То чи випалюють пожежники «чорнобильців»?

Тривало засідання консультативної ради з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Продемонструвавши свою обізнаність у проблемах подолання тих наслідків, Олександр Георгійович, який вів його, закинув: «Бачите, як ми знаємо проблеми, а одна з центральних газет пише, що мені треба буде довго «в’їжджати» в них».

Одразу одна з учасниць засідання вигукнула гнівно:

— Яка це газета? Як вона посміла?

Другий учасник заспокоїв заступника міністра:

— Та не звертайте уваги, хай собі гавкають...

У всіх учасників того засідання були ксерокопії згаданої публікації і я, її автор, чекав прилюдного биття... Та обійшлося.

І ось цей лист, якого наводимо повністю, зберігаючи граматику й стилістику. Чому? Дізнаєтеся з останнього абзаца. Отже,

У матеріалі, надрукованому в нашій газеті 30 жовтня 2002 року «Приваблює і сльози викликає», йшлося не лише про зволікання із газифікацією кількох будинків у селі Грозине в Житомирській області. А й про проблеми газифікації усіх забруднених населених пунктів України, складнощі з виконанням Чорнобильської будівельної програми в цілому, недостатнє її фінансування тощо.

Водночас у тій публікації наголошувалося на тому, як ставляться мешканці негазифікованих будинків до місцевої влади (вона ближче до них), до її кількарічних обіцянок. І, зокрема, про те, що, дивлячись на газову мережу, яка пролягає на поверхні землі на протилежному боці вулиці, не можуть втямити, як так може бути і що це за держава у нас така, котра не в змозі віднайти незначну суму (до 20 тисяч гривень) для газифікації їхніх осель. Не забути здивовані очі людей, їх гучні невдовлення і особливо погляд-благання дівчини-інваліда, яка не може зігрітися взимку... Тож, той матеріал було написано після моєї перевірки факту на місці, з урахуванням думки керівників місцевої влади, коментарів фахівців МНС. А тому навіть цей приклад дає нам право не сприймати дуже глибоко й безвідмовно пораду-закид О. Капітули. Проте, не перевірятимемо цифри, наведені у листі. Повіримо, що вони не завищені, не перекручені, а достовірні.

Важливо, що після невдоволення, висловленого на засіданні консультативної ради в одній із наших телефонних розмов, Олександр Георгійович уже не згадує у своєму листі про фразу із наведеної публікації, яка начебто принижує його. Мову повів нарешті про факти, на яких зосереджувалася увага міністерства.

У названій публікації увагу звернено ось на що. Там був намір зреагувати до реформування міністерства (у зв’язку з приєднанням до нього пожежників) на прохання мешканців негазифікованих будинків і редакції газети. Була обіцянка: «Після затвердження державного бюджету на 2003 рік, визначення обсягів видатків на фінансування Чорнобильської будівельної програми та звірки заборгованості за виконані роботи у 2002 році та попередніх роках, питання газифікації будинків у с. Грозиному Коростенського району буде розглянуто спільно з Житомирською облдержадміністрацією».

Це витяг із листа МНС від 11 листопада 2002 року, підписаного одним із уже колишніх керівників міністерства. До речі, конструктивний хід розв’язанню цієї незначної проблеми дав ще колишній Міністр МНС Василь Дурдинець.

У листі редакції від 4 червня, підписаному новим заступником держсекретаря МНС В. Романовим, після докладного пояснення складності з виконанням Чорнобильської будівельної програми, читаємо ось такий свіженький і оригінальний висновок: «Враховуючи викладене, Міністерство не має фінансової можливості виділити у поточному році кошти на газифікацію житлових будинків у с. Грозине. Міністерство спільно з Житомирською облдержадміністрацією повернеться до розгляду (!) зазначеного питання при формуванні Чорнобильської будівельної програми на 2004 рік».

