Коли потоками машин керує принадна регулювальниця, водії озираються на неї, як на дресировану жирафу. Журналісткам пощастило більше: у нашій професії до нас уже звикли. Однак якби колеги почувалися в роботі рівними незалежно від статі, певне, не виникало б таких діалогів, як цей. Місце дії — Хмельницький. Співрозмовниця — Галина АрІон, голова асоціації «Жінки в засобах масової інформації — «Речниця» 

— Пані Галино, у питаннях фаху якось дивно поділяти світ за статевим принципом. Є розумні — є дурні, є обдаровані — є бездарні тощо. Навіщо загострювати увагу саме на жінках?

— А ніхто і не збирається загострювати увагу. Просто проблема є. Її не помічають, про неї не бажають навіть думати. Візьмемо за приклад типову ситуацію. Коли керівництво має визначитися з кандидатурою редактора, заступника чи завідувача відділу, то за рівних можливостей, за однакового рівня освіченості, обдарування перевагу віддадуть чоловікові. Якось поцікавилася в одного начальника, чи буде одна гідна журналістка призначена редактором районної газети. Зависла пауза, після якої почула: «Навряд чи». — «Чому?» — «Ну Галино, то ж жінка, який з неї редактор?» Але при тому всьому, у Хмельницькій області жінок-редакторів більше, ніж в інших регіонах.

— І що каже статистика?

— На Хмельниччині близько 80 видань. 12 відсотків із них очолюють жінки. Спершу наша асоціація утворювалася як міська. Це був 1999 рік. Потім подивилися: навколо суцільні обласні видання, телевізійниці також працюють на область. Отже, розширили територію.

— Чи стикалися ви у своїй діяльності з випадками, так би мовити, чоловічого шовінізму?

— Коли була редактором газети, думаю, засновників не дуже влаштовувала саме тому, що жінка.

— Мабуть, не давали матеріалів про політику і футбол.

— Було і те, й інше, й усі аспекти сучасного економічного життя... Потім прийшла до редакції поважного видання, що набирало фахівців. Мені відповіли, що вакансій немає. Як раптом дізналася: за тиждень там взяли кількох чоловіків.

— Коли хочеш принизити стосовно професійності, найефективніше зробити це за допомогою скабрезності. Або просто сказати: «Та що там твоя стаття, он у тебе ноги які!»

— Звісно, невже при тому всьому ти здатна мислити, писати і бути робочою конячкою?.. Та й рівень фахової підготовки в жінки часто-густо вищий. Вона все життя займається самоосвітою. Інтелект? Нерідко порівняння теж не на користь чоловіків. Плюс — жінка тримає на собі сім’ю. Буває, одна виховує дитину. Тож повинна заробляти гроші, працювати чесно, сумлінно. І коли журналістка копає тему, то глибоко, тому що таке її ставлення до життя... Ви, до речі, помічали, як панькаються з чоловіками-журналістами? Не зробив сьогодні? Ага. То йди, завтра зробиш. Він гуляє день, два, три, і, може, щось колись напише.

— Чи можливо жінці обстоювати свої професійні інтереси, спираючись на сучасні закони?

— Ми тільки починаємо працювати над правовими питаннями. Та вже маємо деякий досвід. Приміром, кілька років тому наша колега Тетяна Колесниченко (нині редактор газети «Є») написала матеріал, що викликав резонанс. Той, про кого йшлося, подав до суду за образу честі й гідності. Справа тягнулася довго. Представники нашої асоціації пішли на відкрите судове засідання, підтримали Тетяну морально. Нам дозволили виступити. В результаті позов не задовольнили за недостатністю підстав. Окрім того, ситуація стосувалася свободи слова у регіональних ЗМІ. Це не був тиск з боку громадської організації. Це був нормальний хід: виступити в суді, не дозволити образити журналіста.

А стосовно законів... Навряд чи можна виокремити: ось ці правові аспекти — для журналісток, а ці — для журналістів. Правовий захист — що стосується професії — однаковий для всіх. Інша річ, що він не завжди реалізується в житті. Тобто законодавча влада є, механізм здебільшого розроблено. А як він застосовується на практиці — це вже питання...

Одна річ — привертати увагу громадськості. Інша —жалітися. Ми не чекаємо жодних поступок у роботі, не просимо пільг, не благаємо, щоб нас не посилали в тмутаракань — ми туди все одно їдемо. Нам не треба поблажок. А те, що ми гуртуємося, — так нам це просто приємно. У березні ми оголосили конкурс на тему «Жінка в журналістиці, жінка у суспільстві». Хотіли, щоб наші колежанки трохи відійшли від редакційної буденщини, метушні. Відгукнулися журналістки з усіх районів. Була серед цих дивовижних жінок Наталя Герман з Білогір’я, найвіддаленішого, Богом забутого району. Вона у журналістиці з сімнадцяти років. Завжди жила в селі. Має чотири гектари землі. Виховує трьох дітей. І очолює в районці відділ соціальних проблем. Щодня добирається зі свого села до райцентру. Їздить по селах, щоб щось написати. Ми почитали її статті. Який свіжий погляд, незаяложені фрази! І таких жінок у нас по районах чимало.

— Ідея міжрегіонального «круглого столу» за участю журналісток, що його давно плануєте провести, на жаль, ніяк не втілиться у життя...

— Ця ідея вже рік витає у повітрі. Спочатку хотіли зібрати представниць тільки нашої області. А потім ми із Світланою Кабачинською, головою міської організації СЖУ, подумали: як проводити форум, то вже хоча б регіональний. Можливо, саме під час роботи «круглого столу» отримає своє продовження ще одна добра думка: створити регіональну асоціацію жінок-журналістів.

— Ми з вами знаємо, що важко знайти якусь іншу професію, де ти наскільки не належав би собі, якій віддавав би свята, вихідні. Тим часом у журналістських колективах жінок стає дедалі більше. Чоловіки кидають журналістику, бо зарплати їх не влаштовують. А жінки часто за копійки тягнуть усю чорну роботу.

— Це правда. До того ж у нас за рівних із чоловіками зарплат рівності немає. Хоча чоловік займається суто роботою. А жінка — дітьми та домом. Їй кажуть: іди, виховуй дитину, хто тебе тягнув у чоловічу професію? Не напряму, але кажуть. Замість того, щоб віддати їй належне. Одна наша старша колега пропрацювала в обласній газеті все життя, а на пенсію пішла з такими копійками, що тепер мусить продавати газети, писати куди завгодно, щоб кілька гривень заробити. Їй уже за 70, а вона бігає по місту. Ще й допомагає фінансово родині сина.

— Світ давно перебудувався на сучасний розклад ролей. І став анахронізмом такий розподіл: вона — берегиня домашнього вогнища, він — мисливець за грошима. Сучасні чоловіки аж ніяк не проти жіночого внеску в сімейний бюджет: давай, заробляй.

— А нам, котрі заробляють, краще не мовчати. І найголовніше, щоб наші розмови призвели до позитивних результатів. Коли ми будемо висловлюватися вголос, переконаємо як не світ, то хоча б його половину.

Бесіду вела Ольга КЛЕЙМЕНОВА.

Хмельницький—Київ.