У богатирському селі

Проводити масштабне спортивно-мистецьке дійство у невеликому селі — це вчинок. І хтозна, як склалася б доля започаткованого колись редакцією газети «Молодь України» турніру борців у Красенівці, якби не потужна підтримка небайдужої енергійної людини Петра Душейка. У минулому педагог, народний депутат України, а нині голова Чорнобаївської райдержадміністрації, він став головним організатором і натхненником свята, котре не схоже на жодне інше. З його легкої руки колишня «глибинка» перетворилася на столицю борців. Красенівка, мов богатир, розправила плечі, сповнилася гідності та гордості за всесвітньовідомого земляка.

«Та головне, — поділився Петро Григорович, — греко-римською боротьбою, улюбленим видом спорту Івана Піддубного, захопилися хлопчаки. І не тільки у його рідному селі. Працюють секції борців у навколишніх селах, у Чорнобаї, у сусідніх райцентрах. Для цих дітей справжнім кумиром став не бутафорський Шварценеггер, а наш богатир, чемпіон чемпіонів, котрого за все його довге спортивне життя ніхто у світі не зміг покласти на лопатки. От тільки популяризувати б його на телебаченні так, як західних «суперменів», зняти б фільм, та не один, щоб про справжнього героя-атлета знала вся українська молодь. Адже Іван Піддубний — символ не лише богатирської сили, а й незламної волі, козацького духу».

На килим виходять борці

До Красенівки прибули борці з Москви і Києва, Бєлгорода і Миколаєва, з Лисичанська і Мукачевого, Путивля і Миргорода, Тячева і Баришівки... Після урочистої ходи та мітингу, на якому пролунали привітання від усіх керівників держави, у небо підняли прапор свята. Минулорічний чемпіон турніру Сергій Чижов запалив вогонь змагань і розпочалося найголовніше.

Обабіч пам’ятника Іванові Піддубному, де встановили поміст з борцівським килимом, зібралося все село, старе і мале. А коли пролунав судівський свисток, у глядацьких рядах навіть бабусі коментували хід боротьби, як справжні «профі». Що й казати про дітей, котрих не можна було відірвати від арени. Втім, не тільки хлопчики, а й дівчатка, бо у Красенівці всі «борці», чекали моменту, коли їм дозволять під час перерви вискочити на килим і «наборюкатися» досхочу.

Боротьба на килимі розгорілася запекла. Молодь протиставила досвідченим майстрам таке завзяття і волю до перемоги, що не могла не викликати захоплення. Особливо багато юних борців було з Красенівки, Богодухівки, інших сіл Чорнобаївського району. Дехто з них уперше брав участь у всеукраїнському турнірі. І цей день запам’ятається хлопцям на все життя — коли за них уболівали батьки, сусіди, сільські дівчата...

А виборов звання абсолютного чемпіона змагань Олександр Петренко. Він киянин, майстер спорту з класичної боротьби, тренується у ЦСКА. Призерами богатирського дійства стали також українці Віталій Волошин, Сергій Чижов та росіянин Юрій Гранін.

Хто найсильніший парубок

Особливо популярні на святі Івана Піддубного козацькі забави — змагання на спритність, кмітливість і, звичайно ж, силу. Беруть у них участь сільські команди. Вони перетягують каната, б’ються на колодах подушками, піднімають воза... Цього року з’явилася у Красенівці ще одна «родзинка» — суперництво між найсильнішими парубками району.

Ох і гарячі були ті парубоцькі перегони! Хлопці зібрались як на підбір — міцні, кремезні та завзяті. Справжні нащадки знаменитого земляка-чемпіона. Непрості вправи загадали їм організатори, як-от: перенести на відстань величезного каменя, підняти і перекинути кілька разів 200-кілограмову шину, скласти «колодязь» з дубових брусів, навантажити і розвантажити з воза лантухи з горохом. І все це — за секунди...

Сільські богатирі легко впоралися із завданнями. Трипудові лантухи літали в їхніх руках, немов м’ячі, а віз аж тріщав від кидків... Глядачі одержали велике задоволення, спостерігаючи, з яким молодечим запалом змагаються Юрій Довбиш з Олексієм Лук’яненком, Сергій Юхно з Євгеном Роздобудьком. Найсильнішим парубком визнано Валентина Качура з села Богодухівка, який працює у місцевому господарстві агрономом. Не перевелися ще козаки у нашому краї!

