Інтерв’ю з італійським маестро Маріо Кораді
«Турандот» — з тих творів, що вважаються останнім подихом генія. Хворий, онімілий Джакомо Пуччіні у записці благав лікарів почекати з операцією і дати йому час на завершення твору. Але оперу закінчував уже його учень Ф. Альфано за участю А. Тосканіні. Це річ неоднозначна, як кожен шедевр. Головна дійова особа відверто негативна, і кохання до неї — парадоксальне. Втім, якщо дивитися на казку ширше, можна вийти за межі лірики — до традиційної перемоги добра над злом. А яскрава театральність, безмежні можливості сценічного оформлення, екзотичність атмосфери — все це завжди спокушало митців Європи.
У Національній опері України вдало використано безпрограшні для будь-якого театру прийоми, стандартні складові успіху: закладені в самій опері драматизм і грандіозність якісно втілені оркестром (диригент-постановник В. Кожухар), хором (хормейстер-постановник Л. Венедиктов), художником (М. Левитська) та солістами (усі вони на висоті, але особливо хочеться відзначити Л. Гревцову та своєрідний ансамбль «масок»: Д. Попов, П. Приймак, М. Шуляк).
Ставив оперу запрошений з Італії МарІо КорадІ. Пропонуємо невелике інтерв’ю з цим режисером.
— Пане Кораді, де ви працюєте на батьківщині?
— В Італії нема штатних режисерів в оперних театрах; вони працюють на запрошення у різних театрах. Я маю ділові відносини з рядом театрів по всьому світу, крім Австралії та Африки.
— Яку свою роботу вважаєте найцікавішою?
— Ту, над якою працюю в даний момент.
— Кому з композиторів віддаєте перевагу?
— Моцартові.
— Можливо, якісь конкретно твори?
— Уся трилогія Моцарт—Да Понте.
— Як ви оцінюєте культурну ситуацію на батьківщині порівняно з Україною?
— Ситуація з оперою в Італії перехідна. Дотепер опера існувала переважно за рахунок державних дотацій. Вартість постановок стала просто неможливою. Тому все більше звертаються до приватних спонсорів. Але це погано відбилося на мистецтві, бо це означало скорочення кількості репетицій, і дедалі менше стає нових постановок. В Італії понад 60 оперних театрів, які працюють за графіком театрального сезону. Уряд щороку виділяє кошти на Єдиний театральний фонд, який забезпечує оперу, балет, драматичний театр та концерти, — 400 мільйонів євро на рік. Здається, надзвичайна цифра, але цього не вистачає. Отже, моє перше враження в Києві — що нова постановка готується набагато серйозніше з професійної точки зору, ніж в Італії. В жодному театрі світу у мене не було стільки репетицій, скільки тут!
— А де в світі вам працюється найкраще?
— Якщо чесно, з найбільшим задоволенням працюю в Японії, бо там є дисципліна, професійне, серйозне ставлення до справи. Японія —єдина країна, де всесвітня економічна криза не вдарила по опері. За останні 10 років в Токіо побудували новий театр, який називається «Місто опери». Це три оперні театри, два концертних зали, зали для репетицій, ресторани, крамниці, галерея — справді ціле місто, зі сценами, які з технічної точки зору є авангардом у цій галузі.
— Ви могли б назвати когось із артистів нашого театру, хто вам особливо сподобався?
— І ви хочете, щоб інші ревнували, образились на мене?
— Ні, не хочу. Де ви навчалися?
— Я не навчався мистецтву режисури й не знаю жодного великого режисера, що закінчив би якийсь спеціальний навчальний заклад. Я не певен, що цьому можна навчитись в університеті. Це фініш, до якого приходиш після довгого досвіду в цій галузі. Треба добре знати музику, її історію, історію театру. Я починав актором. Мистецтву режисера можна навчитися лише на сцені.
— Кажуть, одні нації більше пристосовані до музики, співу, інші — менше. Ваша думка з цього приводу?
— Якщо почути голоси, які я почув тут, Україна — це просто величезна скарбниця голосів!