Торік я спостерігав, як три сотні Сумського Слобідського козацького полку крокували на урочистостях, присвячених Дню незалежності. У їхній ході і бравій поставі вгадувалася оспівана в піснях і билинах одвічна козацька відвага, відчайдушність і зухвалість, які допомагали їм упродовж віків крушити фортеці османів, воювати неприступні замки польської шляхти, вщент розбити царські війська під Конотопом...
Попереду війська крокував молодий майже двометрового зросту легінь, який з кожним кроком викрешував підковами своїх чобіт іскри з бруківки.
— Добрий козак, — хвацько підкрутив лівого вуса крайовий писар, курінний полку Віктор Азаренков. —Наймолодший, йому лише 32 виповнилося. Він із тих козаків, які неодмінно стають отаманами. Майже на всіх народних інструментах грає. 14 років тому закінчив Сумське вище музичне училище мистецтв і культури імені Д. Бортнянського по класу народних інструментів, після чого до самого призову працював художнім керівником оркестру сільського Будинку культури.
— І це вже дає йому пропуск у козацьку еліту? —запитую.
— Не тільки. Поглянь на руки козака (трохи менші за пудові гирі. — Авт.). Вони і немовля захистять, і землю доглянуть (два роки тому сотник заочно закінчив агрономічний факультет Сумського національного аграрного університету. — Авт.), а в разі потреби і шаблю міцно триматимуть.
...Так рік тому я вперше побачив баяніста, дипломованого агронома і наймолодшого сотника українського козацтва Руслана Брязкуна. А недавно випадково довідався, що мій заочний візаві ще й відмінний водій, неабиякий тракторист і комбайнер. І, насамперед, наймолодший фермер Сумщини, який до того ж одружився напередодні нинішнього всенародного свята...
До козацтва Руслана залучили вісім років тому козаки зі стажем — батько Микола Дмитрович і старший брат Славко. Спочатку пройшов дворічний випробувальний термін, потім три роки «козакував», а з позаминулого року — сотник Сумського Слобідського козацького полку. Саме Руслановій сотні випала честь брати участь у більшості цьогорічних урочистостей, пов’язаних з історією України та нашого козацтва.
До фермерста батько з братом долучили його у 1991-му —одразу після звільнення в запас. Упродовж двох років закінчив курси трактористів, самотужки опанував комбайн. Та лише нинішнього року склав іспит на фермерську зрілість, отримав у власне господарювання в оренду на 15 років 50 гектарів землі.
І все-таки, зізнається Руслан, фермерська лямка набагато важча за козацьку.
