Імперія Шустових

Одесою поповзли, було, чутки: «Об’явився нащадок Шустова —домагатиметься, певно, спадку свого пращура». Занепокоївся дехто й на Одеському коньячному заводі: тільки цього клопоту й бракувало...

Валерій Шустов, який справді є праправнуком славнозвісного Миколи Леонтійовича Шустова, засновника широкої мережі підприємств (зокрема, й заводу в Одесі) з виробництва коньяків, горілок, вин, наливок тощо і власника магазинів з реалізації отієї продукції, заспокоїв наполоханих: «Я хоча й з претензіями, та не з майновими...»

А далі розтлумачив: вирішив поселитися в Одесі аж ніяк не для того, щоб претендувати на спадок своїх попередників — не має для того ні законодавчого підґрунтя, ні власних амбіцій та професійних навичок. А мету поставив перед собою суто морально-психологічну — відродити історію сім’ї Шустових, щоб нові її покоління знали своє славетне коріння, вірили в родинний талан, з оптимізмом будували власне майбуття...

Пошук довелося розпочати хай і не з нуля, та все ж після багатьох десятиліть забуття. Справді, хіба міг дідусь Валерія Андрійовича після революційної експропріації пролетаріатом власності Шустових навіть заїкатися про причетність до отієї колись могутньої родини фабрикантів? А тим паче —батько: військовослужбовець, комуніст, який пройшов пекельними шляхами Великої Вітчизняної? Став військовослужбовцем і Валерій — уже в інші часи. І хоча десь там у закапелках душі потаємно нагадувало про себе бажання більше дізнатися про предків, розшукати сучасних родичів, та, сповна віддаючись службі, відкладав усе оте «на кращі часи». Вони настали, аж як вийшов у запас...

Веде пошук не сам — разом з братом Андрієм, який мешкає в Житомирі. З фахівцями заводу, продукцію якого позначено голограмою із зображенням дзвону — давнього символу торговельної марки Шустових. Спільно з краєзнавцями, архіваріусами, колекціонерами Одеси, Москви, Кишинева, Єревана, низки інших міст, які відгукуються на прохання.

Уже зараз зібрано доволі багату унікальну колекцію, що засвідчує розмах діяльності Шустових і, ймовірно, стане основою для створення музею родини Шустових.

Цього найвищого у країні промислового титулу товариство «Шустов з синами» удостоїлося дещо пізніше, а спочатку (сталося це 1863 року) московський купець Микола Леонтійович Шустов заснував у столиці невеличкий горілчаний заводик.

В 1897 році товариство купує коньячний завод у Єревані. Ризик, як і сподівалися, виправдався: невдовзі слава шустовських вірменських коньяків (тоді вони називалися «кавказькими») перетнула межі Російської імперії, стала всесвітньою.

Водночас Шустови звертають увагу на виноградні плантації довкола Кишинева. Ось де ще одне джерело міцних запашних напоїв, що й душу тішать, і бадьорості та натхнення додають. Хоча й тут коньячне виробництво вже діяло, та саме з приходом Шустових поширилася слава молдавських («бессарабських») коньяків.

Утім, налагоджуючи в різних місцях виробництво високоякісних, отже, й дорогих коньяків, Шустови не забувають про напої, доступні менш заможним прошаркам населення. Можна тільки подивуватися з того розмаїття, що його містять пропоновані товариством прейскуранти: горілки, лікери, вина, наливки, запіканки, настоянки, зокрема цілющі... Оте все — ще й за сортами, за назвами, тільки від прочитання яких, здається, відчуваєш смак і пахощі напоїв. «Дика черешня» і «Зубрівка», «Молдавська слив’янка» і «Уральська брусниця», «Полтавський спотикач» і «Ефедра», «Смородинова брунька» і «Старий литовський крупник» — де там усе перелічити. Багато що з того, можемо тепер засвідчити, дійшло й до наших днів. Продукція товариства «Шустов і сини» мала широкий збут не тільки на теренах Російської імперії. Представництва й агенції компанії відкриваються мало не в усіх європейських столицях, і навіть у заокеанських Мельбурні та Чикаго! Найвищі нагороди вручають Шустовим за їхні напої на найпрестижніших всесвітніх виставках — у Глазго, Неаполі, Турині, Льєжі, коньячній на той час столиці світу — Парижі...

