Виставка, присвячена Іванові Мазепі Львівською галереєю мистецтв, стала явищем багатовимірним, як і постать гетьмана, що з роками вбирає в себе дедалі більше реалій і міфів українського буття.
Ще не вщухли суперечки довкола фільму «Молитва за гетьмана Мазепу». Мабуть, його сприймали б інакше, якби переглядові передувала ось ця експозиція, що дає можливість прокрутити в уяві власний «фільм».
Вже сама історія підготовки виставки неординарна. Бо не було останніми роками такої мистецької події, яка спонукала б по-братньому потиснути руки достойникам Правобережної і Лівобережної України, численним музейникам, меценатам, політикам.
Виставка, за словами головного її куратора — директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького — згідно з указом Президента України мала відкритися в Києві ще до 10-річчя незалежності України. Але тоді на неї забракло коштів. На підготовку нинішньої експозиції не пішло жодної державної копійки. За прикладом видатного мецената Івана Мазепи, сучасники вклали значні власні кошти в акцію, котра тонко і ненав’язливо навіює думку: всі ми потроху мазепинці! До слова, президенти України під час інавгурації клали руку на Євангеліє, виготовлення окладу для котрого фінансував Іван Мазепа. Отже, сам Бог велить главам держави перейматися мазепинськими ідеями.
Про це сказав один із головних меценатів виставки, народний депутат України, почесний президент АТ «Оболонь» Олександр Слободян: «Гетьман підтримував підприємливих і тямущих людей, надаючи їм протекцію та захист. Певно, він добре розумів значення середнього підприємця (майже знищеного в сучасній Україні) для загального розвитку економіки. Мазепа навіть надавав таким підприємцям старшинські звання, висуваючи їх до кола шляхетської української еліти й беручи, отже, під державну опіку, надаючи пільги та правовий захист. Тоді в Україні по гетьманських і старшинських маєтностях, на козацьких хуторах, у містах почали рости малі й більші промислові заклади, які багатьом давали роботу. Ті економічні заходи засвідчують великий державний розум гетьмана, гідний наслідування в наш непевний час, час кризи, зумовленої не так економічними причинами, як браком патріотизму та державницького розуму деяких можновладців...»
Організатори виставки подбали, щоб кожен відвідувач міг зазирнути в давні-недавні часи й порівняти. Ось що писав 1708 року французький посол при дворі Карла ХІІ Безенваль: «Україна така багата на харчі всякого роду, яких сама не може з’їсти ані вивезти на чужину для торгівлі...» (Чи тоді не було засухи, що француз про неї не пише?!)
Для уявного фільму про Мазепу виставка дає багато розкішного матеріалу. Чого варті численні його портрети, зібрані з різних музеїв України. Тут теж свої міфи. Скажімо, тривалий час вважалося, що найбільш схожий на прототип портрет, виконаний французом Норбленом. Та з’ясувалося: на портреті зображено шинкаря, що мав таке саме прізвище!
Фотознімки одного із організаторів і меценатів виставки, киянина Володимира Недяка, нагадують про храми, поставлені колись Мазепою, зокрема на Чернігівщині, в Києво-Печерській лаврі, яка (парадокс історії!) стала осідком того самого духовенства, котре оголосило анафему гетьманові).
На відкритті співали кобзарі з Лівобережжя і Правобережжя, козаки частували кулешею, «Оболонь» —пивом. І шкереберть полетіли всі політично-історичні стереотипи. Б. Возницький навіть згадав добрим словом турків, котрі відмовилися видати Мазепу Петрові.
...Генерал-хорунжий Чорноморського козацтва Богдан Сушинський привіз до Львова землю з місця, на якому стояла церква в Галаці, де поховано гетьмана. Де прах Мазепи нині — невідомо. А дух — поміж нами...
.
Львів.
