«Імпульс»: сплав волі, єднання і патріотизму

— Ми ніколи не бігали від роботи, тому і зберегли підприємство, — з неприхованою гордістю мовив директор уславленого підприємства-легенди Євген Чернов, згадуючи нелегкі для колективу «Імпульсу» роки, пов’язані з розвалом Союзу, розпадом ВПК і втратою 95 відсотків основних замовлень.

До речі, Євген Дмитрович належить до тієї-таки когорти непересічних особистостей. Пов’язав свою долю з підприємством рівно 20 років тому, з першого заходу підкоривши практично усі щаблі тодішніх заводських ієрархічних сходів: майстер, старший майстер, заступник начальника цеху, начальник двох виробництв, заступник начальника виробничо-диспетчерського відділу заводу. У 1994—1997 роках займався бізнесом. Причому досить успішно. І все ж флюїди «Імпульсу» змусили повернутися назад. Став помічником, а згодом і заступником директора з комерційних питань. У 2001-му був призначений директором.

— Щоб повернути втрачене малою кров’ю, й мови не могло бути, — згадує Євген Дмитрович. — Передусім не дозволяв вітчизняний ринок промислових засобів ініціювання, на який уже поклав око закордонний конкурент. Але ми це зробили! А відтак зберегли унікальні мобілізаційні потужності, призначені тільки для виготовлення елементів боєприпасів усіх видів, які за необхідності забезпечать потреби Збройних Сил України.

Утім, Євген Чернов не збирається приміряти увесь тягар слави на власні плечі.

— Переломили, здавалося б, безнадійну ситуацію лише завдяки всебічній підтримці й тісному співробітництву «Імпульсу» з обласною державною адміністрацією та міською владою, особистій підтримці глави облдержадміністрації Володимира Щербаня, а також Мінпромполітики з боку і нинішнього міністра Анатолія Мялиці, і його попередника — Василя Гуреєва, і, звісно, завдяки самовідданій праці колективу заводу, який вистояв і принизливу 40-гривневу зарплатню, і 14-місячну її заборгованість, — підкреслює директор «Імпульсу», і після хвилинної паузи додає: — Та найбільша вдячність усього нашого багатотисячного колективу Президенту України Леонідові Даниловичу Кучмі, який тривалий час переймався і нині безпосередньо переймається долею «Імпульсу». Без президентської опіки підприємству навряд коли-небудь взагалі вдалося б зіп’ястися на ноги, тим паче, за такий короткий проміжок часу.

А заводчани, з якими ми зустрічалися під час ознайомлення з виробництвом, погоджуючись з усіма переліченими чинниками, обов’язково наголошували: підприємство живе і працює також завдяки мудрості, насназі й порядності директора. Усі ці роки він сам працював, не жаліючи себе, доклав чимало зусиль, щоб урятувати для держави унікальне виробництво, а заодно і сім’ї трьох тисяч працівників, зайнятих нині на підприємстві. Усе вдається тому, що на першому плані у керівника «Імпульсу» люди. Директор не обминає своєю увагою нікого: ні кістяк заводу, ні його майбутнє — молоду зміну, ні його минуле — ветеранів. І як, либонь, ніхто, шанує історію ввіреного йому заводу. І це не психологічні викрутаси директора, а суть його непересічного характеру, де на генному рівні закладено основоположний постулат особистості — любов до людей. Звідси і його свята віра у те, що держава сповна використає унікальні можливості виробництва, поки що задіяні лише наполовину. Хоча, коли взяти до уваги, що п’ять років тому вони використовувалися заледве на 13 відсотків, то це — надрекордний здобуток.

— І він додає колективу впевненості у завтрашньому дні, — зауважує Євген Дмитрович. — Тож спокій нам лише сниться.

Директор без шпаргалки може назвати імена десятків ветеранів, не напружуючи пам’ять, перелічити десятки заводських династій, назвати усіх орденоносців. На підтвердження сказаного Євген Дмитрович перерахував по іменах усіх представників із родин Гончарових, Ковальчуків, Будиків, Єкименків, Овсієнків, Акулових, Макеєнків, Школьних, Белякових, Єгупенків... До речі, дружина і обидва сини директора також працюють на цьому підприємстві, а отже, воно теж стало родинною справою і долею Чернових.

Саме під цим гаслом, ставши на шлях завоювання нових ринків збуту своєю високоточною, якісною і надійною продукцією, «шосткинці» нині беруть участь в усіх міжнародних виставках. І мають тут незаперечні успіхи, здобувши, як уже згадувалося, з трьох заходів три «Вищі проби» і з першого (перші й поки що єдині в області. — Прим. авт.) міжнародну «Європейську якість».

Детонуючі шнури, електродетонатори, капсулі-детонатори — аж ніяк не повний перелік засобів ініціювання, які нині суміжники виривають з руками.

— Вибухонебезпечне виробництво, — наголошує Євген Дмитрович, — належить до високих технологій, має свої особливості й підвищену техніку безпеки робіт. Термін придатності деяких виробів становить 25 років. І створює їх золотий фонд заводу — висококласні спеціалісти, які, продовжуючи славні традиції своїх попередників, упроваджують нові технології, нові види продукції. Скажімо, на останній стадії випробувань нині перебуває нова вітчизняна система неелектричного ініціювання вибуху «Імпульс» типу Нонель».

