Сенсація одного дня, а виживання — щодня

Романа ми застали у вишняку: рвав ягоди. Худенький, з довгим волоссям, зібраним на потилиці у пучок, він не нагадував главу солідного сімейства (у трійні є ще старша сестричка Марійка, їй дев’ять років). Дружина Романа Ольга поїхала до міста, тож він давав інтерв’ю за двох.

Живуть Чорпіти в батьківській хаті. Батьки віддали їм свій дім, а самі перейшли у менший — по сусідству. На веранді — повно капців, що вишикувались у ряд, у кухні — маленький столик з чотирма стільчиками, у кімнатах чисто, затишно.

Як живеться нині багатодітній родині? Якщо мати на увазі догляд за дітьми, каже Роман, то це не дуже складно. Неправда, що всі одночасно кричать і хочуть їсти. Але клопотів, звичайно, багато. Тим більше що патронажної сестри, як належить, родині не дали. Не отримала вона і квартири, хоч також належало. Але, дякувати Богу, якось дають собі раду. Іванна і Надя —близнята. Так схожі, що навіть батьки інколи плутають. Прудкі, щебетливі. Народилися швидше від брата, тож вважають себе старшими, і Володі інколи перепадає від сестричок. Тоді лад серед трійні наводить Марійка.

Роман по-чоловічому скупий на емоції. Але коли мова заходить про те, як нині виживає родина, відчувається, що тема ця для нього болюча.

Усі шестеро живуть з його інвалідської пенсії. У Романа — друга група інвалідності. Трудове каліцтво «заробив», працюючи бурильником у щебеневому кар’єрі. Ольга хотіла б десь улаштуватися, та всі підприємства у Скалі-Подільській стоять. А ще мають 30 соток землі, господарство. Влада, мабуть, вважає, що цього цілком достатньо, бо допомоги на дітей Чорпіти не отримують. Роман каже, що дійшов було навіть до Президента України. Але його пошуки справедливості успіхом не увінчалися. Хоч би куди звертався, все спускали «вниз», а звідти отримував стандартні відповіді, що допомога їм не належить. Судитися не став, бо вважає цю справу безперспективною. А коли в одному з кабінетів почув: «Про що ти раніше думав?», то відмовився, як він каже, раз і назавжди від пошуків справедливості. «Якось виживемо», — сказали вони собі з Олею. І тепер покладаються лише на себе, на свої руки. Та ще батьки допомагають.

Але світ, звичайно, не без добрих людей. Багато хто намагається допомогти. Вдячна родина колишньому керівникові підприємства Тернопільський кар’єр, де до каліцтва працював Роман, Євгенові Івановичу Ярмошевичу. Він завжди підсобляв Чорпітам продуктами, дітям дарував подарунки на Миколая. Потім Євген Іванович пішов на пенсію, і про багатодітну родину колишнього свого працівника, схоже, почали забувати.

Були ще одноразові акції допомоги від політичних партій, згадує глава сімейства. Перед виборами вони з’являються, а потім знову зникають. До чергових виборів.

Добре, хоч трійню утримують у садочку безплатно. Про це подбала селищна рада. А дитячий садочок у Скалі-Подільській чепурний, доглянутий, все тут зроблено з турботою про дітей.

Коли ми прийшли у групу, де виховуються малі Чорпіти, дітки саме прокидалися після денного сну. Вихователька Наталя Непеляк допомогла їм одягнутися, причесатися. «Гарні дітки, дружні, — каже вихователька. — Один за другого горою стоять. Гарно читають, знають лічбу. Усе швидко схоплюють. Співучі. Сольні номери на дитячих ранках, концертах — їхні. В дідуся вдалися — він гарно співає. А взагалі сім’ї нелегко живеться. Із землі годуються. А спробуйте зібрати усіх трьох до школи, — які то витрати. Напишіть у газеті, може, добрі люди відгукнуться і допоможуть, щоб спорядити Надю, Іванку й Володю до школи».

А ми нагадуємо, що є ще у них сестричка Марійка. Один школярик обходиться родині щонайменше у 200 гривень, а тут — четверо... З досвіду знаємо, що наші читачі мають чуйне серце і добру душу, тому сподіваємося, що спільними зусиллями Першовересень у родині Чорпітів стане святом. Тим паче що у вересні у трійняток ще й день народження. Живе родина у Скалі-Подільській за адресою: вул. Сагайдачного, 8.

— Ми з дружиною щасливі дітьми, — сказав на прощання Роман Чорпіта. — Вони бажані, любимі. На владу не ображаємося. Ми давно зрозуміли: наші діти — наші проблеми.

Хотілося заперечити, але аргументів не знайшла. Нині молоді сім’ї обмежуються однією, щонайбільше двома дітьми. Трійня — рідкість. Останнім часом багато говоримо про бездоглядних дітей, батьків-випивак. І мовчки спостерігаємо, як б’ється мов риба об лід нормальна багатодітна родина. Я не проти — і про бомженят треба дбати. Але якщо ми хочемо, щоб в України було майбутнє, то підтримаймо таких, як Чорпіти. 

 

Тернопільська область.