На французькому телебаченні заборонено рекламувати кінофільми, книги і супермаркети. Парадоксально, але в цьому обмеженні закладено глибокий зміст. Так держава створює умови для розвитку преси. Адже в іншому разі телебачення з його мільйонною аудиторією відтягло б на себе найбільших рекламодавців, а друковані видання опинилися б на межі банкрутства. Є й інша причина заборони. «Тридцять секунд реклами на телебаченні коштують шалені гроші, — каже Ізабель Маріані, голова управління комунікацій Вищої ради з питань телебачення і радіо. — Жоден французький продюсер не в змозі собі це дозволити, тоді як велетенським американським кінокорпораціям реклама доступна».

Торгувати радіочастотами — все одно, що продавати Версальський палац

Завдяки цілій системі пільг і прав французький кінематограф є європейським лідером. Щороку в країні знімається близько 190 фільмів. Кожна телекомпанія зобов’язана дотримуватися квот на демонстрацію вітчизняних і зарубіжних картин. А кожна радіостанція — витримувати баланс між французькою і нефранцузькою музикою. Канал, розрахований на молодіжну аудиторію, має транслювати 35 відсотків вітчизняних пісень, для людей старшого віку цей відсоток вищий. Так в епоху глобалізації країна намагається зберегти національну ідентичність, самобутність.

У Франції державні і недержавні мовники підкоряються встановленим правилам. Ну, із державними зрозуміло. А недержавні хіба не ставлять на перше місце економічну вигоду? Адже придбати «мішок» поганеньких серіалів дешевше, ніж купити права на показ якісної вітчизняної картини. Однак правила для всіх однакові. І приватні, і державні компанії отримують частоти для мовлення безкоштовно.

«Частоти — це національне надбання, як могила Наполеона чи Версальський палац, — стверджує Ізабель Маріані. — Їх неможливо продати». Отримуючи ліцензію на мовлення, компанія бере на себе певні зобов’язання, серед яких — квоти французьких і європейських творів, охорона французької мови, захист інтересів неповнолітніх тощо. До порушників застосувуються фінансові санкції, причому дуже відчутні. У раді з питань телебачення і радіо пригадують випадок, коли 1993 року за недотримання квот один приватний канал оштрафували на 30 мільйонів франків (близько 6 мільйонів доларів).

«Софт» із прононсом

Комп’ютер у паризькому готелі, звідки я відправляла електронні листи в Україну, виявився справжнім «патріотом». Не тому, що версії встановлених програм були суцільно франкомовні. Блукаючи нетрями меню, не побачила звичних і, здавалося б, таких інтернаціональних слів, як «комп’ютер» і «e-maіl» (електронна пошта тобто). Ці поняття французькою звучать як «ordіnateur» та «courrіer». Програмне забезпечення, яке на жаргоні наших комп’ютерників називається англійським словом «софт», — це «logіcіel», «органайзер» — «agenda electronіque», хакер — «fouіneur». Загалом, неанглійські варіанти існують для багатьох комп’ютерних термінів, зокрема таких, як «драйвер», «лептоп», «джойстик», «браузер» тощо. Гортаючи словничок, виданий комісією з термінології та неологізмів, віддаєш належне прискіпливості, з якою фахівці добирали відповідники.

Такі словники з різних тематик розсилаються до державних установ, редакцій газет, теле- і радіокомпаній. Сказати, що нововведення подобаються всім без винятку, було б перебільшенням. Але, як висловився Бернар Керквігліні, представник Генеральної делегації з французької мови та мов Франції: «Наше завдання — допомагати французькій мові висловлюватися про сучасний світ, а не охороняти її від впливу».

Що ж до збереження чистоти мови в засобах масової інформації, то воно у Франції засновується здебільшого на «пряниках», аніж «батогах». Міністерство культури і комунікацій заохочує кращих журналістів і не втомлюється повторювати, наскільки відповідальними стосовно мови мають бути представники мас-медіа.

«Лінгвістична політика завжди десь на межі втручання держави, — продовжує пан Керквігліні. — Мені хотілося б заборонити різні погані англійські слова на радіо і телебаченні. Але якщо я це зроблю, мені дорікатимуть: мовляв, преса у нас незалежна».

Французи дуже цінують уміння говорити правильно і влучно. Певна частина суспільства болісно сприймає будь-які новації. Дехто вважає, що вилучаючи зі слова акцент, ви підриваєте засади Республіки. Натиск, із яким на Європу наступає англійська, викликає реакцію спротиву.

У Генеральній делегації нагадують, що в Старому Світі твори культури завжди перекладали різними мовами. Прихильники глобалізації стверджують, що такі переклади обходяться дуже дорого: в середньому по 2 євро на рік на кожного мешканця Євросоюзу. Зі вступом до союзу нових членів витрати зростуть до 3 євро на рік на одну особу. «Зауважте, що кожна європейська корова отримує по 2 євро дотації на день. Тож корови цілком можуть оплачувати літературні переклади», — сміється Бернар Керквігліні.

...А школярі і бізнесмени сідають за англійську

Утім, пріоритети громадян не завжди збігаються з інтересами держави. Це добре видно на прикладі вивчення іноземних мов у школі. Кожен учень, крім рідної французької, опановує ще дві мови. Зазвичай одна з них — англійська. На другому місці —іспанська: якщо зубрити англійську радять батьки, то іспанську учні вважають порівняно легкою. А ось популярність німецької падає, хоча Німеччина — головний економічний партнер Франції. Зменшується і кількість тих, хто бажає знати італійську. Навіть на Корсиці школярі воліють оволодівати англійською.

Проте досвід вивчення у школі двох іноземних мов вартий уваги. Ще 1981 року Франція запропонувала Євросоюзу перейняти таку практику — знову ж, аби в суспільстві не запанувала суцільна англійська. Цю систему запровадила Іспанія, і крива кількості тих, хто вивчає французьку, різко пішла вгору.

Однак сьогодні французька є мовою чиновників, мовою культури, але не бізнесу: семінари і симпозіуми промисловців та вчених проходять англійською, звертає увагу Елен Дюшен із відділу міжнародних відносин Міністерства культури і комунікацій. Вона каже про шалений тиск з боку лобістів американського кіно, які дорікають міністерству культури у провадженні політики протекціонізму стосовно французького кінематографа: частина вартості кожного квитка в кіно іде на фінансування вітчизняних картин.

У міністерстві ж стурбовані вимогами СОТ, згідно з якими стає неможливим спонсорування кіно і музики з боку держави. Тому у Франції думають, як зберегти культурну ідентичність за таких прозорих кордонів. Зокрема, уже прийнято новий закон про пільги для меценатів.

Нині у Домі Інвалідів у Парижі триває виставка експонатів Ермітажу під назвою «Коли Росія говорила французькою». Теперішнє покоління співвітчизників Наполеона пишається цим фактом. Французьку мову вважають паспортом громадянина. Що не перешкоджає мешканцям країни переходити у спілкуванні на інші європейські мови. Чого не скажеш про екіпаж «Міжнародних авіаліній України», який під час рейсу з Києва до Парижа і назад так і не продемонстрував знання французької...

 

Київ — Париж.