 

Неподалік місця, де була садиба батьків легендарного красенівця, тепер криниця. З міцним зрубом, заквітчана пишними квітами. Біля криниці — біла з голубими віконницями хата родичів Піддубних. Ще недавно тут жив двоюрідний брат Івана Максимовича, Грицько Кононович Піддубний. Тепер залишилася тільки його дружина, Варвара Василівна. Її онука, Галя, садить біля криниці чорнобривці та майори.

Під час свята до баби Варки прийшли сусіди і гуляли-гомоніли на моріжку біля хати. Обмінювалися сільськими новинами, згадували про літа молодії. Познайомившись з журналістом, пожвавилися. «Ви про наше село більше пишіть, — радила Євдокія Яківна Кисіль. — Воно не таке, як інші, бо в нас народився Іван Максимович. Я в дитинстві малою дівчинкою бачила його. Дуже великий та гарний чоловік був...»

«Ви ж знаєте, що у Піддубних не лише хлопці сильними були, а й дівчата, — з гордістю додав Іван Васильович Соколан. — Якось Євдокія, сестра Іванова, клуню зі зрубу підняла. А Мотря, коли пололи на лану буряки, ніколи не пила воду з кухля, а піднімала з землі діжку і напивалася водички від душі...»

Односельці почали пригадувати всіх своїх силачів, що жили на кутку. З півтора десятка набралося. Вони добре пам’ятали діда Митрофана, рідного брата Івана. Він був навіть більший і сильніший за борця. Але виступати «напоказ» відмовився. Згадали Івана Кисіля, на прізвисько «Большак», котрого Піддубний таки вмовив поїхати у портове місто поборотися. Богатир розкидав суперників навкруг себе, як горох. Але в театрі, під світлом рампи, йому не сподобалося. Він пішки повернувся до села з Одеси і помер у 33-му...

Павло Трифонович Піддубний, двоюрідний брат Івана, мав таку силу, що досить йому було покласти руку комусь на плече і людина під її вагою гнулася, немов лоза. Під час служби в армії трапилася така придибенція. Тягач не зміг витягти з багнюки ЗІС-5, а Павло Піддубний підважив плечем, і машина кулею вискочила з ями. Вдома до дядька Павла приходили розважатися парубки. Ставали до нього по шість душ з одного та з другого боків і тягнули вірьовки, щоб розімкнути виставлені на рівні грудей дядькові руки. Однак жодного разу зробити це їм не вдалося.

Був ще й такий велетень — Кирило Кривонос. Якось вгодований цап упав у колодязь. То він його витягнув однією рукою. А красенівський коваль Василь Кот, коли поламався у полі трактор, на плечах переніс його у кузню. Його син Михайло міг намотувати на руку металеву стрічку завтовшки шість сантиметрів, неначе нитку... А дід Положай піднімав для «вистави» три копи. В одній копі було 60 снопів. Ще один односелець, Сашко Гурин, діда Сили онук, заткнув за пояс усіх своїх однополчан. Він виконав 430 підтягувань з переворотом. Про це навіть написала центральна армійська газета. А герой сказав: «Міг би й більше підтягнутися, та осточортіла ця вправа...»

— Варко, і ти розкажи про свого чоловіка, — мовила до сусідки Євдокія Яківна. — Здоровим і сильним Грицько Кононович був, недарма родич Івана Максимовича. Царство їм обом небесне...

Варвара Василівна промовчала, засмутившись. А Іван Соколан завершив розмову:

— Може, й справді існує богатирський феномен нашої Красенівки. Адже й нині ми маємо трьох майстрів спорту міжнародного класу з греко-римської боротьби. Це чемпіон Союзу Василь Кот, Микола Кривонос, Микола Ярошенко. А яке молоде покоління підростає! Є вже чемпіони області, кандидати у майстри спорту. Отже, є у нашого спорту і в нашої Красенівки майбутнє!

І це справді так. Сільські змагання цілком можуть перерости у міжнародні, а їх колоритом може зацікавитися зелений туризм, якщо селянам допоможуть державні діячі. І не лише своєю присутністю та вітаннями на відкритті свята. А й конкретними справами.

 

Черкаська область.