Скажіть, на що тепер можуть сподіватися мешканці тих восьми будинків? Чекати «повернення до розгляду...» бородатого питання, порушеного не лише у листах громадян, а й редакцією парламентської газети?

А що сказано в останньому повчальному листі МНС від 24 липня щодо газифікації? Те саме «повернеться до розгляду...». Скільки ще років мешканці восьми будинків чекатимуть не газу, а чергових повернень-обіцянок? Чи не можна вирішити нескладну проблему газифікації шляхом залучення їхніх коштів, надання кредиту, пошуку спонсорів тощо? Хто з МНС зробив спробу допомогти людям? Ніхто. Звісно, легше повертатися до розгляду...

Сумну історію ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, капітана, колишнього командира поженої частини, який у ніч 26 квітня 1986 року був у тому пеклі, не раз висвітлювала наша газета. Матеріали ті грунтувалися на конкретних документах. І тому я, автор тих публікацій, не можу погодитися з висновком Олександра Капітули, буцімто Терницький не зміг довести своє право на придбану квартиру, і що він отримав 19 тисяч гривень «на придбання квартири».

Наголошую: А. Терницький став жертвою суддівського свавілля. У нього нахабно і безсоромно відібрано квартиру на підставі ярлика Києво-Святошинського суду, начебто він «недобросовісний набувач». Тобто купуючи квартиру, знав, що її вже продано працівниці управління економіки Київської облдержадміністрації. Суд знехтував тим, що перед цим будівельна компанія розірвала угоду з управлінням за недоплату ним коштів.

Гаразд, за рішенням недобросовісних суддів — це вже не раз доводилося в нашій газеті — сім’ю Терницьких викинули із законно придбаної нею квартири. Тоді ж, майте совість, поверніть людям кошти, рівнозначні вартості нинішньої двокімнатної квартири! У тому-таки пристоличному Вишневому. І тоді Терницьким не довелося б жити у гаражі, а редакції — доводити новому керівництву МНС, що два помножене на два — чотири...

До речі, А. Терницький жодного разу за всі роки своїх житлових поневірянь не порушував питання перед МНС про надання йому другої пільги. Він спробував було вкласти ті 19 тисяч гривень у будівництво однокімнатної квартири. Але, коли настав час доплатити необхідну суму, її в нього не було. Ніхто не надав йому.

Про те, що Терницькі живуть у гаражі, повідомили редакції їхні сусіди по автостоянці. І після опублікування того листа 25 квітня н. р. за дорученням Міністра Григорія Реви до гаража прибула солідна делегація. Побачила, переконалася, пообіцяла сприяння.

«Вишневська міська влада» справді взяла А. Терницького на квартирний облік і внесла у списки позачергового одержання житлової площі. Копія цієї довідки є у редакції. Та на цьому і завмерли обіцянки комісії. Тому А. Терницький 2 червня звертається з листом до міністра. Підписали того листа і кілька сусідів по гаражу, котрі також повірили у справедливість, у те, що МНС справді може потурбуватися про долю ліквідатора і врешті-решт допомогти йому. У тому листі, зокрема, зазначалося, що дружина Терницького виживає лише за рахунок щоденних трьох ін’єкцій інсуліну в антисанітарних умовах.

О. Капітула переадресовує цього листа начальнику управління у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС Київської облдержадміністрації (між іншим, неправильно вказана назва управління. — Я. Г.) Г. Клоченок. Там знайшли сокиру під лавою — сім’я Терницького скористалася пільгою із забезпечення житлом постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. І ви, Олександре Георгійовичу, погоджуєтеся з висновком управління, а не облдержадміністрації (див. текст вашого листа) і радите редакції орієнтуватися на конкретні, перевірені факти...

