З плюсом і флюсом

А чим наша промисловість гірша за європейську? Спробуймо розібратися. Декілька років монетарної стабільності забезпечили підгрунтя відносно тривалому економічному зростанню — це по-перше. Наша доблесна статистика співвідносить результати роботи з базовими показниками попереднього року, а торік на січень—липень ми мали більш як удвічі помірніший темп зростання (6,2 відсотка) — це по-друге. Особливості обліку готової продукції на виробництві також дають змогу створювати перехідні запаси — це по-третє. Високі темпи економічного зростання легко можуть спростувати і податківці, підрахувавши сплачені підприємствами податки, — це по-четверте. Через це розумніше більше покладатися на об’єктивні критерії економічного розвитку, скажімо, зовнішню кон’юнктуру. А вона, починаючи з третього кварталу минулого року, для України є вельми сприятливою.

Особливо стосовно металопродукції. Відверто кажучи, я був дуже здивований, не помітивши металургів «у передовиках» виробництва доданої вартості поряд з машинобудівниками, деревообробниками, представниками легкої та переробної промисловості. Хто не знає, що саме їхня звитяжна праця на зовнішній ринок останніми роками коригувала макроекономічну погоду країни, визначала пропозицію грошей і товарів на внутрішньому ринку. У Держкомстаті заспокоїли, що не помітив випадково, мовляв, і металурги з плюсом. Але з’ясувалося, що з плюсом і борговим флюсом. На балансовій комісії підприємств гірничо-металургійного комплексу, яка відбулася на минулому тижні у Дніпропетровську, зазначалося, що за сім місяців металургійні комбінати перерахували до державного бюджету лише 80 відсотків запланованих податкових надходжень. Найсвідоміші — «Криворіжсталь», Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча, «Запоріжсталь». 7 із 16 металургійних комбінатів закінчили перше півріччя зі збитками, що спантеличило керівника департаменту металургійної промисловості Мінпромполітики Володимира Грановського: виявляється, і на кон’юнктуру нічого покладатися?

Але Володимир Грановський народився не вчора. І він чудово розуміє: якщо сьогодні металургійні комбінати показують збитки, то не інакше як з метою ухилитися від сплати податків.

Це ми вже проходили. Даруйте, нудно. І щоразу як минало сім місяців щорік запитували у Кабінету Міністрів: «А скажіть, панове, чи не виявиться бюджет на наступний рік ще більш куций, ніж маємо нині?» Можна запитати і тепер. Але не чекайте на швидку відповідь, оскільки досі невідомо, який — песимістичний чи оптимістичний — прогноз здійсниться. Зрештою, чий — Кабінету Міністрів чи Європейського банку реконструкції та розвитку —макроекономічний сценарій справдиться.

На тому тижні пощастило познайомитися з дуже цікавою людиною —директором Інституту еволюційної економіки (є і такий!) Ігорем Макаренком. Він розповів про роль макроекономіки у розвитку грошово-кредитного ринку країни, як мені здалося, правильні речі: асоціював внутрішній валовий продукт зі споживанням, а не продукуванням товарів і послуг, інфляційні процеси — з динамікою зростання грошових агрегатів і шкодував, що потрапив у газету, а не в науковий журнал з економічною тематикою. Важливо те, що у нього також є сценарій соціально-економічного розвитку країни. Але хоч скільки їх було б, усі вони будуть з фіскальним флюсом. Неприйняття на минулій сесії так званого закону про єдиний соціальний податок, що зберегло накручування усіляких зборів на фонд заробітної плати на рівні 37,8—50 відсотків, ветований Президентом України закон, яким знижувалася ставка ПДВ, існуюча ймовірність того, що восени уряд намагатиметься зберегти чинну ставку ПДВ на прибуток підприємств, змушують підприємства тікати в тінь, ухиляючись від оподаткування. А з цього й починаються неприємності. Для всіх, а насамперед для держави. У липні вперше цього року ВВП скоротився на 5,6 відсотка.