Будинок учителя для понад трьохсот українців, які приїхали з двадцяти шести країн на СКУ, особливо символічний. Адже саме тут 1918 року було створено четвертий універсал Центральної Ради, який проголошував незалежність України. Тут працювали Михайло Грушевський і Володимир Винниченко. У цьому будинку зароджувалася наша державність.
Цей конгрес можна назвати символічним і ще з однієї причини. Уперше він проводиться у Києві. За словами президента СКУ Аскольда Лозинського, нарешті вдалося об’єднати представників східної та західної діаспор. Великим досягненням пан Лозинський вважає те, що нині до Києва приїхали майже сто українців з Росії. Тоді як на попередньому конгресі східну діаспору представляли лише два делегати.
Перед урочистим відкриттям кореспондент «ГУ» поцікавилася думками про конгрес у його учасників.
Микола ЛАТИШКО (Канада):
— У нас є спільна мета. Це біль. Біль душі за Україну. Ми прагнемо зробити так, щоб Україна стала українською. Бо, на наш погляд, вона ще перебуває під впливом Росії, комуністичної психології, яку засудив увесь світ. Тож ми працюємо, щоб змінити цю ситуацію. Нині в нас відбуваються дискусії, обмін думок, ідей. Ми хотіли б передати досвід західного життя українцям. Бо, коли ми дивимося на так звану демократію в Україні, нам вона більше нагадує анархію.
Наталка ІВАНІВ (США), голова українського Золотого хреста в Америці:
— Я ще жодного разу не пропустила СКУ. Беру участь ще від першого конгресу, який відбувся 1967 року в Нью-Йорку. Ми були першими українками зі Світової жіночої організації, які власне закладали СКУ. Ці конгреси були різні. Спочатку — великий ентузіазм, потім — справа пішла на спад. Нині ми знову відчуваємо велике бажання працювати.
Орися ДОВГАН (Російська Федерація):
— Росія все одно слабо представлена на конгресі. Зокрема, з Тюменської області приїхало лише двоє.