Де тут і яка позиція МНС? Чому Терницький відкинутий і вами, Олександре Георгійовичу? А хіба не можна знайти спосіб, як допомогти йому? Потурбуватися, приміром, про надання йому позики чи кредиту за невбивчих відсотків тощо. Нагадаю: на засіданні консультативної ради йшлося саме про те, що треба змінювати політику забезпечення житлом «чорнобильців», не зупинятися лише на новому будівництві, а практикувати придбання житла на ринку, у селах, залучати їхні кошти. То чи не слід усе-таки «захисникам» з міністерства ... захисту населення.., авторам підписаного вами листа глибше вникнути у причини проживання Терницьких у гаражі й помізкувати, як допомогти йому і його тяжкохворій дружині?

І ще раз, про що йшлося на засіданні згаданої комісії. На ньому обурювався не рядовий «чорнобилець», а президент Українського національного фонду інвалідів Чорнобиля Юрій Багров. У нього трапився інфаркт. Коли попросив у міністерства путівку, її не знайшлося. Юрій Андрійович підсумував: «Що тоді ми можемо казати про захист простих смертних «чорнобильців»?»

Справді бо, що?

Свого часу наша газета підтримала ідею приєднання державної пожежної служби до МНС. Це, мабуть, потрібно було зробити давним-давно. Однак приєднання до міністерства 60 тисяч пожежників, створення такого величезного монстра породило тривогу серед «чорнобильців». Вона пролунала на різних їхніх зібраннях, у листах до редакції.

Ось що стверджується в одному з них із Києва. «Ми тепер не потрібні нікому. Перед нами закриті всі двері. Нас зневажають. Свідченням цьому є те, що ні до кого з відповідальних осіб неможливо потрапити на особистий прийом, як і отримати відповіді на особисті запитання... Чому в назначений час прийому (раз на два місяці) пан Міністр Рева Григорій Васильович не веде особистий прийом?..»

Не лише до міністра, а й до його заступника з чорнобильських питань не вдалося потрапити й А. Терницькому, який робив уже кілька таких спроб. А на згаданій колегії не раз звучало, немов наказ-застереження представникам регіональних управлінь: Міністерство переадресовуватиме заяви й прохання вам. Мовляв, розбирайтеся з ними самі.

Публікація «Пожежники випалюють «чорнобильців»?» вийшла друком у нашій газеті саме 11 липня, у день роботи колегії МНС. Був намір редакції розповсюдити газету серед учасників засідання. Прес-служба МНС не дозволила цього — щоб розмова не пішла довкола неї і не «спалахнули» невдоволенням, окрім працівників прес-служби колишнього департаменту пожежної служби, а тепер МНС, всі присутні у залі керівники пожежних підрозділів областей.

Доводиться вказати: у заголовку стоїть знак запитання. Тобто, у ньому — не твердження, а сумнів, звертання уваги, загострення питання. Та публікація була підкріпленням аргументів і пропозиції Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквадації наслідків Чорнобильської катастрофи. Приміром, ось цього: «Структурні зміни в МНС, які відбулися останнім часом, призвели до порушення відпрацьованої роками системи, що в умовах дефіциту бюджету сьогодні набуває суспільно-політичного резонансу, призводить до нагнітання обстановки довкола проблем соціального захисту чорнобильців замість детального і грунтовного аналізу та спокійного і вдумливого їх розв’язання».

І пропозиція — створити Державний комітет з питань ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. А створення підрозділів такого комітету в районах і містах обласного підпорядкування матиме позитивні наслідки.

Між іншим, своїм листом до редакції, як то кажуть, палко й гаряче підтримав пропозицію Комітету ВР і публікацію газети голова Всеукраїнської чорнобильської народної партії Микола Ісаєв. Її схвалює і згаданий Юрій Багров.

Дивно, але в МНС чомусь одразу не заглибилися у питання газифікації кількох будинків села Грозине, пошуку шляхів допомоги Терницькому, не звернули уваги на висновки й пропозицію Комітету Верховної Ради. Окрім невдоволення керівника прес-служби заголовком, заступника міністра Олександра Капітулу зачепила за живе фраза, наведена у публікації, що йому «ще довго треба буде «в’їжджати» у загальнодержавні чорнобильські проблеми.