Чергової поразки, цього разу в залі судового засідання, зазнав футбольний клуб вищої української ліги «Волинь» (Луцьк).

Якщо хтось вважає, що найбагатшими футбольними клубами світу є англійський «Манчестер Юнайтед», мадридський «Реал», італійський «Мілан», то помиляється. Виявляється, цим відомим командам за своїми статками далеко до луцької «Волині». Скромний провінційний клуб, який цього сезону впевнено посідає останнє місце у вищій лізі вітчизняного футболу, нібито збирався заплатити 3,5 мільярда гривень (656 мільйонів доларів) за придбання у дочірнього підприємства «Катерина» спільного україно-польського підприємства «АБ Імпекс» трансферних прав, інформації та прав на використання навчально-тренувального процесу. Неважко підрахувати, що цих коштів вистачило б на придбання таких відомих зірок світового футболу, як Шевченко, Зідан, Рауль, Кан, Анелька, Рівалдо, Інзагі, Бекхем. Уявляєте, який тоді блідий вигляд мали б на тлі «Волині» «Шахтар», «Дніпро» та «Динамо»? А поки що її гру переважно супроводжує свист невдоволених уболівальників.

І що то за ДП «Катерина», яке так дорого оцінює свої послуги на футбольному ринку послуг? Зареєструвавшись 4 вересня 2000 року платником податків і займаючись переважно операціями купівлі-продажу, воно за короткий проміжок часу не сплатило до державного бюджету України 356,2 мільйона гривень податку на додану вартість (ПДВ) та 182 мільйони гривень податку на прибуток, посилаючись на пільги, надані йому як дочірньому підприємству СП «АБ Імпекс». Хоча на час «удочеріння» «Катерини» вже набрав чинності Закон України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» від 17 лютого 2000 року, яким до підприємств, створених за участю іноземних інвестицій застосовано національний режим валютного регулювання та справляння податків та зборів. Тобто ДП «Катерина», не маючи жодних пільг в оподаткуванні, заборгувало перед бюджетом разом зі штрафними санкціями 542 мільйони гривень.

Під час здійснення операцій з купівлі-продажу ДП «Катерина» діяло за такою схемою: включало в ціну товару ПДВ, виписувало покупцям податкові накладні, однак отримані від покупців суми ПДВ не сплачувало до бюджету, а зараховувало до прибутку.

18 червня 2002 року ДП «Катерина» та ФК «Волинь» уклали угоду про продаж останньому трансферних прав, інформації та прав на використання навчально-тренувального процесу гравців футбольної команди «Волинь-1» на суму 3,5 мільярда гривень. А 27 червня 2002 року підприємство, діючи за наведеною вище схемою, виписало ФК «Волинь» податкову накладну, в якій окремим рядком виділено ПДВ на 583,3 мільйона гривень, на підставі якої клуб у цьому-таки місяці зарахував цю суму до податкового кредиту ПДВ. Операція купівлі-продажу була оформлена актом прийому-передачі тоді ж, 27 червня. За нібито отримані від «Катерини» права ФК «Волинь» розрахувався простим векселем випущеним 27 червня 2002 року номінальною вартістю 3,5 мільярда гривень (емітент ТзОВ «СК ФК Волинь»), який на день закінчення перевірки частково, в сумі 800 тисяч гривень, оплачений.

Коли податкові органи, а згодом і господарський суд почали вимагати і від підприємства, і від клубу доказів, які підтверджували б існування предмета їх договору, достовірності й обгрунтованості його оцінки, а також оригіналів векселя на 3,5 мільярда гривень, платіжних доручень про часткову сплату футбольним клубом 800 тисяч гривень, то обидва відповідачі таких документів їм не надали. ДП «Катерина», яке не було футбольним клубом, навіть не зуміло обгрунтувати необхідності та доцільності придбання трансферних прав на футболістів і методики навчально-тренувального процесу футболістів цього клубу. Однак для суду ФК «Волинь» на підтвердження своїх вимог як «переконливий доказ» подав лист нібито від заступника голови комітету Професійної футбольної ліги (ПФЛ) про оцінку методик, на якому не було вказано ні вихідного номера, ні дати, ні будь-яких реквізитів ПФЛ. Про те, що цей документ «липовий», засвідчив лист від 16 травня 2003 року, в якому Професійна футбольна ліга України повідомила податкову міліцію ДПА України, що трудові контракти між переліченими в постановах футболістами і ДП «Катерина» не укладалися і в ПФЛ не реєструвалися, бо вказана організація не має статусу футбольного клубу і не є членом ПФЛ України. Документів, що підтверджують наявність у ДП «Катерина» трансферних прав на перелічених у постановах гравців, у ПФЛ також немає.

Тобто цілком очевидно, що відбулася лише віртуальна «перекидка» трансферних прав та «методики». А оформлені сторонами документи, які супроводжували укладання і виконання угод, свідчать, як записано в рішенні суду, про наявність умислу в діях керівників ДП «Катерина» та ФК «Волинь» одержати з державного бюджету 583,3 мільйона гривень відшкодування податку на додану вартість. Цілком закономірно, що господарський суд Волинської області на своєму засіданні, яке відбулося 22 травня 2003 року за позовом ДПІ у місті Луцьку, визнав угоду від 18 червня 2002 року, укладену між дочірнім підприємством «Катерина» спільного україно-польського підприємства «АБ Імпекс» та товариства з обмеженою відповідальністю «Спортивний клуб «Футбольний клуб «Волинь», недійсною. Рішення набрало законної сили після розгляду цієї справи 15 липня 2003 року у Львівському апеляційному суді.

Отже, 583,3 мільйона гривень, на які розраховував футбольний клуб «Волинь», так і залишилися для нього лише «блакитною мрією». І, що прикро, таке безпрецедентне вигрібання грошей могло б статися. Як нам уже відомо, 7 травня 2003 року, тобто за півмісяця до винесення господарським судом такого рішення, колегія суддів цього суду, тільки в іншому складі, узаконила «іменем України» угоду (читай — аферу) ФК «Волинь» із відшкодування йому з державного бюджету 583,3 мільйона гривень, суми, що дорівнювала двом з половиною бюджетам Волинської області. На щастя, цьому вдалося запобігти.

Одна з найгучніших скандальних справ в українському футболі завершилась для її ініціаторів цілковитим крахом. То скажіть тепер: «Волинь» — народна команда? З’ясовується, для деяких її футбольних функціонерів гра на полі — лише прикриття для тих брудних справ, які вони облагоджують поза ним.

 

Луцьк.