Рятуючись від затяжної кризи, колектив «оборонки» кілька років тому активно долучився до реалізації програми з виробництва товарів широкого попиту. Починали з дитячих м’ячів та іграшок з пластизолу, сприйнятих Міністерством охорони здоров’я на «ура», адже на противагу низькопробній імпортній продукції шосткинські вироби «їсти можна». Потім налагодили виробництво побутових феєрверочних виробів, яких в Україні, крім «Імпульсу», не випускає жодне підприємство.

— І якщо торік на цьому ринку домінувала китайська піротехнічна «кухня», то нині там переважають наші вироби, — хвалиться наш візаві. — Адже подвійні технології воєнної прийомки, неухильне дотримання державних стандартів роблять її настільки безпечною, що нами створено навіть міні-феєрверки «кімнатний фонтан» для святкового торту. Загалом випускаємо 20 видів піротехнічних виробів, сертифікованих за найвищими світовими стандартами. Дедалі більший попит мають у вітчизняних та зарубіжних споживачів і мисливські набої, які за якістю і дизайном не поступаються європейським аналогам.

Сьогодні навіть важко уявити, що ще п’ять років тому через майже півторарічну заборгованість із зарплати і майже 2,5-мільйонний борг до бюджетів усіх рівнів, багато «гарячих» голів поставили було на «Імпульсі» жирний хрест. Нині все це в минулому: два роки тому підприємство скинуло зі своїх плечей «компрометувальний» тягар і щорік набирає обертів.

І сталася ця метаморфоза, звісно, не за помахом чарівної палички, а завдяки сукупності позитивних чинників, у тому числі: зміні менеджменту, розширенню асортименту, налагодженню випуску рентабельної і конкурентоспроможної продукції тощо.

Стосовно цього колектив «Імпульсу» не спасував у першому півріччі нинішнього року. Обсяг виробництва становить 104,8 відсотка, випуск товарів народного споживання — 148,4 відсотка. Нарешті рівень рентабельності зріс майже удвічі й тепер становить 11,4 відсотка. І ще одна з найпереконливіших цифр економічного відродження заводу: заробітна плата за цей час зросла втричі. Втім, могла б бути і вищою, якби не потреба вкладати значні кошти в утримання та розвиток розгалуженої соціальної сфери, від якої, зауважте, навіть і не думають відмовлятися. Ця ініціатива знову ж таки належить директору «Імпульсу» Євгену Чернову. Він переконаний: завод, з яким пов’язане життя 20 тисяч з лишком шосткинців (більш як п’ята частина мешканців міста. — Прим. авт.) без соціальної сфери просто задихнеться. І це правда.

До послуг заводчан красень-профілакторій, де вони оздоровлюються і відпочивають сім’ями. Ним постійно користуються також пенсіонери —колишні працівники заводу. У літні місяці профілакторій на три зміни «окуповує» малеча. Є тут і чудовий заводський спортивний комплекс, де пропагують дев’ять видів спорту, за якими щороку проводять заводську спартакіаду. Є й клуб ракетомоделювання, на базі якого уже відбулися два офіційні етапи Кубку світу. А ще сім команд КВК і заводська збірна, дитячі футбольні і хореографічні класи, духовий оркестр, численні колективи художньої самодіяльності, які виступають і шліфують майстерність у заводському Палаці культури.

А ще є у заводу свій дитсадок «Колобок» і відновлена за власні кошти залізниця, якою курсує дизель-поїзд з емблемою «Імпульсу». Зранку завозить шосткинців на роботу, а ввечері — додому. Причому проїзд у ньому — за рахунок заводу. Можна згадати і заводський мікрорайон, де на обслуговуванні близько 200 тисяч квадратних метрів житла. Уже понад рік колектив, очолюваний Євгеном Черновим, опікується також мікрорайоном Локотки, в якому мешкає багато ветеранів «оборонки».

— Інакше й бути не може, — резюмує директор. — Історія заводу — не лише літопис його здобутків чи втрат, а насамперед долі тисяч людей, які своєю працею писали славну біографію потужного підприємства. Тому турбота про соціальну сферу, про те, щоб трудівникам «Імпульсу» жилося, якщо й не зовсім комфортно, то хоча б трохи краще за інших — наше кредо. Водночас це добрий приклад і знак для молоді, яка приходить на зміну ветеранам.

Життєво важлива теза «Молодь — наше майбутнє!» на «Імпульсі» віднедавна стала програмною. А відколи Євгена Дмитровича Чернова обрано депутатом обласної ради, в наповнення її реальним змістом почали вкладати серйозні кошти. Ось хоча б такий факт: за активної підтримки міської влади на базі заводського профільного технікуму запрацював вуз із підготовки заводських кадрів. Загалом підприємство нині фінансує навчання 125 студентів вузів.

Розмірковуючи над калейдоскопом фактів, розумієш: із таким кадровим і виробничим потенціалом «Імпульсу» все під силу. Завдяки роботящим рукам, сумлінню, совісті та інтелекту колектив здолав розруху в цехах і позбувся душевної кризи. У свої 155 відроджений «Імпульс» з молодечим запалом (сьогодні тут близько третини працівників — молодь віком до 29 років) прагне нових вершин і разом зі своїм директором Євгеном Черновим твердо вірить у державу Україну, у те, що її багатство «вітчизняним товаровиробником приростатиме». І в цьому сенсі високотехнологічне виробництво «Імпульсу» — ювіляра для України, її економічної і політичної безпеки — надзвичайно престижне. Адже таких виробництв у світі — одиниці.