Хіба могли Шустови не звернули уваги на Одесу з її веселим норовом і постійною готовністю торгувати чим завгодно? Та ще коли поблизу неї — родючі виноградні плантації, а з її порту прямують до найвіддаленіших країв численні морські судна? Проте «освоєння» Південної Пальміри Шустови розпочали, зважаючи на засилля тут різних постачальників зарубіжних фірм зі світовим ім’ям, доволі обережно: спочатку завезли партію-другу продукції, потім відкрили представництво. Притім, ніби підкреслюючи свою заможність та амбітні задуми, орендують під нього розкішні дорогі апартаменти у приватному доходному домі по вулиці Єврейській, 12. (Так-так, у тому самому, де зараз розташовано, зазначимо побігом, обласне управління міліції). Очолити представництво доручили почесному громадянинові Одеси Михайлові Банникову — в цьому теж вбачали сенс: Михайла Миколайовича вітали у високого губернського та міського начальства, його знали й поважали ділові люди міста. Не без клопотань Банникова товариство купує чималий шмат землі на Молдованці, щоб невдовзі спорудити там комплекс «Центральних складів коньяків і виноградних вин». Спочатку це справді були лише склади, куди доставляли для оптового продажу коньяки, вина та інші напої з Єревана й Кишинева. Потім почали завозити сировину, щоб тут доводити її до вищих категорій якості, розливати у пляшки.

Постійними клієнтами одеської філії товариства «Шустов і сини» стали кращі торговельні доми й ресторани міста. Компанія відкриває в Одесі, на вулиці Катерининській, перший фірмовий магазин, що торгує коньяками й винами...

Проте все перекреслили революція, громадянська війна. За радянських часів коньячне виробництво не раз піддавали екзекуціям: нівечилося унікальне технологічне устаткування, заборонявся продаж напоїв, нищилися сировинні зони... Компартійні бонзи, втім, добрими коньяками не гребували. Французькими, приміром.

Францію коньяками, звісно, не здивувати. Саме в цій країні розташоване місто Коньяк, де й започатковано виробництво диво-напою, і де його марку прагнуть утримувати на високому —світовому — рівні. Але віднедавна — отакий парадокс! — дехто з французів воліє мати в своєму барі пляшку... «Золотого Дюка» з Одеси. Його дивовижно приємні делікатні пахощі, тендітний, аж наче оксамитовий смак, золотаво-бурштиновий колір не можуть не полонити.

— Ми виробляємо, — зауважує генеральний директор Одеського коньячного заводу Валентин Стремядін, — не тільки дорогі напої, як ото «Золотий Дюк», а й доступні для багатьох за цінами. Головне, що в усіх випадках дотримуємося суворих шустовських технологій, а коли й вносимо щось нове, власне, то тільки заради подальшого поліпшення якості напоїв.

Так, певно, і є. Інакше як могли б із десять марок коньяку принести заводові звідусіль майже чотири десятки міжнародних золотих і срібних медалей? Не тільки «Золотий Дюк», а й «Україна», «Київ», «Одеса», «Чорноморський», «Славутич», «Чайка», інші мають власні неповторні запахи, смаки, кольори, що до вподоби багатьом гурманам і в нас в Україні, й за кордоном. Як зберігалося від «недремного ока Москви», відроджувалося коньячне виробництво в Одесі — то окрема розмова. Можна лише сказати: дуже непросто. Головне ж, справді, те, що тут відтворили шустовські технології, шустовські підходи до організації справи. По шість, вісім, десять, навіть двадцять років витримують тут у дубових бочках (на багатьох з яких, до речі, збереглося особисте тавро Шустових), у заводських підвалах коньячні, одержані з виноградного вина, спирти. Чаклуючи над ними доти, аж поки не визріють вони в готові до вжитку напої, що підуть до споживачів під широковідомою маркою «Шустов».

Родина першозасновників коньячного виробництва в Одесі лише мріяла, робила перші кроки до того, щоб мати поблизу надійну сировинну базу, а Стремядін зі своєю командою перетворив давні задуми на реальність: навколо недалекого Великодолинського взяв в оренду понад 500 гектарів землі, на якій розташовує плантації кращих, найприйнятніших сортів винограду. Не залишився таким собі одинаком і той перший шустовський фірмовий магазин — тепер такі (ні, фешенебельніші і затишніші!) можна побачити в усіх мікрорайонах Одеси. В них, до речі, не самі коньяки, а й горілки, вина, настоянки, мінеральні води, кава, на яких теж голограма — золотавий дзвін і напис: «Шустов»...

 

Одеса.