Дунайський водний шлях входить до 7-го пан’європейського транспортного коридору. Відсутність морського каналу в українській дельті Дунаю автоматично переносить його в румунську транспортну систему.
До речі, крім глибоководного Сулинського каналу, Румунія також володіє каналами Чернаводе—Констанца і Меджія—Новодарі, а також продовжує будівництво каналу на Георгієвському рукаві річки Дунай. З 1 квітня 2003 року вона оголосила порт Констанца вільним, плануючи до кінця року збільшити вантажообіг на 30%.
Україна, втративши власний вихід з Дунаю у Чорне море, залишилася без транзитної складової свого водного транспортного потенціалу і виходу на світові торговельні шляхи.
Нині дунайський вихід у Чорне море фактично монопольно контролює Румунія. Через високі збори (5 тис. доларів США за прохід) наша держава з 2000 року змушена була майже відмовитися від проходу через Сулинський канал і, отже, українські порти на Дунаї практично перестали працювати на транзиті. Судам, що прямують у румунські порти, надаються чималі знижки, а з тих, що йдуть в українські порти, — вимагають величезні збори.
Дунайське вікно в Європу
До 1991 року Дунаєм флот лише одного Українського Дунайського пароплавства (УДП) через українські порти щороку перевозив понад 12 млн. тонн вантажів, до того ж 1,1 млн. з них були транзитні. Транспортний комплекс на Дунаї щороку приносив державі дохід майже 120 мільйонів доларів США! УДП було головним перевізником вантажів принудайських країн транзитного морського сполучення. Сумарний вантажообіг основних українських портів — Рені, Ізмаїла та Усть-Дунайська становив 26 млн. тонн.
У 1980—90 рр. у Придунайському регіоні було введено нові виробничі потужності на суму близько 200 млн. доларів США, пов’язані з морським транспортом. У містах і селах широкими темпами тривало будівництво об’єктів соціальної сфери та послуг. Нині їх задіяно менш ніж на половину...
Як перекрили хід пароплаву
Спочатку заповідник у дельті Дунаю було створено 23 квітня 1981 року постановою Радміну УРСР, в якій було зазначено: «Передати державному заповіднику «Дунайські плавні» землі та морську акваторію Чорноморського державного заповідника».
Згідно з постановою було видано акт на право користування землею, а у примітках до плану зазначалося, що у сукупну площу включено лише землі островів без заток і гирла Дунаю.
Майже двадцять років потому, 10 серпня 1998 року, указом Президента України створено Дунайський біосферний заповідник у складі НАНУ. Нормативно-правовою базою для розробки указу послужила згадана постанова Радміну УРСР.
1999 року під час розробки технічної документації для складання акта на право землекористування (на замовлення адміністрації Дунайського біосферного заповідника) Одеський філіал інституту землевпорядкування Української академії аграрних наук вільно трактує постанову Радміну УРСР. Відбувається підміна понять: замість законного визначення «акваторія Чорного моря» запроваджується необгрунтоване — «акваторія дельти та прибережної частини Чорного моря». Під час інвентаризації відбувається ще більше викривлення змісту базового документа: в акті замість морської акваторії зазначено «акваторія дельти і прибережної частини Чорного моря (зокрема, під протоками і внутрішніми водоймищами — 2541 га і прибережної частини Чорного моря — 3059 га)».
Отож очевидне викривлення тексту базового документа та його змісту: «акваторія моря» і «протоки та внутрішні водоймища» — геть різні поняття.
Далі викривлений текст було затверджено Кілійською районною радою, і 19 травня 1999 року ухвалено рішення про видачу Дунайському біосферному заповіднику Державного акта на право постійного користування землею. До речі, тоді забули про 3059 га прибережної частини моря, але ніхто не задався запитанням, чому. Найпевніше, депутати райради просто не звернули уваги на хитромудрі викривлення тексту базового документа та одностайно проголосували «за».
Під час підготовки та ухвалення рішення Кілійською райрадою було порушено Земельний кодекс України. По-перше, виносячи питання на сесію районної ради без рішення Рилківської міськради, обмежили права мешканців Вилкового, і можна здогадатися, з якою метою це було зроблено. По-друге, рішення райради не було затверджено Одеською обласною радою. Вилківська міськрада та Кілійська районна держадміністрація звернулися до органів прокуратури з проханням захистити інтереси місцевих громад. По-третє, розробниками було порушено процедуру підготовки Указу Президента «Про створення Дунайського біосферного заповідника», оскільки на момент створення не було узгоджено з Мінтрансом режим експлуатації водних шляхів загальнодержавного значення в зоні створюваного заповідника, хоча тоді вже існували і канал Прорва, з’єднувальний канал Усть-Дунайського порту та інші рукави.
Складається враження, що все це робилося з метою не допустити Мінтранс та інші центральні органи виконавчої влади до об’єктивного рішення проблем судноплавства у дельті Дунаю.
Рішення є
На початку червня 2003 року Рада національної безпеки і оборони України зробила висновок щодо необхідності перегляду кордонів Дунайського заповідника і створення каналу Дунай—Чорне море. 10 червня було внесено зміни до Указу Президента «Про створення Дунайського біосферного заповідника».
31 липня Державна інвестиційна експертиза зробила комплексний висновок, який підтверджує, що будівництво каналу рукавом Бистре є найоптімальнішим варіантом створення глибоководного судноплавного ходу Дунай—Чорне море.
Під час проведення експертизи використали екологічні, економічні, технічні та гідрологічні розрахунки. Для цього було отримано рекомендації Міністерства охорони здоров’я (державна санітарно-гігієнічна експертиза), Мінекології та природних ресурсів (державна екологічна експертиза), експертний висновок Держдепартаменту з нагляду за охороною праці та узгодження з Держфлотінспекцією, а також низку інших.
П’ята колона на Дунаї?
Очевидно, що конкурентоспроможний та економічно ефективний український водний шлях Дунай—Чорне море підірве Румунську монополію та зміцнить позиції України у придунайському регіоні Європи. Цілком природно, що румунській стороні, яка опікується власними інтересами, навряд чи до душі проект українських конкурентів на Дунаї.
Дивує інше, а саме позиція Кілійської районної ради, українського органу місцевого самоврядування, який з якихось причин чи без них усіляко гальмує реалізацію проекту та виконання указу Президента України.
На 12 серпня було призначено засідання суду, на якому передбачалося винести рішення щодо законності дій Кілійської райради, котра віддала вилківські землі у користування заповіднику. Представники райради, які виступали відповідачем, на суд не з’явилися, так само, як і представники співвідповідача — Дунайського біосферного заповідника.
Здавалося б, є всі необхідні умови для розв’язання дунайської проблеми, але його гальмують на місцях.
Хотілося б, щоб у таких важливих для України питаннях і центральні органи влади, і органи місцевого самоврядування керувалися загальнодержавними принципами. У рішенні дунайської проблеми задіяно судові органи і прокуратуру. Немає жодних сумнівів у тому, що її буде розв’язано рано чи пізно. Прикро лише, що час спливає, а наша держава втрачає вигоду.
