Ми звертаємося до освітян, що завжди були з народом, жили його турботами, були його просвітителем, порадником і проповідником прогресивних ідей. Після Лютневої демократичної революції 1917 року патріотично налаштована інтелігенція, відчувши «дух» демократичної свободи, почала активну діяльність з відродження, передусім, української мови як основного носія національної приналежності.
Це був початок дерусифікації, інтелектуального формування нації, відродження національної патріотичної свідомості й громадських демократичних позицій.
Уперше за трьохсотрічну історію України в 20-х роках минулого століття було створено досить сприятливі демократичні умови для відродження українства у всіх сферах життя.
Спільними силами «Товариства шкільної освіти», скажімо, письменництва, демократичного православного духовенства було засновано «Видавництво української школи», яке в 1917—1918 роках видало 154 назви книжок українською мовою загальним накладом 3 мільйони 800 тисяч примірників.
А потім влада пішла в наступ.
Наприкінці 20-х років було сфабриковано першу гучну політичну справу проти еліти української інтелігенції, відкритий суд над якою відбувся у 1930 році. Під цю гучну справу, крім засуджених у залі суду, були репресовані тисячі і тисячі представників інтелігенції.
Щоб остаточно зламати патріотичний дух народу, самобутність якого несе в собі українське селянство, у 1932—1933 рр. був організований голодомор, котрий забрав мільйони жертв.
Тоталітарний режим створив російськомовне середовище, і у 80-х роках у містах України, крім західних областей, російська мова повністю витиснула українську. У Дніпропетровську, Донецьку, Луганську, Вінниці, Чернігові, Одесі, Миколаєві, Херсоні не було жодної української школи.
На превеликий жаль, на 12-му році незалежності для значної частини інтелігенції рідна мова не стала інструментом мислення і спілкування. Навіть учителі українських шкіл на уроках спілкуються з учнями рідною мовою, а в учительській — переважно російською.
І чому ми такі безпринципні? Чому забули своє національне коріння?
«Безмовний народ — це раби народу мовного», — писав Іван Огієнко.
«Умирає мова — умирає нація», — казав Костянтин Ушинський.
Українська інтелігенція сьогодні — це радянська інтелігенція із спотвореними духовними цінностями, в чому і вбачаємо її трагедію. Але ми не звинувачуємо її в цьому, а закликаємо збагнути свій трагізм і трагізм багатостраждального народу. Ми благаємо: будьте гідними послідовниками інтелігенції 20-х років, будьте самі в перших рядах проповідників українства і розбудови вільної незалежної держави.
Ми закликаємо учительство нашої держави допомогти батькам зрозуміти, що рідна мова має генну основу. Якщо діти пізнають світ і здобувають знання через рідну мову, то вони розвиваються розумово значно швидше. Тому в сім’ях, школах повинна звучати генна мова.
У процесі розбудови держави важливу роль відіграє освітянська інтелігенція, яка має збагнути, і ми впевнені, що збагне-таки, значущість своєї просвітницької місії. І ця інтелігенція увійде в історію України як подвижник, як герой XXІ століття нової вільної незалежної держави.
За дорученням ветеранів освіти — Демид ЦИБЕНКО.
