Україні загалом це зростання становить лише 1,6 разу. За перше півріччя цього року частка столиці України у надходженнях від плати за землю по країні становить 17 відсотків (землі в межах міста Києва становлять 0,14 відсотка всіх земель України). Зазначене є свідченням серйозної уваги Київради до підвищення ефективності використання міських земель.
